Поганські вистави зі своїми обрядами, прикметами і забобонами непомітним чином стали невід’ємною частиною, життя де-яких християн. Часто-густо сьогоднішній пересічний християнин уподібнився вчорашньому язичникові, оберігаючи «прадідівське» передання.

Забобони і прикмети зустрічаються на кожному кроці. Часто ці забобони ввіткані в барвисту тканину народних традицій, які супроводжують людину від народження, аж до похорону. Що це – нешкідливе проведення часу, просте лоскотання нервів, народна традиція чи питання життя і смерті?

Святе Письмо виразно нас попереджає: Увага! Смертельна небезпека! Про забобони й окультизм Бог однозначно говорить як про мерзоту (пор.Втор. 18:9-14).

Чому такі гріхи є особливо тяжкими?

Той, хто їх скоює, просить допомоги не у Бога, а у сотворінь, які з своєї природи не здатні цю допомогу надати, що більше не виключене і вплутування злого духа у цю ситуацію. Це пряма образа і відкидання Бога.

Якщо злий дух і надає допомогу посередництвом забобону чи окультизму, нам доведеться заплатити за це високу ціну; диявол покладе право на якусь частину нашого життя, а навіть і на нас самих. Сатана хоче знищити нас і не останню допомогою йому у цьому надають «нешкідливі» забобони. А наслідки таких гріхів можуть позначатися не лише на нас, а і на наступних поколіннях.

Божество в очах як древніх так і сучасних людей, далеких від Бога, представляється як ворог, суперник, конкурент. У бажанні оволодіти ситуацією, і поставити божество собі на службу, знаходиться сама суть окультизму, в тому числі і забобонів, прототипом якого був первородний гріх. Забобони і прикмети беруть свій початок з думки про те, що певні практики і різні ритуали можуть дати в руки людині важіль управління ситуацією, природою.

Людина в своєму серці прагне Бога, який тримає її за руку і веде по вірній дорозі. Людина в душі усвідомлює, що вона є лише маленькою піщинкою в світовому океані і її пізнання відкривають їй зовсім небагато вічного горизонту. Вона усвідомлює, що є сили, які стоять набагато вище за неї. Людину тягне до цієї сили, вона намагається встановити з нею контакт і заглянути в її плани, мати на неї вплив, а якщо це не вийде, то хоч би домогтися прихильності цієї сили. Це і стало джерелом цілої «релігії» забобонів.

Забобон виник із відчуття відкинутості від Бога. Людина створила свою релігію, в якій вона спробувала заглянути за лаштунки божественного і побачити у навколишньому світі якусь логіку в діях потойбічних сил і своєю поведінкою впливати на результат взаємодії.
Забобонна людина живе в постійному очікуванні або чогось поганого, або ж – доброго. Її не покидає відчуття, що за її життям ведеться постійне спостереження, що над нею тяжіє чиясь сильна і не дуже добра рука.

Віра в забобони є більш схожа на якусь суміш анімізму і фетишизму, і з християнством нічого спільного не має.

Якщо у людей немає віри в Бога, то з’являється забобон – віра в інші сили, що деколи реально існують, а деколи і ні. Людина створила собі своєрідну картину світу, відмінну від Божої, об’явленої в Святому Письмі.

Забобонна людина вірить в існування надприродних сил. І ця віра виявляється в прикметах.

Ці сили дають людині знати свою волю або плани через різні знаки; то це пусті відра, то підкова, то долоня, яка свербить, або ж погрожують наслідками, якщо вона не так вчинить.
* Якщо чорний кіт перебіжить дорогу – це до нещастя.
* Через поріг не прощаються і не вітаються, аби не посваритися.
* Не можна зашивати одяг на людині, інакше зашиєш її розум.
* Віддавати гроші ввечері недобре, не будуть гроші водитися.
* Коли йдеш робити щось важливе, клади п’ятак під п’яту – допомагає….

Забобони не є просто невинною забавою, вони несуть в собі небезпеку для людини. У чому ця небезпека полягає?

По-перше, забобони відволікають людину від живої віри в Бога. Люди деколи не знають в що вірити, душа бажає вірити – хай вірить. А що або хто стоїть за цими забобонами – неважливо. Розмовляти з такими людьми дуже важко. Забобон – це як щеплення проти справжньої істинної віри.

Навіть християнство не застраховане від впливу забобонів. Коли віра в істинного Бога перетворюється на одну з релігійних систем і зникає особисте спілкування з Богом, забобони та прикмети стають сурогатом віри. Бог для таких людей із суверенно діючого, перетворюється на маріонетку, якою «можна» маніпулювати. Треба лише дотриматись певних практик, і Бог відразу виконає будь яку забаганку. Замість вірного і слухняного серця вони приносять Богові замасковані побожними практиками вимоги. Замість того, щоб шукати спілкування з Ним і бачити Його Провидіння, люди створюють собі карикатуру на Бога, якого вони можуть, за бажанням, за допомогою певних маніпуляцій, примусити робити те або інше. Це вже не віра, а забобон. Що більше, це вже початки магії. Бог же хоче від людини живої віри і живого спілкування з Ним. Він хоче провадити наше життя не за нашими забаганками, а згідно зі Своєю Любов’ю.

По-друге, чим більш забобонна людина, тим менш сприйнятлива вона до Божого проводу в своєму житті. Якщо їй вранці чорний кіт перебіг дорогу, то вона цілий день перебуватиме в страсі перед чимось поганим і не помітить, що Бог по-особливому хоче обдарувати її цього дня. Забобонна людина закрита для Божого проводу. Зовнішні прикмети займають в її житті таку велику роль, що Богові там вже робити нічого.

По-третє, забобони є першим кроком до окультизму. Забобонна людина вірить в якісь незрозумілі сили і явища в своєму житті. Їй раптом пропонується можливість заглянути за лаштунки всього цього, і проста цікавість відводить її в залежність окультних практик, за якими стоять демонічні сили. Цей перехід, звичайно, не різкий і здійснюється не завжди в один день, але це і є тактикою сатани – поступове опанування людиною. Тому не можна розглядати забобон як щось пусте і нешкідливе, сатана користується ними, аби затягнути людей під свою владу. Нейтральної території тут немає.

Лише Бог один бажає нам тільки правдивого добра. Він хоче дарувати нам Свою допомогу, як сказав апостол Павло: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога,- покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рим.8:28). Чи повинні ми замість цього вірити в якісь сумнівні передбачення? Невже ми насправді хочемо поставити наше життя в залежність від якихось прикмет і забобонної практики? Немає жодного сумніву, що найкраще наше рішення полягає в тому, щоб свідомо довіритись Божому проводу і захисту і не звертатися ні до яких передбачень, «захистів» чи прикмет, за які нам рано чи пізно доведеться дорого заплатити.

© Milites Christi Imperatoris