Літургією крок за кроком. ч.8

1 585

о.д. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №9 (236), Вересень 2012р.


Коли священик під час «Вірую» потрясає воздухом, це має ще й інший символ: не лише відвалення каменя від гробу, але й осінення Святим Духом (див.Ді.2) – «дихання вітру». Коли приходить час промовляти слова «… і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком», то ієрей, як і всі вірні, приклоняють голову. Цим жестом всі віддають пошану воплоченню Ісуса Христа, а також виявляють віру в Божество Сина, що є великим таїнством християнства.

В деяких церквах, де є традиція засувати завісу на царських воротах, тепер вона відкривається, що символізує воскресіння Ісуса Христа, як і те, що сторожа розбіглась від гробу. Коли служить єпископ, то він приклоняє свою голову до престолу (схиляється над дарами). Священики в цей час піднімають воздух і повівають над головою єпископа. Це пригадує нам вхід апостола Петра до гробниці Спасителя (Йо.20,6-7) й означає, що владика просвічується Святим Духом згори для скріплення здійснювати таїнство. По завершені молитви «Вірую», диякон підготовляє вірних до головного дійства літургії – звершення Євхаристії.

Диякон голосно взиває: «Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе приношення в мирі приносити». Цей виголос закликає всіх, хто сидів (немічних чи старших віком), піднятись, як і тих, хто у своїх думках відійшов осторонь, зосередитись на Літургії. Ці слова пригадують, що починається величаве дійство, і людина тут повинна добре стояти, так, ніби вона стояла перед самим Богом – з страхом і трепетом. З цих слів починається анафора. Анафора (грец. ??????? – виділення) – єдиний початок.

Це – євхаристійна молитва, центральна частина християнської літургії, найдавніша за своїм походженням і найважливіша. Під час анафори відбувається перемінення хліба і вина в Тіло і Кров Господні. Незважаючи на велику різноманітність християнських літургійних традицій, у всіх анафорах можна виділити загальні частини: – Вступний діалог (Sursum corda) – діалог, що складається з виголосів священика і відповідей народу; – Вступ (Praefatio) – початкова молитва, що містить славослів’я і подяку Богові, звернення до Бога-Отця, як правило, через спогад ангельського служіння та служіння святих (у візантійській літургії це розпочинається виголосом священика «Пере-можну пісню співаючи…»); – «Свят…» (лат. Sanctus) – пісня-гімн «Свят, Свят, Свят …»; – Встановлення (Institutio) і Спогад (Anamnesis) – спогад Тайної Вечері з проголошенням слів Ісуса Христа і спогадом творчого спасіння; – Закликання (Epiclesis, Епіклеза) – закликання Святого Духа на Дари, чи інша молитва, що містить прохання про освячення Дарів; – Клопотання (Intercessio) – заступницькі (прохальні) молитви за живих і померлих, Церкву, а також цілий всесвіт, із спогадом Богородиці і святих; – Заключне славослів’я -Доксологія.

Порядок частин анафори у різних церковних традиціях може бути різним. Церква відповідає на заклик диякона – «Милість миру, жертву хваління». Це означає, що вірні готові не тільки приносити Богу жертву в мирі, але й жертву милосердя ближньому як плід взаємного миру, що поєднується з жертвою прослави, похвали – «хваління», тобто, з прославою наших уст, які визнають і прославляють живого Бога і святе Його ім’я. Коли ієрей чує таку готовність вірних, він складає воздух, і, поцілувавши його, відкладає на престолі, а тоді повертається до людей, і благословляючи, мовить слова апостола Павла: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами». Цим священик просить Пресвяту Тройцю, щоб вона благословила вірних різними духовними дарами, що завжди збагачує Церкву і є для її розбудови. Після благословення диякон входить до святилища, щоб брати участь в таїнственному дійстві.

Диякон в цей час, якщо є потреба, бере рипіду і побожно повіває нею над дарами, якщо немає рипіди, то робить це малим покрівцем. Рипідами, або опахалами (грец. ???????? – опахало, віяло), називається в Східній Церкві богослужбове начиння, прикріплене до руків’я. Це – металеві або дерев’яні фігури із зображенням херувимів. Рипідами диякони повівають над Святими Дарами при освяченні їх. Раніше вони робилися з павиного пір’я і використовувалися для оберігання Святих Дарів від комах, щоб не потрапили до чаші-потира. На Сході вони були особливо вживані(згадується вже в «Апостольських Постановах»).

Тепер повівання рипідами має символічне значення, воно зображує присутність Небесних Сил безтілесних при здійсненні таїнства Євхаристії. В даний час рипіди вживаються тільки під час архиєрейського богослужіння (літургії з єпископом). Коли вірні почули слова благословення від ієрея, вони йому бажають того самого словами «І з духом твоїм». Далі священик виголошує: «Вгору піднесім серця». Це взивання закликає присутніх у храмі людей полишити свої буденні проблеми і підняти думки і серця до Господа. Після цих слів священик піднімає руки догори, немовби хотів полетіти за своїм духом до Всевишнього, до якого вознісся в молитві.

Люди, які підняли свої думки до Бога, відповідають служителеві Божому: «Піднесли до Господа». На ці слова ієрей складає руки на грудях і схиляє голову, відповідаючи: «Благодарім Господа». Це подяка Богу, яка бере свій початок від Тайної вечері. Перш, ніж принести себе у жертву в Євхаристії, Христос прославляє і дякує Отцю Небесному, а тоді звершує Тайну тайн. Церква на слова свого пастиря величаво відповідає: «Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові, Тройці єдиносущній і нероздільній», що вказує на правдиву і спасенну віру людей, що визнають вірно, як навчав Христос і надалі вчить Церква про Пресвяту Тройцю і Христа.

Коли вірні промовляють «Достойно і праведно…», священик тихо проказує молитву: «Достойно і праведно Тебе оспівувати, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі дякувати. Тобі поклонятися на всякім місці владицтва Твого. Ти бо єси Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний, завжди сущий, і так само сущий, Ти, і єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий. Ти від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо не привів і майбутнє Царство Твоє дарував. За все це дякуємо Тобі, і єдинородному Твоєму Синові, і Духові Твоєму Святому, за всі Твої добродійства, вчинені нам, які ми знаємо і яких не знаємо, –явні і неявні.

Дякуємо Тобі і за цю службу, яку Ти з рук наших зволив прийняти, хоч і стоять перед Тобою тисячі Архангелів і десятки тисяч Ангелів, Херувими і Серафими, шестикрилі, багатоокі, що високо ширяють, пернаті». Цією молитвою священик підкреслює віру в правдиве Божество Пресвятої Тройці, яку людина може і повинна прославляти повсякчас, і на кожному місці. Тут визнається, що людина не може до кінця пізнати велич і славу Божу, але робить це настільки, наскільки Бог відкрився для людини. У словах молитви підкреслюється велич і подяка Богу, що високо перебуває у своїй славі між ангелами, але, попри все, не забуває про своє творіння – людину, а дбає про неї, зсилаючи свою благодать.

Співаючи «Достойно і праведно…», народ розпочинає канон Євхаристії, який є найважливішою частиною літургії, що має незмінне правило і порядок, який переданий самим Ісусом Христом на Святій Вечері, коли Він встановив Пресвяту Євхаристію. Непорушний, бо має в собі ту частину, яка є незмінною. Коли народ у церкві завершив співати, священик виголошує: «Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи», а диякон обходить святу трапезу, і ліворуч від священика, взявши правицею святу звізду, вдаряє нею об святий дискос – вгорі, внизу, зліва і справа. Священнодиякон чинить це так, щоб над дискосом, вийшов знак хреста і, поцілувавши звізду, кладе її на престіл чи складений воздух.

Ця частина пригадує нам Воскресіння Христове: диякон символізує ангела, що розламав печать гробу Господнього – «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангел Господній, і, приступивши, відвалив від гробу камінь, та й сів на ньому» (Мт.28,2), як в іншому місці пише «…і, запечатавши камінь, біля гробу…» (Мт.27,66). Священик в цей момент дещо відходить до царських дверей, що має свою ознаку – Христа у гробі немає, Він воскрес, бо священик символізує Ісуса Воскреслого:

«Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він» (Мт.28,6). По виголосі ієрея люди розпочинають пісню: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна во вишніх. Благословен, хто йде в ім’я Господнє, осанна во вишніх». Іноді люди не розуміють, що означає слово «Саваот»? Це єврейське слово, що значить «Господь ангельських сил», «воїнів управитель». Слово «осанна» перекладається, як «слава на висотах».

Сама пісня складається з двох частин: перша – це частина Старого Завіту, де пророк Ісая розповідає, що бачив небо і Бога на високому престолі, оточеного серафимами, які співають: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї…» (Іс.6,3). До цієї частини серафимської пісні додають другу частину з Нового Завіту, яку співали єврейські діти Ісусові під час в’їзду в Єрусалим: «…осанна на висотах. Благословен, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах». Поєднуючи дві частини пісні, ми немовби разом від імені земної і небесної Церкви, від світу ангелів і людей, прославляємо Бога, а також це показує, що літургія поєднує два світи у служінні Богові – ангельський і людський, як і дві частини Святого Писання, Старий і Новий Завіт. Таке поєднання вказує на те, що для Бога немає нічого неможливого, що він може поєднувати взаємні протилежності, як і час підвладний Йому, а на Нього впливу немає.

«Вгорі серафими співають трисвяту пісню, а тут на землі співає многота людей, – говорить святий Іван Золотоустий (бесіда 1), – разом веселяться і прославляють небесні і земні; разом торжествують і благо дарять, і єдиний радісний лик у всіх». Далі Святий запитує: «То чий голос лунає, чи серафимський?» І сам пояснює, що «лунають обидва голоси на вічну прославу Христа, що царює і на землі, як і в небі, поєднавши все воєдино». За давніх часів ця пісня співалась тільки на небі, але з воплоченням Христовим (коли Син Божий став людиною, але при цьому не перестав бути Богом) вона перемістилась на землю разом з Ним.

(далі буде)

ч.1ч.2ч.3ч.4ч.5ч.6ч.7

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

1 коментар

  1. Андрей 01.11.2013 о: 22:31 -  Відповіcти

    Продовження тих статей про літургію, можна знайти на сайті http://dc.lviv.ua/liturgiya/
    Де, до речі, немає редакції головного редактора, що є дещо “латинізований”, а безпосередньо від автора

Написати відповідь до Андрей Cancel reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: