139. Християнська сім'я є підставою всякого суспільного ладу, його джерелом та найважливішою клітиною. Наголошуючи на цінності християнських родин митрополит Андрей Шептицький навчає: «На ніщо не здається одиницям і цілому народові заможність, просвіта та патріотизм, коли не буде в ньому ладу. І так, як той, що хоче збудувати собі хату, кладе насамперед підвалину, — бо від тієї підвалини залежить, чи хата буде сильна, чи зараз розвалиться, — так само той, що дбає про суспільний лад, мусить насамперед подбати про родину» (38).

140. Синод Єпископів Києво-Галицької Митрополії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди проголошення року родини, зауважує: «Сьогодні Родина потребує особливої уваги, бо саме в цій первинній клітині суспільства зароджується «цивілізація любови». Тут подруги взаємно допомагають один одному зростати в терпеливості та в любові до іншого, жертвуючи собою заради одне одного. Тут батьки виявляють відкритість перед зачаттям нового життя та через батьківську любов беруть відповідальність за гідне виховання своїх дітей. Тут діти вчаться любови, послуху та поваги до старших. У родині ми вперше чуємо свою рідну мову, пізнаємо культуру свого краю, формуємо почуття лояльности стосовно своєї землі та народу. Тут ми вперше чуємо про Бога, вчимо свої перші молитви та вперше беремо участь у житті Церкви» (39).

141. На відміну від поганського розлучення, де чоловік міг про­гнати жінку з будь-якої нікчемної причини, християнське вчення про нероздільність подружжя є церковним захистом гідности насамперед жінки. Йдеться про високе пошанування родини, бажання забезпечити постійність, подібну до невід'ємної любови Христа до Церкви. Це вчення найбільше прагнув пояснити св. Пав­ло у своєму посланні до Ефесян: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, щоб появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна. Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою, бо ми — члени тіла його. Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву. Нехай же кожен з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка» (Еф. 5:25–33).

142. На порозі Свого прилюдного життя Ісус на прохання Своєї Матері звершує перше чудо на весіллі (Йо. 2:1–11). Церква надає великого значення присутності Ісуса на весіллі в Кані. Вона вбачає в ній підтвердження, що подружжя є благом і провісником того, що відтепер воно буде дійовим знаком присутности Христа .

143. Ісус недвозначно навчав про первісне значення союзу чоло­віка і жінки — таке, якого хотів Творець від початку. Даний Мойсеєм дозвіл на розлучення був поступкою жорстокости серця (Мт. 19:8). Подружній союз чоловіка і жінки є нерозривним, бо його здійснює Сам Бог: «Що Бог злучив, людина хай не розлучає» (Мт. 19:6).

144. Це недвозначне акцентування на нерозривності подружжя могло непокоїти і виглядати нездійсненною вимогою (Мт. 19:10). Однак Ісус не обтяжує подружжя надмірним тягарем (Мт. 19:29–30), важчим від Закону Мойсея. Приходячи, щоб оновити та переобразити творіння, послаблене гріхом, Ісус Сам дає силу і благодать , щоб подружжя жило в нових вимірах Царства Божого. Йдучи слідом за Христом, зрікаючись самих себе, беручи на себе свій хрест (Мр. 8:34), чоловік і жінка зможуть «зрозуміти» (Мт. 19:11) первісний сенс подружжя і з допомогою Христа жити згідно з ним. Ця благодать християнського подружжя є іконою Пре­святої Трійці — джерела й вершини цілого християнського життя.

145. Усе християнське життя несе на собі відбиток шлюбної любови Христа й Церкви. Уже Хрещення, що вводить до Божого Народу, має шлюбний характер: воно подібне до весільної купелі (Еф. 5:26–27), що випереджає весільну трапезу, Євхаристію. Святе Хрещення є основою всього християнського життя, дверима духовного життя, які відчиняють доступ до інших Святих Тайн. Через Хрещення ми звільняємося від гріха і відроджуємося, як діти Божі, стаємо членами Христа і, залучені до Церкви, робимося учасниками її місії (40).

146. Християнське подружжя, в свою чергу, постає дійовим знаком, Таїнством Союзу Церкви і Христа. Подружжя між охреще­ними є справжнім таїнством Нового Завіту, оскільки воно передає животворну силу (41).

Християнське подружжя — це шлях до Бога вдвох (42). Перед­усім потрібно пам'ятати, що подружжя, як сопричастя осіб, має свою закоріненість у сопричасті Осіб Пресвятої Трійці. Автором подружнього зв'язку є сам Творець. «… Подружжя не було ані встановлене, ані відновлене людьми, а Богом; не людьми були витворені закони для того, щоби зміцнювати, потверджувати та вивищувати його, а Богом — Творцем природи та Ісусом Хрис­том — Відкупителем тієї ж природи, і тому ті закони не можуть підлягати будь-яким людським постановам чи будь-якій супро­тивній їм угоді навіть самих подругів» (43).

147. Поблагословив подружжя Господь Бог при створенні чоло­віка та жінки, а у Новому Завіті Бог розкрив його вартість. Воно є святим союзом: «Це велика Тайна, а я говорю про Христа і Цер­кву», — писав про це апостол Павло (Еф. 5:32).

148. Подружжя — це таїнство Христа і Церкви, отже, воно освячує людину, подібно до Святих Тайн Хрещення, Покаяння, Причастя та інших. Весілля в Кані Галілейській відкриває сенс християн­ського подружжя: сходження до Бога не поодинці, а вдвох, мовби одною душею, одним єством. Оскільки подружжя є Таїнством, віруючий і віруюча укладають подружжя у храмі.

149. Тайна подружжя — це джерело благодаті. Це джерело най­більш потрібне новоствореній сім'ї; саме з нього подружжя черпає надприродні сили, щоб вірно і стійко виконувати свої завдання. Це Тайна, що освячує досмертний зв'язок чоловіка з жінкою. Ще з апостольських часів відомо, що апостоли й перші християни вважали подружжя Тайною, святим і нерозлучним зв'язком. Святий апостол Павло писав: «Одруженим же наказую не я, але Господь: „Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка[…] а чоловік нехай не відпускає жінки!”» (1 Кор. 7:10–11).

Тертуліян підкреслює, що подібно до того, як Новий Завіт запечатаний кров'ю Спасителя, так само і християнське подружжя укладається в контексті Євхаристійної Жертви, «поєднане Цер­квою, скріплене дітьми і носить на собі характер благо­словення, проголошеного ангелами й утвердженого Отцем» (44).

150. Хто по-справжньому любить свою дружину, той кохає її заради неї самої, той щасливий від того, що може збагатити її даром самого себе. Подружня любов — це особовий вибір, яким долається опір «часу». Християнське подружжя не має іншого фундаменту, як тільки Христа в Його єдності з Отцем і Святим Духом і Його Нареченою — Церквою. Не можна бути відлученим від Христа в Його Церкві, так само як не можна бути з'єднаним з Христом поза Церквою. Єдність подружжя існує тільки в Христі, який є невіддільним від своєї Церкви.

—————————————

38. Андрей Шептицький. Християнська родина: Пастирський лист до духовенства і вірних Станиславівської єпархії. Жовква, 1900 р. // Митрополит Андрей Шептицький: Життя та діяльність. Документи і матеріяли, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. Львів 1998, с. 19.

39. Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії з нагоди проголошення Року Родини.

40. Пор.: H. Denzinger. Enchiridion symbolorum: Definitionum et declarationum de rebus fidei et morum, 31 вид. Barcinone — Friburgi Drisg. — Romae 1960, № 1314 (Флорентійський собор); Кодекс канонів Східних Церков, канон 675, § 1.

41. Пор.: H. Denzinger. Enchiridion symbolorum: Definitionum et declarationum de rebus fidei et morum, 31 вид. Barcinone — Friburgi Drisg. — Romae 1960, № 180 (Тридентський собор).

42. Див. на цю тему: О. Огірко. Християнська етика: Навчальний посібник: 8-й клас. Львів 1999, с. 48–53.

43. Пій ХІ. Непорочне подружжя. Ватикан 31 грудня 1930 // Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю, т. 1. Львів 2002, с. 43, № 5.

44. Q. Septimius Florens Теrtullianus. Ad uxorem, 2.9; див.: Ante-Nicene Fathers, т. 4. Peabody, Mass. 1995, c. 39–50.

Джерело: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/moral/8/