«Будь чиста, як плуг, що оре…
Така будь, моя бесідо!»
Василь Стефаник
Дорогі браття і сестри! Шановні співвітчизники!
Бажаємо звернути вашу увагу на одну з серйозних проблем нашого суспільства, проблему, яка, якщо нею знехтувати становить загрозу самобутності та майбуттю українського народу – лихослів’я. З жалем констатуємо, що брутальний стиль спілкування стає не лише нормою, а модою, причому для різних верств населення. Лихослів’я легко переймається і прищеплюється – це ганебне явище так розрослося, що вже не усвідомлюється чимось поганим. З покоління в покоління передається ця огидна спадщина – й так вироджується моральність народу.
Одначе, ніколи лихослів’я не носило такого масового характеру, такого небаченого розмаху, як в останні роки. У повітрі витають нечистість, мерзенні лайки. І це не тільки не присікається, як було раніше – це стало немов би необхідною деталлю життя й відкрито заохочується. Мерзенні нецензурні слова чуємо з радіо та телевізора, читаємо зі сторінок сучасних книг, журналів, газет. З’явилася навіть якась «м’яка» форма лихослів’я, коли матюки замінюються іншими словами, але перебувають у фразі на звичних місцях. Але сутність сказаного проглядає і крізь завісу, бо нікого не залишає в невіданні «пищалка», що прикриває теле- і радіо-матюки. Це ознака особливої деградації нашої культури, ознака нашого духовного і морального розкладання.
Щоденність і поширеність цього гріха майже «узаконила» його. І мало хто з матюкальників замислюється, яка біда для суспільства і для кожного з нас закладена в лихослов’ї. Слова, які ми вимовляємо і чуємо, формують нашу свідомість, нашу особистість. А наші свідомі дії впливають на те середовище, в якому ми живемо. Наше слово може сприяти задуму Всевишнього про світ і про людину, а може і суперечити йому. Коли людина говорить матюки, вона не тільки опоганює, бруднить свої уста, але і ллє бруд у вуха оточуючих, розбещує їх змістом матірщини, наводить на погані думки – сіє зло, навіть коли сама цього не усвідомлює, бо кожне слово несе в собі інформацію, яка впливає на нашу свідомість, формує і змінює її.
Мова людини відображає її внутрішній духовний стан. Бо з повноти серця – уста промовляють. Доведено, що вимовлене або почуте лайливе слово чинить на нас дію, порівнянну з легким струсом мозку, тож лайка деструктивна і щодо нашого фізичного здоров’я.
Прикро, що у різних сферах суспільства лихослів’я має прихильників, захисників і популяризаторів серед впливових осіб, в тому числі – навіть політиків, державних службовців і, хоч як це дивно, навіть серед діячів культури та письменників. Таке враження, що, користуючись свободою слова, носії цих брутальних слів не тільки зміцнюють позиції свободи лихослів’я, а й утверджують його, покриваючи цією мерзотою відсутність справжнього таланту. Й це роблять люди, покликанням яких є плекати красу слова та любов і повагу до української мови, до нашого рідного слова, й за своїми гуманними, морально-етичними, просвітницькими, взагалі громадянськими обов’язками, просто зобов’язані не лише шанувати, збагачувати нашу мову, а й оберігати її. Їм, та й нам усім, слід пам’ятати, що усі слова – і добрі, й лихі – не розчиняються, а проростають.
Лихослів’я, безсумнівно, впливає на формування морального стрижня в людині. Особливо страшно, коли в середовищі матюкальника виховуються діти. Через вухо, в душу потрапляють ці мерзенні слова і відкладають в людині моральний бруд. Діти, чуючи брудну мову, самі привчаються лихословити. Характер дитини формується в ранньому віці. Дитячі психологи вважають, що формування його здійснюється з дитинства і до семи років. Далі починає складатися світогляд, погляд на світ, на життя, ставлення до людей, що оточують його, суспільства і різних явищ життя. Все це в основному припадає на шкільний вік. І, якщо весь цей великий, важливий і складний період дитина перебуває під впливом брудних слів, то, звичайно, вона виросте ущербною, з цинізмом, зневагою до всього, гниллю у душі та характері. На того, хто постійно брудно матюкається, навряд чи можна покластися в якійсь серйозній справі, і є в цьому ознака духовного і морального розкладання. Хто легко дозволяє собі нечисть, гнилу мову, той може легко зважитися і на нечисті справи.
Окрім цього, чим раніше шляхом лихослів’я у брудних і примітивних формах увага дитини звертається на статеву сферу, тим повільніше буде йти її духовний і розумовий розвиток. Ті батьки, вихователі та вчителі, які не соромляться у висловах, повинні пам’ятати, що лихослів’я, знищуючи в дитині відчуття сорому, є містком до подальших злочинів. В даному випадку вони, своїм прикладом чи своєю бездіяльністю, виховують неповноцінну особистість. Руйнуючи юнацьку сором’язливість і збуджуючи нечисті побажання, лихослів’я мостить дорогу до розпусти. Цнотливість і чистота не зможуть ужитися із кепськими словами. Діти, не задовольняючись абстрактними звуками, обов’язково будуть прагнути дізнатися значення почутого. Розтління малих цих буде лежати на совісті лихослівця та тих, хто мовчки потурає цьому злу.
Ми свідомі того, що подолати лихослів’я – це не легке завдання, але іншого шляху немає заради майбутнього нашого суспільства – дітей і молоді, заради блага українського народу, до якого всі ми належимо. Ми закликаємо розпочати боротьбу з цією скверною із самих себе – не вживати таких сороміцьких слів та мовних покручів й не мовчати схвально щодо тих, хто так діє, а також не використовувати слова ненависті, злоби, заздрості чи незгоди – все, що до якої-небудь міри шкодило б іншим. Ми просимо власників різноманітних ЗМІ та видавців усвідомити свою відповідальність перед Всевишнім, теперішнім та прийдешніми поколіннями й не допускати проявів низькопробної вульгарщини у підпорядкованому вам ефірі, на шпальтах газет і журналів та сторінках книг.
І нехай укріпить і благословить Всевишній нас усіх на цьому праведному шляху.
З повагою і благословенням!
Ухвалено на засіданні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій від 28.04.2010 року.
Залишити відповідь