ХОЧУ, ЩОБ БУЛА КОРОЛЕВА
Колись, за давніх давен, було собі одне славетне місто. Виникло воно у прегарній долині, а що жителі його були дуже працьовитими, то за короткий час розрослося воно неймовірно.
Подорожні бачили його ще здалеку, зачаровані, засліплені красою мармуру і позолоченої бронзи. То було воістину Щасливе місто, бо всі мешканці його жили у злагоді.
Аж ось одного препоганого дня постановили вони обрати собі короля.
Золоті сурми герольдів скликали городян до ратуші. З'явилися всі. Вбогі й багаті, молоді й старі заглядали одне одному в вічі й перемовлялися притишеними голосами.
Срібний звук здоровенної сурми закликав громадян до уваги. Тоді наперед гордовито виступив присадкуватий чоловік - найбагатший у місті.
Звівши руку, на кожному пальці якої блищало по персню, він мовив так:
- Городяни! Ми нагромадили величезні багатства. Грошей нам аж ніяк не бракує. Наш король має бути людиною високих чеснот. Найліпше графом, маркізом, герцогом, щоб усі шанували його за шляхетне походження.
На ці слова менш заможні негайно зчинили немилосердний ґвалт:
- Ні, ні! Що ти верзеш?! Замовкни! Хочемо на короля людину багату й великодушну, що розв'яже всі наші проблеми!
Тим часом вояки піднесли були на руках плечистого здорованя і, погрожуючи зброєю, горлали:
- Оцей буде нашим королем! На короля - найдужчого!
У цьому страшенному безладі вже годі було щось уторопати.
Зусебіч розлягалися крики, погрози, скрегіт мечів, що схрестилися з иншими мечами. Сум'яття дедалі посилювалося, було вже чимало поранених.
І знов пролунала сурма. Товпище поволі заспокоювалося. Якийсь добродушний і вочевидь розважливий старець, вибравшись на самий верх ратушевих сходів, промовив так:
- Друзі, не варто шаленіти через короля, якого ще не існує. А ліпше виберімо з-поміж нас невинне дитя, і хай воно скаже, хто має стати нашим королем.
Сказано - зроблено: взяли за руку одного хлопчика й вивели з натовпу наперед.
- Кого ти хотів би на короля цього могутнього міста? - спитав його старець. Хлопчик обвів поглядом городян, узяв до рота вказівний пальчик та й відповів:
- Королі є лихими. Не хочу ніякого короля. Хочу, щоб була королева, - хай нею стане моя мама.
Уряд, що складається з самих лише мам... Це чудова ідея. Тоді наш світ був би, напевно, не таким зіпсованим, не вживалося б так багато бридких слів, кожен охоче подав би руку старому, що наміряється перейти через дорогу...
Так само думав і Бог. Тому й дав нам Марію...
Б.Ферреро. Збірка "Звуки арфи"
