о. Корнилій ЯРЕМАК, ЧСВВ

«Як будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде» (Пс. 128,2). Цей вислів Святого Писання дуже влучно і недвозначно передає сенс і покликання людини в житті на цьому світі. Бог поселив людину в прегарному саду, щоб вона його доглядала і обробляла (пор. Бут 2,15), а внаслідок її відпаду від Бога праця стала важкою та виснажливою: «В тяжкім труді живитимешся з неї (землі) по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини, в поті лиця твого їстимеш хліб твій…» (Бут 3,17-19). Однак навіть тоді покликання людини «порати і доглядати» ніколи не втрачало свого значення та смислу. Таким був і залишається Божий задум.

Людина завжди прагнула уникнути виснажливої праці і осягнути щасливе життя якимсь іншим чином. Ці спроби зустрічаємо в описах Святого Письма та в історії людства протягом всього часу. Бажання полегші, обман й уникнення відповідальності призводить до напруження в суспільстві та неможливості продовження такого стану. Тому так часто в різних суспільствах і культурах в різні періоди стаються кризи. Фінансово-економічна криза, яку ми переживаємо сьогодні — не перша в нашій країні, не перша також і для нашого покоління. Можливо, оливи у вогонь додають засоби масової інформації, які смакують тематику кризи, намагаючись наввипередки якомога більше перелякати свою аудиторію, політики, які критикують одне одного, але й пальцем не поворухнуть, щоб покращити становище, а ще й повідомлення, що криза глобальна, страждають усі, а Україна, оскільки слабка й незахищена, взагалі приречена разом з усіма нами на жебракування, а то й утрату незалежності.

Однак варто поглянути, чи бува ми самі не долучилися до створення умов для сьогоднішньої кризи і чи наше суспільство справді вже таке безневинне? «Як будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде», — перше й найважливіше правило, яке у світі, а також і в Україні було потоптане й усунене із суспільної свідомості. Спершу фінансові установи необмежено рекламували та пропонували брати кредити, а потім і самі ми прийняли цю гру: по суті жити на ще незароблені гроші, не з праці своїх рук, а з ласки багатія, який може дати кошти наперед. Бажання мати речі, оплачувати їх, не працюючи, стало справжнім сенсом життя багатьох і привело їх у залежність від позикодавців. Натомість останні, бажаючи повернути собі все з відсотками, зичили більше коштів, ніж їх було в реальності. Цей обман не міг тривати довго, ціла система увійшла у скруту. Світова економічно-фінансова криза є прямим наслідком споживацької психології, що панує сьогодні у світі.

Криза також усе більш негативно впливає на людей в нашій країні. Сьогодні майже 90 відсотків українців вважають, що вони перебувають у депресивному і стресовому стані. Втрата роботи, неможливість сплачувати кредити, падіння гривні — все це призводить до психічних розладів у людей. На весну цього року, як прогнозують у Державному центрі зайнятості, роботу втратять 15% праце¬здатного населення України, а це — 4 мільйони людей. Як виживати людям під час фінансово-економічної кризи? Де шукати джерела оптимізму? Українці готуються до гіршого і припиняють будувати довгострокові плани. З'являється дедалі частіше невпевненість у майбутньому, передовсім через небезпеку звільнення та неможливість знайти нове місце праці. Коли людину звільняють, то найстрашніше для неї у цій ситуації не стільки втрата джерела прибутків, скільки розгубленість і зневіра, які перешкоджають шукати шляхи розв'язання проблеми. Саме в цьому проявляється реакція суспільства на економічну кризу.

Поміж тим, за умов, коли криза набирає дедалі більших обертів, більшість людей і далі неправильно оцінюють, по-перше, причини її виникнення, по-друге, — шляхи і сподівані кінцеві результати її подолання. Так, більшість фінансистів заперечують свою причетність до виникнення скрути, вказуючи на другорядні, навіть похідні елементи, як, наприклад, війна в Іраку, неправильна монетарна політика американського уряду тощо; тим більше звичайні люди, які відчули смак «життя у кредит», важко погоджуються з тим, що матеріальна захланність багатьох із нас — і підприємців, і звичайних громадян — пришвидшила по суті крах всього світу фінансів, який так довго вибудовувався теперішньою цивілізацією. Навіть в цей час і при такому стані речей банки продовжують пропонувати людям позики, які, з усього видно, буде надзвичайно важко віддавати!

До того всього все дуже сильно перебільшують телебачення, радіо і газети. Так ведеться ідеологічна пропаганда серед простого населення на користь політиків та чиновників. А насправді ціни зростають подібно, як і в минулі роки. Так само немає роботи, як і в минулі зими, і також із настанням весняно-літнього сезону, як виглядає, багато речей можуть стабілізуватися, увійти в норму. Тому це також і криза політиків, які витрачають мільйони і мільярди, борючись за владу, а отже і за гроші.

З іншого боку, шукаючи шляхи подолання кризи, передовсім розмислюють про оздоровлення економіки, фінансові вливання тощо. Мета цих заходів, як пропонується, повернути фінансову систему до того стану, коли вона знову буде спроможна надавати кредити. На жаль, багато звичайних людей також плекають в душі надію, що криза промине, все повернеться до свого звиклого стану і ми зможемо відновити життя приблизно на тому самому місці, де зупинилися. Тобто, для багатьох вихід із теперішньої кризи — це очікування часу, коли знову можна буде «жити на виплату». Виглядає однак, що навіть у разі врегулювання даної ситуації і справжнього повернення до попереднього стану ми ризикуємо за дуже короткий час «стати на ті самі граблі», потрапити знову у таку саму, або й ще глибшу скруту.

Найперше через те, що не можемо продовжувати жити категоріями і способом, який врешті призвів до колапсу. Криза, яку переживаємо — це наслідок хибного мислення, вона не в економіці, криза — в головах. В даний час ми споживаємо набагато більше, аніж нам це справді потрібно. Ми купуємо речі не тому, що вони нам необхідні, а в гонитві за нав'язаною нам модою: змінюємо одяг, оскільки в такому вже ніхто не ходить; купуємо машини, бо такими вже ніхто не користується; робимо ремонт у помешканні не тому, що він потрібний, атому, що вже багато хто собі ремонт зробив. Незбагненне захоплення матеріальними речами! У нашому суспільстві абсолютно невірно розставлені життєві орієнтири, і настав час уже говорити про це, радше навіть кричати. Ми все перевернули з ніг на голову. Ми боремося проти СНІДу не проповідуючи мораль, а поширюючи презервативи; з пияцтвом — не пропагандою тверезості, а рекламою сертифікованої горілки. Змагаємося з наркоманією не популяризацією здорового способу життя, а роздачею одноразових шприців. Тому з волі Божої настає криза, аби ми відмовились від споживацької психології і звернулися до духовності. Сьогодні нам аж надто необхідно поглянути в глибину свого серця, визнати всю хибність нашого мислення і стати на шлях навернення.

Під час цієї кризи люди мають унікальний шанс змінити пріоритети власного життя, змінити акценти з матеріального на духовне. Тому, як це не дивно, сьогочасну планетарну кризу можна вважати своєрідним добром для цивілізації, тим більше, оскільки криза як поняття — абсолютно природне явище. Вона є неминучою частиною будь-якого прогресу — як необхідний елемент очищення. Кризи як людина, так і людство загалом переживають постійно. Наприклад, криза підліткового, юнацького віку, криза середини життя, літнього віку тощо… Грецькою мовою це слово означає «вихід», «закінчення». Це той період буття людини чи спільноти людей, коли закінчується, вичерпується певний етап розвитку. Коли час змінювати мислення — розширювати, поглиблювати свою свідомість. Вийти з кризи можна шляхом одночасно і простим, і складним — позбувшись жадібності й одержимості матеріальними благами, в яких загрузла сучасна європейська цивілізація. Люди забули, що багатство — це дар Божий, і наживаються на злиднях інших.

Зміна мислення тим часом не осягається без духовного труду. Багато хто сьогодні хотів би молитися за те, щоб наслідки всього, що нині переживаємо, минули якомога швидше. Аналітики кажуть, що кількість відвідувачів у церквах різко поповзла вгору — мовляв, недільні Богослужіння в Україні відвідує близько 15 мільйонів вірних. Тепер найголовніше — не звести нашого ставлення до Бога тільки до слізного прохання про вирятування нас від теперішнього неладу, щоб пізніше знову забути про Його закон і заповіді, коли життя з часом налагодиться. Змінити своє мислення можна не тоді, коли ми заповнимо храми нашим воланням про допомогу у скруті, а тоді, коли захочемо відкрити наш розум і серце для Божого Слова: «Говори, Господи, слуга твій слухає». Це передбачає, що не ми будемо вказувати Господу Богу, чого нам треба і що ми очікуємо від Нього. Навпаки, ми уважно прислухаємося до Його слів, які мовить через Святе Письмо й науку святої Церкви: «Як будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде».

Важливим елементом подолання кризи є також плекання дедалі глибшого розуміння Божої волі та уповання на Його Провидіння. Ми й справді не знаємо, що станеться з нами та світом в цій ситуації, але точно знаємо, що Бог своїх дітей ніколи не покидає. Важливим елементом депресії, яка так швидко поширюється в суспільстві, є власне розгубленість, розчарування, недовір'я, апатія. Все це — ознаки слабкого довір'я до Божого Провидіння. На цьому варто ще раз наголосити. Бо часто навіть глибоко віруючі люди довір'я до Бога трактують як можливість допомоги Небес у вирішенні власних проблем таким способом, який ми собі самі й запланували. Тим часом, віддання себе Волі Божій і довір'я до його Провидіння — це спокійне прийняття несподіванок, а навіть важких життєвих потрясінь у глибокому переконанні, що Господь Бог про все це знає і все перебуває під Його Божественним контролем. Скажімо правду, що небезпека кризи великою мірою перебільшена через нашу неготовність перетерпіти, а також звиклість до дедалі більш забезпеченого життя. Звернення у довір'ї до Бога, як ми про це сказали, дозволить спокійно і впевнено пережити скрутні хвилини і, що так важливо, пізніше не повертатися до такого згубного й небезпечного світогляду, який призвів до непевності наше життя в мирний час.

Нарешті, варто прислухатися насамперед нашим політикам, а також й усім тим, які останнім часом так бездумно користувалися благами фінансової системи: «Бо коли ми були у вас, ми вам це наказали: Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть. Та проте чуємо, що деякі у вас живуть у ледарстві й не роблять нічого, тільки байдикують. Таким-то наказуємо і велимо Господом нашим Ісусом Христом спокійно проживати і споживати хліб, що самі заробили». (2 Сол. 3,10-12).