Особа як моральна істота
25. Особа виступає джерелом моральної поведінки. Вона сама є свідомим та вільним автором своїх дій, що має владу над собою . Людина, як моральна істота, проявляє себе у своїх вчинках. Вони носять яскраво особистий характер і становлять стиль чи спосіб існування особи. Згідно з ученням св. Йоана Дамаскина (4), джерелом моральности вчинків є людська особа (5), яка, подібно до Особи Божественної, є началом своїх власних учинків (6). Саме завдяки своїй іконічності вона є розумною істотою, здатною до самовладання та самовизначення.
26. Людина, як моральна істота, надає своїм діям особового характеру. Неправомірним є розглядати моральні вчинки, цілковито відокремлюючи їх від діючої особи. Моральні вчинки впливають на саму особу, яка через них виражається і разом із тим морально визначається в них. Діюча особа «переживає» свої вчинки, які її характеризують, уподібнюють до Особи Божественної або руйнують. На основі такого впливу морального вчинку на саму діючу особу ґрунтується поняття особистої моральної відповідальности християнина. Така відповідальність не стосується якоїсь позаособової дійсности (порушення якогось абстрактного принципу, вартости чи правила), але заторкує насамперед внутрішню дійсність діючої особи (розвиток або нищення подоби образу Божого).
27. Хоч богословська традиція Східної Церкви завжди відстоювала гідність та непорушність влади особи над собою, тобто самовладання людини, проте ніколи не розглядала її дій як цілком автономної істоти, незалежної від дій Божих. Таке самовладання має дві основні ознаки:
• оперативну автономію
• іконічний характер.
28. Особа, як моральна істота, наділена оперативною автономією. Це означає, що особа сама є началом своїх дій і ніколи не може бути простим знаряддям чи предметом у чужих руках.
29. Самовладання, яке отримала людина, має іконічний характер, що підкреслює її зв'язок з Богом і відкидає так звану автономну чи індивідуалістичну мораль. Дії, повною мірою людські, є співдією (синергією) з Богом. Таким чином, особа у своєму моральному житті покликана бути діяльним образом Божим, Його обличчям у цьому світі, співучасником Його діянь, співвиконавцем Його волі.
30. Людина, як начало своїх власних дій, є співтворцем та співбудівником Божим, співуправителем Його всесвіту, який своїми свобідними та добровільними діями будує передусім себе, а тоді — все створіння. Особа християнина, яка наділяється найвищим рівнем свободи — свободою синів Божих, ніколи не діє незалежно від Божих Осіб, так само як у Пресвятій Трійці Син ніколи не діє окремо чи автономно від Отця і Святого Духа.
31. Св. Григорій Нісський у своєму творі Життя Мойсея (7) описує таке життя людини в лоні божественному і пояснює, чому Мойсей не міг споглядати Божого Обличчя, але бачив Його тільки «зі спини». У такий образний спосіб автор пояснює, що «бачити обличчя Боже» в цьому випадку означає бути поза Богом, а навіть «проти Бога». Всі ці вислови вказують на життя і рух людини поза «дорогою Божою». Але перебуваючи «поза Богом чи проти Бога» неможливо залишатися живим у Його присутності, що для людини означає самознищення і вічну муку. Споглядати Бога можна лише йдучи за Ним, ступаючи Його слідами, проходячи своїми вчинками Дорогою, якою є Христос.
32. Християнська мораль у східній традиції розуміється як життя Христа в нас та наше життя у Христі. Така єдність є наслідком участи християнина в житті та дії Пресвятої Трійці і свідченням, з одного боку, «дії Христа в нас», а з іншого — «нашої дії у Христі». Оскільки лише Особа (Божа) може виховати особу (людську), тобто підняти її до рівня свободи Синів Божих, то лише внаслідок такого життя у Христі, влада людини, яку вона має над собою, уподібнюється до влади, якою панує над собою Господь.
Учинки людини прийнято поділяти на дві категорії: нейтральні та моральні.
33. Нейтральними вчинками, (8) погляду моралі, називаються такі дії людини, які вона чинить мимовільно та несвідомо. У таких учинках особа не проявляється як їх активне джерело, а тому вони не можуть ні будувати, ні руйнувати її у християнському житті. Саме через відсутність впливу таких вчинків на моральний характер особи, духовні отці Сходу назвали їх морально нейтральними (9). Така нейтральність стосується самої суті вчинку та його джерела. Наприклад, до таких дій належать вчинки дітей, які ще не досягай повноти свідомости своїх дій, реалізація природних потреб людського організму, спонтанні порухи під час сну і т.д. 34. Моральними вчинками (10) називаються такі дії, які особа чинить свідомо й обмірковано і сама дає на них згоду своєї особистої волі. Людина здійснює свідомий вибір, реалізує його психічно та фізично, а тому вона є джерелом своїх дій. У моральній площині такий дійовий характер особи проявляє її як істоту, створену за Образом Божим. Як і Особи Божественні, людина у своїх моральних вчинках є суверенним началом своїх дій, тобто сама добровільно та незалежно від інших покликана активізувати власну природу та скерувати її до своєї вічної мети. Власне той факт, що людська особа здатна панувати над собою, самостійно ініціювати та здійснювати свої вчинки, є основою як її гідности, так і відповідальности.
—————————
4. Joannes Damascenus. De Fide Orthodoxa, II.12 // PG, т. 94, кол. 920.
5. У богословській традиції Латинської Церкви джерелами моральности прийнято вважати предмет, мету чи намір та обставини. Пор.: Катехизм Католицької Церкви, № 1750 і далі.
6. На цьому ж твердженні Дамаскина ґрунтує своє моральне вчення і Тома Аквінський: «залишається, щоб ми розважили про його образ, тобто про людину, відповідно до чого вона сама є початком своїх учинків, немовби маючи вільне право і владу над своїми створіннями» («restat ut consideremus de eius imagine, idest de homine, secundum quod et ipse est suorum operum principium, quasi liberum arbitrium habens et suorum operum potestatem», Summa Theologiae, I-II, prologus).
7. «Ти не побачиш мого обличчя, що означає: не дивися в лице своєму провідникові, бо інакше твій рух буде відбуватися у протилежному [до Нього] напрямку, оскільки добро не споглядає інше добро спереду, але йде за ним. І навпаки, те, що противиться добру, стоїть лицем до лиця супроти нього. Вада прямує проти чесноти, а чеснота, навпаки, не споглядає спереду [іншу] чесноту, [але слідує за нею]. Див.: Gregorius Nyssenus. De vita Moysis // PG, T. 44, кол. 409 А; пор. укр. переклад: Григорій Ниський. Життя Мойсея. Львів 2001, с. 98.
8. На Заході їх прийнято називати вчинками людини (actus hominis).
9. Пор.: Феофан Затворник. Начертание христианскаго нравоучения. Москва 1895, с. 69-77.
10. Латинська моральна традиція називає їх людськими вчинками (actus humani), оскільки основними ознаками людської природи тут прийнято вважати розум та свобідну волю. Завдяки лише розуму та волі людина панує над собою і є моральним суб'єктом.
