Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Друга Неділя після Зіслання Святого Духа

Роздуми з нагоди п’ятої річниці приїзду в Україну Св. Отця Івана Павла II

Апостол: Рм 2, 10-16
Євангеліє: Мт 4, 18-23

П’ять років тому Святіший Отець Іван Павло II молився разом з усіма, хто прибув, щоб славити Господа з намісником святого апостола Петра. Біля храму Різдва Пресвятої Богородиці Папа промовляв до молоді, а на іподромі – до всіх чисельно там присутніх. Що залишилося нам з цього? Залишилася в пам’яті його світла постать, що бажала добра, і духовного, і матеріального, нашому народові. Маємо записані його палкі промови, котрі є глибоко духовними, повними змісту та певних вказівок, аби прямувати вперед до правильної мети. Папа закликав молодь, щоб іти слідами Ісуса Христа та відповідати йому своїм життям, що Ісус – “Бога живого Син” (Мт 16, 16). Святіший Отець переконував молодь або пригадував їй, що Господні слова вказують і відкривають “двері вічного життя” (“Слово до молоді”, 26.06.2001, Львів). Намісник апостола Петра говорив, що все те, що ми бачимо, існує завдяки Божій любові, завдяки Його Слову, котре проявляє себе в історії створеного світу, а особливо людства. Нашим завданням є любити Бога, бути вірними Його покликанню. Він дарував нам життя, щоб, як люди, ми правильно використали наш побут на землі. Іван Павло II згадував про десять Заповідей Божих як про “компас”, стрілка котрого вказує нам правильний напрямок. куди має спрямувати наше життя. Святіший Отець застерігав, аби вірити в одного Бога та стерегтися ідолів, які представляють себе як фальшиві боги, котрі виражаються у формі матеріального добра та задоволень тіла, за якими, на жаль, біжать люди різного віку, молодь у цьому числі випереджує інших. А така гонитва та старання задовольнити свої пристрасті не приносять добра душі, навпаки, паралізують її гріховною отрутою. Люди не бажають чути слова гріх, але забувають, що живуть у ньому, коли втікають від Божого закону, встановлюють свої правила та крокують за своїми приписами. Коли хтось користується засобами транспорту, має зберігати правила руху, тому що, поїхавши на червоне світло, потрапить у катастрофу і може втратити життя. Хто не захоче зважати на дорожні знаки, той на крутих схилах може полетіти у прірву і так закінчити життя. І дивно, що тут людина не запитує: “Чому?” – а дотримується вказаних знаків і попереджувальних пересторог! А коли йдеться про Божий закон, людина має претензії й безпідставно запитує люблячого Батька, Господа: “Чому: не кради; не свідчи неправдиво на свого ближнього; не прелюбодій; любіть ворогів ваших і т.д.?” Дивні ми, люди, але іншої дороги, як прямувати проти гріховної течії світу та опиратися їй, немає. Хто не бажає докладати зусиль, щоб рухатися проти гріховного напряму світу, того світ обов’язково захопить собою й огорне своєю грішною пеленою. Ми завжди з Богом або проти Нього, у цьому випадку не існує середини, і такої правди нам не змінити. Людина чомусь від початку стала не довіряти Богові, хоч зовсім не мала на це підстав (пор. Бут 3, 4-6). Творець покликав її жити для добра, а розумне створіння покидає Творця, джерело води живої, натомість викопує діряві копанки, що не тримають води (пор. Єр 2, 13). З історії людства нам відомо, що кожного разу, коли люди не хотіли дотримуватися закону Творця, – програвали, відкидали себе назад, ставали рабами гріха, а багато з них поховали себе у вічному вогні.

Папа закликав молодь, щоб любила свою Церкву, тому що вона вказує правдиву дорогу, котрою потрібно йти, щоб осягнути вічне щастя й уникнути нещасливого стану – незмінного рабства диявола. Ми маємо зайняти правильну життєву позицію, до котрої закликає нас святе Євангеліє – Слово Боже, а Господь завжди говорить правду, на противагу дияволу – “батькові брехні” (пор. Йо 8,44). Очевидно, це часом коштує якоїсь відваги проти несправедливого закиду з боку людей світу цього, але хто бажає бути з Христом, той мусить нести ось такий хрест. І тоді це становить правильну дорогу, котра, як вузька стежина, веде до вічного щастя.

Тоді, 27 червня 2001 року, Святіший Отець проголосив для нашого народу нових блаженних, що своїм життям довели вірність Богові й своєму народові. Вони прийняли тортури, знущання, вигнання, несправедливі вироки, тяжку працю тощо, але не зреклися Бога, довіряли йому навіть у таких обставинах, і хоч померли незнані й, здавалося б, забуті, Господь про них знає і ми пізнаємо їхнє життя.

Ми, єпископи й священики, ченці та черниці, усі християни, маємо стати живими свідками Христа. Бо хто гарно говорить чи своєю мовою знаходить оправдання на всі справедливі звинувачення й інших робить винними, – тим не доводить нічого. Тільки покаянне життя, прямування до Господа, велика любов до Творця та ближнього, осягання його проголошених ідеалів буде нам оправданням і вічною нагородою. І це не тільки завдання посвячених Богові осіб – усі вірні, усі люди мають ставати учасниками діла освячення і спасіння.

Любі учасники нашого свята! Проголошуючи нам блаженних, Папа вказував, що їхнє життя, хоч осоружне світові, – знане Богові. Це – наша дорога, і духовних, і мирян, бо серед блаженних ясніє постать Василя Прийми – мирянина, якому 17 липня виповниться сота річниця від дня народження. А його, як дяка, що виконував духовну послугу разом з отцем Миколою Конрадом, повертаючись від хворої жінки, жорстоко замордували енкавеесівці. Йому тоді майже виповнилося лише 35 років. Вони з отцем Миколою Конрадом виконали одну із заповідей Христових: “Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає” (Йо 15,13).

Нехай минулий візит Папи Івана Павла II не тільки залишиться в нашій пам’яті, не тільки буде записаний у збірники книжок, але хай його натхненні промови втіляться у наше життя. Ми з вами є свідками протистоянь представників у нашій владі. Боротьба за посади, взаємні звинувачування одні одних. Часто їхні виступи повні неправди й приховування реальності від виборців. Це їхня робота – вишукувати й провокувати різні неоправдані виступи певної групи населення, щоб існував заколот. Я не бажаю в це заглиблюватися, ви, хто має терпеливість, маєте можливість чути й бачити та бути свідками всього цього. Болить у душі, коли згадувати про представників нашої влади. Ми ставимо собі запитання: “Скільки там, у парламенті, є осіб, котрі дійсно бажають щось доброго зробити для населення нашого краю?” Коли Господь намірився знищити два міста, Содом й Гомору. то не знайшлося десятьох праведників, аби врятувати міста з його мешканцями (пор. Бут 18, 32). Нам потрібно праведників у нашому народі та нашому уряді. Молімося до Господа, щоб посилав для нас добрих провідників, подібних митрополитові Іларіонові, полковникові Є. Коновальцю, митрополитові Андреєві Шептицькому, нашим Блаженним, іншим подібним до них, котрі дуже уболівали за дух свого народу та його стан. Невідомо, скільки маємо в нашому парламенті таких людей, що ходять кожної неділі та свята до церкви й часто сповідаються і причащаються. П’ятдесят, сорок, двадцять чи, може, не знайдеться й десятка добрих християн? Я закликаю усіх вас до молитви за наш уряд, за наш народ, за нашу Україну, котрій через століття вдалося здобути політичну незалежність, але до правдивої християнської свободи ще потрібно пройти трудний шлях. Хай вказівки Святішого Отця про те, щоб звернути свої очі до Господа та повернути нашу путь у Його бік, стануть для нас дорогими і будуть впроваджені в практику. Так, світ через приїзд такого Велетня духа, Римського Архиєрея, почув про Україну, дещо пізнав про її історію та народ. Ми ввійшли в історію відвідин одного із найдостойніших людей світу. Хай живе його світла пам’ять у серцях наших людей, а його вказівки будуть втілені в життя. Пресвята Богородице, Покровителько нашого народу, допоможи нам скерувати наш життєвий шлях слідами твого Сина – Ісуса Христа. О, наша Мати, випроси нам добрих лідерів та святих провідників.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці, 25.06.2006.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с. сс.11-14.