Сорокоустами називаємо моління за померлих в часі Великого посту. Слово “сорокоуст” дослівно означає: сорок уст, себто моління 40 устами чи священиками. В давнину вірні, щоб гідно пом’янути своїх померлих членів родин у 3-ій, 9-ий, чи 40-ий день смерті, давали на відправу до великих церков-соборів, де було багато священиків, щоб у відправах в один день брало участь 40 священиків. Багатші замовляли сорокоусти не тільки в 40 церквах рівночасно, але й протягом 40-а днів, тобто сорок разів по сорок. При відправі Парастасу чи Панахиди у часі сорокоустів читають диптихи, тобто списки померлих.

Сьогодні згідно традиції на час посту записуємо імена близьких нам людей, які померли, у спеціальну книжечку “пом’яник” і даємо на сорокоусти. Впродовж цілого посту священик сорок разів згадає ім’я усопшого у молитвах Церкви за людей, які відійшли у вічність.

Служби за померлих нагадують думки молитов з чування при плащаниці перед Великоднем. Парастас, зокрема священичий, дещо подібний до Єрусалимської Утрені у Велику суботу. Наша традиція старається в такий спосіб ототожнювати наш перехід від смерти в життя із переходом (“пасхою”) Христа. Наш чин похорону включає різні форми духовної потіхи, наприклад, Псалом 90, різні вірші Псалма 118, уривки з листів св. Павла. Він рівночасно має за ціль збудити свідомість “у тих, що не мають надії” про справжню мету людського життя.

В часі посту ми якраз роздумуємо над сенсом життя, приносимо свої жертви й за тих, хто уже відійшов до вічності. Це “свята і благочестива думка”: приносити “жертву пре благання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха”, як читаємо у Старому Завіті (2 Мак. 12, 45-46).

Св. Амвросій Медіолянський сказав про померлого друга: “Я його люблю і тому супроводжую його сльозами та молитвами в землю живих (див. Пс. 114, 9). І не покину його аж поки не запроваджу його туди, куди його заслуги взивають його – до святої гори Божої (див. Пс. 2, 6), де є вічне життя”.

http://paraskeva.org.ua/