Совісне й вірне збереження Великого посту до кінця вимагає від кожного християнина великого гарту духа й волі. Свята Церква, бажаючи, щоб ми наш піст так ревно довершили, як ревно почали, подає нам у часі 40-ці деякі надзвичайні спонуки до посту й покути. Цьому допомагає Хрестопоклонна неділя, а також утреня з поклонами. Шостий Вселенський Собор поручив, щоб цю утреню, на якій головне місце посідає Великий канон святого Андрія Критського, відбувати в четвер п’ятого тижня Великого посту, але вона звичайно правиться в середу ввечері.

Ця богослужба знаменна тим, що після кожного тропаря кожної пісні канону устав приписує робити три поклони, але за звичаєм нашої Церкви робимо тільки один доземний поклін, а всіх поклонів разом — 250. Звідси й утреня має в нашому народі назву “Поклонів”. Цю відправу можна б назвати символом духа покути нашої Східної Церкви.

Для кращого розуміння покутної практики розкажемо дещо про історію цього канону та його духовне значення.

ЩО ТАКЕ КАНОН ВЗАГАЛІ?

Значна частина відправи кожної утрені укладена за точно означеним правилом. Тому вона має грецьку назву канон, що значить правило, міра чи норма. Основу канону творять біблійні пісні. Увесь канон має дев’ять пісень, але друга пісня через її покутний настрій вживається тільки в часі Великого посту. Творцем канону вважають святого Софронія († 638), єрусалимського патріярха. Первісно канони були малі за обсягом, бо складалися з двох чи трьох пісень. Кожна пісня має ірмос і кілька стихів, які називаються тропарями. Число тропарів у пісні буває різне — від кількох до кільканадцяти. Святий Андрій Критський перший почав укладати повні канони на дев’ять пісень.

Великий канон написав святий Андрій Критський. Хто він і як служив для Церкви? Святий Андрій походив з Дамаска в Малій Азії. У молодому віці пішов на прощу до Єрусалима і там у 678 р. вступив до монастиря святого Сави. Своєю побожністю й бистрим умом звернув на себе увагу єрусалимського патріярха Теодора, який узяв його за секретаря. Святий Андрій брав участь у Шостому Вселенському Соборі в Константинополі. Після Собору був якийсь час дияконом при Церкві святої Софії в Царгороді й опікувався сиротами. А потім царгородський патріярх висвятив його на архиєпископа міста Гортини на острові Криті, тому і зветься він Критський. Рік його смерти невідомий. Одні автори подають 712 рік, инші — аж 740. Наша Східна Церква вшановує його пам’ять 4 липня.

Святий Андрій Критський знаний як відомий проповідник, церковний письменник і поет. Він писав церковні гимни, стихири і передусім канони. Серед них на першому місці Великий канон.

Цей канон має назву великого не тільки через великий обсяг, бо має аж 250 тропарів, але також через глибокі думки, великий дух покути та морально-аскетичне значення. Протяжний і сумний спів ірмосів і тропарів канону в злуці з поклонами надає цілій відправі глибокого покутного духа. Тому слушно каже синаксар цього дня, що він “справді найбільший серед усіх канонів”, та що він “настільки гармонійно укладений, що здатний зм’якшити й найтвердішу душу, зворушити її і спонукати навернутися до добра”. Уже початкові тропарі канону створюють у душі поважний і молитовний настрій: “З чого почну оплакувати пристрасного життя мого діяння? Чи добрий початок дам, Христе, нинішньому риданню? Але як милосердний подай мені відпущення гріхів”. “Прийди, окаянная душе, прийди разом із плоттю твоєю, Творцеві всіх сповідайся, покинь, нарешті, колишню нерозсудливість і Богові принеси сльози свої у покаянні” (Перша пісня).

Добрий чи злий приклад має на кожного з нас великий вплив, тож святий Андрій наводить різні приклади й події Святого Письма Старого й Нового Завіту, від Адама й Єви аж до Христового Вознесення. На тих прикладах і подіях, наче на канві, снує він історію падіння, навернення та жалю кожної душі. “Я всі оповів тобі, моя душе, — каже він у 8-ій пісні, — повчальні приклади із Старого Завіту. Наслідуй боголюбиві діяння праведних, гріхів же людей лукавих бережися”. А відтак у дев’ятій пісні: “Щоб зворушити тебе, душе, приведу тобі приклади з Нового Писання. Отож наслідуй праведних і цурайся неправедних. Умилостив Христа молитвами, постом, чистотою і говінням”.

Події Святого Письма проходять перед очима нашої душі, наче на екрані, і кожну з них вона глибоко переживає, наче частину власного життя: “Благаю Тебе, як розбійник — пом’яни мене, плачу гірко, як Петро — прости мені, кличу, як митар, сльози проливаю, як блудниця — прийми моє ридання, Спасе, як колись хананеянки” (Восьма пісня). — “Подібно як Давид, послизнувся я, упав у бруд та осквернився, але й мене омий, Спасе, сльозами” (Друга пісня).

Розкаяна людина відчуває свій близький кінець і Божий суд перед дверима та боїться заслуженої кари: “Наближається, душе, кінець, наближається, а ти не дбаєш, не готуєшся, час бо скорочується — пробудись, суддя вже близько, біля дверей. Як сон, як цвіт, минає життя — нащо марна суєта?” (Четверта пісня). “Колись Господь післав дощем вогонь, що спалив нестямне беззаконня содомлян, а ти, душе, розпалила вогонь геєнський і в ньому будеш спалена” (Друга пісня). “Помилуй, благаю Тебе, Господи, помилуй мене, коли прийдеш з ангелами Своїми віддати по справедливості за їх діяння” (Третя пісня).

Можна б сказати, що кожний тропар канону це щирий діялог будь-кого з нас зі своєю душею і своїм Творцем. Великий канон це наче детальний передсмертний іспит совісти та щира сповідь з цілого життя кожної розкаяної душі: “Нема в житті гріха чи діяння, ані зла, де я не згрішив би, Спасе, умом і словом, бажанням та наміром — і думкою, і діянням згрішив я, як ніхто ніколи” (Четверта пісня). “Сповідаюся Тобі, Христе Царю, згрішив я, згрішив я, як колись браття коли продали Йосифа — плід чистоти та невинності” (П’ята пісня). “Тайну серця мого відкрив я Тобі, Судді моєму, поглянь на мою покору, поглянь на мою скорботу, та вислухай мій суд нині і Сам помилуй мене як милосердний, отців Боже” (Сьома пісня).

Велика моральна сила і значення Великого канону полягає якраз у тому, що через розважання над власними гріхами він не веде душі до зневіри й безнадійности, але по щирому плачу, каяттю й жалю він її потішає, підносить, вливає надію та вказує на певний засіб порятунку: Боже милосердя і заступництво Пречистої Діви Марії: “Якщо і згрішив я, Спасе, то знаю, що Ти чоловіколюбець: караєш жаліючи і гаряче милуєш, і бачиш сльози плачу мого, й спішиш, як люблячий батько, що кличе блудного” (Перша пісня). “Богородице, надіє і заступнице усіх, хто Тебе прославляє, зніми з мене важкий тягар гріхів моїх, і як Владичиця чиста, прийми мене, що каюся” (Перша пісня).

У кінці кожної пісні канону є ще два тропарі на честь преподобної Марії Єгипетської. Пізніший автор додав ще по одному тропареві на честь святого Андрія Критського.

Шостий Вселенський Собор поручив, щоб на тій утрені з Великим каноном читали ще життєпис преподобної Марії Єгипетської († 521), який написав єрусалимський патріярх святий Софроній. Преподобна Марія Єгипетська народилася в Олександрії в Єгипті. Довгі літа вела грішне життя. Відбуваючи прощу до святих місць в Єрусалимі, вона навертається, йде в пустиню і там довгі літа молиться, плаче й покутує за свої гріхи. Наша Церква вшановує її пам’ять 1 квітня.

Читання її життя має ту саму мету, що і спів Великого канону: дати нам добрий приклад навернення, жалю й покути за свої гріхи. Преподобній Марії Єгипетській присвячена також служба п’ятої неділі посту.