Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Богоявлення Господнє

Апостол: Тит 2, 11-14; 3, 4-7
Євангеліє: Мт 3, 12-17

Назва цього свята надихає нас думати про факт Божого явлення. Як, де і для кого Він з’явився? Святе Письмо дуже виразно пише, що “Ісус прибув із Галілеї на Йордан”, аби хреститися. Дослідники Святого Письма навчають, що Спаситель пішки пройшов 96 кілометрів до річки Йордан. Христос став у Йордані, у його водах, і це давно передбачував автор псалмів, бо написано таке про дивну поведінку води: “Що з тобою, море, що ти кинулось тікати, і з тобою, Йордане, що ти назад повернувся?” (Пс 114, 5). Побожний автор псалмів хоче відобразити несумісність акту хрещення і Божого Сина, котрий, мов грішник, зайшов у воду й наближався до святого Івана Хрестителя, щоб охреститися. Звичайно, Іван боронився, щоб не виконувати цього, пробував пояснити Ісусові, що це йому потрібно в Нього хреститися, але Спаситель повідомляє, що в такий спосіб їм треба здійснити всяку правду. Ось так спокійно мудрі й Божі мужі вирішують питання. Через хрещення Спаситель прирівняв себе до тих, хто, подібно, як і Він, входив у воду та наближався до Івана, щоб охреститися. А ще в цьому акті хрещення вбачаємо образ смерті – вхід і занурення у воду – та воскресіння Ісуса Христа – коли Він вийшов із води. І коли Спаситель став на березі після хрещення, сталося щось неймовірне: розкрилося небо, на Божого Сина став сходити Святий Дух у вигляді голуба, що помазав Месію; також пролунав голос Отця з неба: “Це Син мій любий, що його я вподобав” (Мт 3, 17). Голос Отця, що почули присутні там люди, був важливим свідченням, що він приходить із неба. В Ісуса було два свідки: голос із неба та пророцтво святого Івана Хрестителя. Отже, у такий спосіб людям об’явилася Пресвята Тройця, а з неї Син Божий як Друга Особа Божа, котрий не перестав бути Богом, хоч прийняв людське тіло. Це – незвичайна подія, дуже важлива для всіх народів землі, у котрій сам Бог Отець став свідком для свого Сина, де з’явився також і Святий Дух, що ширяв, мов голуб, у небесних просторах, а Божий Син стояв разом із мешканцями землі на березі ріки й скромно приймав свідчення про себе, але не для себе – тільки для тогочасних людей та всіх мешканців землі, що за чергою з’являлися на ній до сьогодні та будуть її мешканцями до кінця світу.

Свідчення Отця Небесного про Ісуса Христа як свого Сина означає рівність божества, відображення досконалості Небесного Отця, нашого Творця, ясний образ Його єства, Його суті. Святий Іван Золотоустий свідчення Отця описує так: “Це – Син мій, разом зі мною послав на себе Святого Духа і водночас прийняв Духа, котрого послав; він роджений перед віками, а не створений; … Це Син мій за природою, а не за благодаттю, Син мій і вічний, як я, а не молодший, не той, що отримав буття пізніше; Син мій – єдиносущний мені, як світло від світла, як життя від життя, як правда від правди, як сила від сили, як Бог від Бога. Я родив, він родиться; між мною і ним немає чогось посереднього. … Назва народження – людська, а предвічне народження – таємниче” (св. Ів. Золотоустий, промова на слова “Це Син Мій любий”).

Важливо для нас, аби ми знали й були твердо переконані, що Ісус Христос і Бог, один із Пресвятої Тройці. Збагнути до кінця, хто такий Бог, нам неможливо, бо ми – люди, Його творіння, нам вистачить знати стільки, скільки знаємо, щоб бути спасенними та вічно щасливими. До Никодима Христос промовив так: “Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже” (Йо 3, 5). Ми з вами відроджені з води і Духа, коли прийняли таїнство Святого Хрещення, але це відродження має тривати через звільнення себе від різного способу провин, котрі ранять нашу душу протягом життя. Христос залишив для нас інше таїнство – покаяння, з котрого маємо часто користати, аби продовжувати освячувати свою душу через каяття за наші провини. Господь залишив нам різні свідчення вірності, як колись давав вибраному народові знаки на небесних просторах. Пригадаймо сьогодні, коли говоримо про хрещення Ісуса, силу Бога, у котрій відроджуємося; про союз між Богом і Ноєм, залишений після потопу, як “лук у хмарах”. Ця веселка на небі, котру бачимо після дощу чи в інший час, має пригадувати нам Завіт Бога, що обіцяв не губити більше людей потопом за невірність Йому. Це не означає лише випаровування води й утворення певної кольорової дуги – веселки, ця дуга має нагадувати нам вірність Бога людям і надихати нас бути завжди вірними Богові. Піднесімо очі вгору, щоб бачити знаки, котрі залишає нам Творець, як знаки, що надихають нас для нашого освячення й спасіння.

Нехай свято Богоявлення, пам’ять хрещення Ісуса в Йордані, надихає нас до вірності Богові, до вдячності Йому за його стихії, котрі Він покликав не просто для існування. Одна зі стихій – вода – підтримує в нас життя, є складником нашого тіла – взагалі, без неї неможливо уявити собі життя. Тому бережливо ставмося до води, бо в ній знаходимо і життя, і здоров’я. Не забруднюймо її, бо в ній хрестився Господь. Із вдячністю користаймо з неї, бо її існування встановлено Богом. Стихія слухається Бога, виконує Його розпорядження – будьмо й ми, як духовні особи й наділені розумом створіння, слухняні волі нашого Небесного Отця.

Собор Св. Юрія, м.Львів, 19.01.2008.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.