ПОСТАНОВИ
Один хлопець, нахилившись над столом, записував свої постанови. Його мати у той час прасувала білизну.
“Коли побачу когось, хто потопає, — писав хлопчина, — то відразу кинуся у воду, аби допомогти йому. Якщо загориться дім, виноситиму з вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться додолу, рятувати людей. А потім усе своє життя присвячу бідним цілого світу”.
За якийсь час він почув голос мами:
— Синку, будь такий добрий, спустися до крамнички і купи хліба.
— Мамо, хіба ти не бачиш, що надворі дощ? — з докором поспитав син.
Скільки уже було таких “хотів би” у нашому духовному житті...
Одна дванадцятилітня дівчинка записала якось у своєму щоденнику: “Ми є людьми майбутнього, отож повинні поліпшувати ситуацію. Найгірше — це нічого не робити і дивитися, як той бідний світ розпадається на друзки. Кричимо: ”Хай живе мир!“ — і ведемо війну. Повторюємо: ”Геть наркотики!“ — і ще більше торгуємо ними. Проголошуємо: ”Ні — тероризму!“ — і вбиваємо невинних. Хіба ж неможливо припинити усе це?
Хочу тобі сказати: якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!”
Зроби щось, хай навіть маленьке.
Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"
