ВСТАНОВЛЕННЯ Й ТРИВАННЯ

Святий Великий піст, який називають також Чотиридесятницею, це одна з найдавніших і найбільш священних установ християнської релігії. Історія Великого посту має довгу й багату традицію. Вона сягає апостольських часів. Передпасхальний піст називають Великим не тільки через його тривалість, але й через його важливість і значення в житті Церкви і кожного християнина.

Святі Отці Церкви мають до встановлення святого посту найбільшу пошану й найкращі похвали. Святий Василій Великий (329-379) про давність встановлення посту каже: “Нехай буде мені вільно знову звернутися до історії і пригадати, що піст дуже давній і те, як усі святі дуже берегли його, наче яку спадщину по батьках, що її переказував батько синові. Так то цей скарб через безперервне передання дійшов аж до нас” (Про піст, І). — Тож погляньмо на розвій і час тривання цього духовного скарбу нашої Церкви.

ЯК ТВОРИВСЯ ПЕРЕДПАСХАЛЬНИЙ ПІСТ?

Уже апостоли й перша християнська громада почали заміняти день жидівської Пасхи днем поминання Христових мук і смерти. Роковини Христової смерти були для них дуже сумним днем. Тож, щоб його належно відсвяткувати, вони зберігали піст у цей день. І так первісна християнська Пасха почала існувати у вигляді посту. Це була хресна Пасха. За свідченням святого Іринея (к. 125 — к. 203), про яке говорить історик Церкви Євсевій (к. 260 — к. 340), перший зародок нинішнього 40-денного посту в той час обмежувався одним-двома днями посту, який не вважався передпасхальним, а таки самою Пасхою. Пасхального посту, за тим свідченням, одні дотримували один день, инші — два дні, инші — ще довше, а ще инші — 40 годин. (Історія Церкви, 5, 24).

У післяапостольських часах Церква II-III віків починає звертати увагу не тільки на сумні роковини Христової смерти, але й на радісні роковини Його Воскресення. Так, отже, попри хресну Пасху помалу приходить і воскресна Пасха із відміною пасхального посту. Ще в апостольських часах одні перестають дотримуватися посту у сам день жидівської Пасхи, а инші — наступної неділі. За свідченням історика Сократа, (к. 379-440) ті, що святкували Пасху разом із жидами, тобто 14 дня Нісана, твердили, що це їм передано від святого апостола та євангелиста Йоана; а ті, які святкували празник Пасхи наступної неділі після жидівської Пасхи, доводили, що свій звичай одержали від святих апостолів Петра й Павла. “Але ні одні ні другі, — зауважує історик Сократ, — не можуть довести це писемними доказами” (Історія Церкви, 5, 22).

Так виникли пасхальні спори між тими, які святкували Пасху разом із жидами і тими, що святкували її наступної неділі. Ті довгі спори полагодив Нікейський Собор 325 року.

У канонічних пам’ятках III сторіччя говориться також про час, коли закінчувався пасхальний піст. За канонами Іполита врочисте закінчення посту відбувалось у воскресну ніч на зорі, за Дидаскаліями — о 3-ій годині ночі, а за Апостольськими постановами — коли почали співати півні.

ТРИВАЛІСТЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

У III столітті передпасхальний піст у деяких Церквах триває цілий тиждень. Це той час, який сьогодні звемо Страсним тижнем.

При кінці III століття Великий піст уже сягає 40 днів. Від IV віку маємо перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст. Перше свідчення дає нам Нікейський Собор, котрий каже, щоб помісні собори відбувалися “один перед Чотиридесятницею (далі вживатимемо скорочено 40-ця — Ю. К. ), щоб після усунення всякого неладу чистий дар приносився Богові, а другий під осінній час” (Правило 5).

Хоч у IV столітті 40-ця стає вже відомим введенням, усе-таки вона ще не є точно означена і не має загального визнання. Подекуди все ще існує 20-денний піст, що триває в період між давнім коротким і 40-денним. Він був передусім у практиці на Заході, куди 40-ця прийшла дещо пізніше, ніж на Схід.

Про різну тривалість посту перед Пасхою у різних краях історик Сократ пише: “Посту перед Пасхою в різних місцевостях дотримуються по-різному, а саме: в Римі перед Пасхою постять без перерви три тижні, крім суботи й неділі. В Ілірії, по всій Греції й Олександрії зберігають піст шість тижнів до Пасхи й називають його Чотиридесятниця. Инші знову починають свій піст за сім тижнів перед празником Пасхи” (Історія Церкви, 5, 22).

Важливим свідченням поступового переходу від короткого посту до 40-ці в Єгипті є пасхальні послання святого Атанасія Великого (к. 297-373). У першому з них (329 р. ) він ще не згадує про 40-цю, тільки говорить про початок “святого посту”, який пов’язаний з понеділком Страсної Седмиці. Зате в 11-му пасхальному посланні, писаному з Риму 340 року до Тмуїського єпископа Серапіона, який за час відсутности святого Атанасія мав наглядати за єгипетською Церквою, святий Атанасій дає таке доручення: “Подати до відома братам про 40-денний піст і при тому повчити про нього, щоб тоді, коли ввесь світ постить, ми одні, що живемо в Єгипті, не виставляли себе на сміх за непощення і за те, що в ті дні віддаємося радості”. А в 19-му посланні з 346 року святий Атанасій уже говорить про дотримання 40-ці як про необхідну умову для гідного святкування Пасхи: “Хто нехтує 40-ею і хто наче без уваги й нечистим серцем входить у святая святих, той не празнує празника Пасхи”.

Де був у звичаю 6-тижневий піст, там його починали в понеділок другого тижня нашого теперішнього посту. За цією практикою наша перша седмиця 40-ці ще не входила до посту.

За давньою традицією Східної Церкви суботи й неділі не вважалися посними днями. Отже, щоб мати число 40, то піст із шістьох продовжено до семи тижнів. При кінці IV століття передпасхальний піст, званий 40-ця, є вже у практиці як Східної, так і Західної Церкви.

ЧИСЛО 40 — РЕАЛЬНЕ ЧИ СИМВОЛІЧНЕ?

Хоч говоримо про 40-денний піст, але у Східній Церкві він триває тільки 36 з половиною днів. Сім тижнів посту без субот і неділь — це 35 днів. До цього числа треба ще додати Велику суботу і половину ночі перед празником Пасхи, що також уважається посним, і тоді наша 40-ця матиме 36 і пів дня, що становить одну десяту цілого року.

Латинська Церква має 6-тижневий піст, бо вона й суботу зачисляє до посних днів, тобто у практиці й на Заході 40-ця мала тільки 36 днів. Та щоб мати повних 40 днів посту, латинська Церква в VII сторіччі додала ще чотири дні на початку посту. Тому Захід починає тепер свій піст у т. зв. “Попільну середу”, тобто в середу нашого першого тижня посту.

Число 40, як числа 3, 7 і 9, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до передпасхального посту радше в символічному, аніж буквальному значенні. У Старому Завіті читаємо про 40 днів потопу (Буг. 7, 4), про 40-літню мандрівку Ізраїля пустинею {Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея, поки він дістав від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (1 Цар. 19, 8). У Новому Завіті святе Євангеліє говорить, що 40-го дня Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до святині, про 40-денний піст Ісуса Христа в пустині (Мт. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого воскресення (Ді. 1, 2).

Свята Церква від самого початку освятила число сорок. У перших сторіччях в практиці були 40-денні покути, а відтак прийшов 40-денний піст перед Пасхою. У нашому обряді 40-го дня після народження приносять дитину до церкви, щоб її уцерквити, а також 40-го дня поминаємо померлих.

МЕТА СВЯТОГО ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Хоч наші часи принесли багато змін щодо церковних законів, традиції й дисципліни, і хоч після Другого Ватиканського Собору прийшло значне злагіднення всіх постів взагалі включно з Великим постом, все-таки й сьогодні час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні через різні причини ми не можемо так строго постити, як постили колись наші предки, але й сьогодні над нами тяжить обов’язок духовного посту, боротьби з нашими гріхами і злими нахилами, обов’язок молитви, практики чеснот та добрих діл. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою метою святого Великого посту.

Вище ми говорили про встановлення і час тривання, а тепер про мету Великого посту. Щодо мети святої 40-ці, то можемо розрізнити три періоди:

1. Апостольські часи

Для апостолів і перших християн день жидівської Пасхи був сумним спомином смерти Ісуса Христа, тому вони проводили його в молитві, смутку й пості. Лучення поняття Пасхи з поняттям посту тривало довго. Ще в письменників II сторіччя можна зауважити вживання слова “Пасха” у значенні “піст”. Це було наче відгомоном тих часів, коли святкування смерти й воскресення Ісуса Христа відбувалося в один день. Зв’язок сумної події смерти з радісною подією воскресення Христа Господа відобразився на наших богослуженнях Великої суботи, де служба посна лучиться зі службою воскресною.

III-IV століття — часи найбільшого розквіту катехуменату. Катехумени, або оглашенні — ті, які готувалися до святого таїнства хрещення. Приготування звичайно тривало три роки й закінчувалося врочисто в 40-цю. Основні акти цього закінчення були такі: надання імени оглашенному на початку 40-ці, щоденне заклинання його від злих духів протягом цілого посту, остаточне поучення його в правдах святої віри, кінцевий іспит та саме хрещення у Велику суботу. Деякі з тих актів входили в уклад щоденного богослуження.

Стати через святе хрещення християнином і членом Церкви — небуденна подія в житті новохрещенців і Церкви. Тому ця радісна подія звичайно лучилася з великими празниками, як Пасха, Зелені свята, Богоявлення. У III сторіччі обряд хрещення пов’язували передусім з празником Пасхи. Оглашенні готувалися до хрещення постом і молитвою. Під впливом катехуменату передпасхальний піст продовжився до 40 днів. З часом й инші вірні почали дотримуватися посту разом з оглашенними. Про звичай вірних постити разом з катехуменами говорить святий мученик Юстин († 167). Він каже, що тих, які навертаються до християнської віри, “вчать, щоб вони молитвою і постом просили в Бога прощення минулих гріхів, і ми молимося і постимо разом з ними” (Апол. 1, 61).

Запровадження катехуменату не тільки продовжило Великий піст до 40 днів, але також причинилося і до того, що з часом усі вірні перейняли його від оглашенних і він став для усієї Церкви передпасхальним. Потім, коли катехуменат втратив дещо своє значення, то 40-ця стає самостійною практикою. Тепер вона стає для всіх вірних часом особливої молитви, посту й покути та духовної підготовки до празника Пасхи. Це наставлення Церкви найкраще втілене в наших посних богослуженнях, звичаях і практиках. Згадаємо деякі з них.

Посні богослуження

Вони різняться від звичайних богослужень тим, що мають більше молитов, більше псалмів і більше читань, передусім зі Старого Завіту. Увесь Псалтир під час посних богослужень перечитують два рази щотижня. Головне тут, що з усіх посних відправ пробивається великий дух покути й жалю за гріхи. Посні стихири на вечірні чи утрені своїм змістом або оплакують гріхопадіння людини, або закликають до покути й жалю, або підносять користь посту й добрих діл, або поручають панування над змислами чи практику чеснот. “Постімося постом милим і приємним Господеві, — каже стихира на стиховні вечірні першого понеділка посту, — правдивий піст це відчуження від злого, здержання язика, відкинення ненависти, відлучення похотей, обмови, неправди і ламання присяги, — усе те залишити — це справжній піст”. А на стиховні утрені понеділка першої седмиці посту співаємо: “Настав піст, мати чистоти, викривач гріхів, проповідник покаяння, життя ангельське і спасення людей: вірні закличмо: “Боже, помилуй нас!”.

У перших сторіччях християнства в Церкві була практика прилюдної покути за різні гріхи чи провини. Багато з тих каяників, ідучи за бажанням Церкви, відбували свою покуту в часі Великого посту. І так, як вірні перейняли піст 40-ці від катехуменів, так також усі вірні під впливом покутної дисципліни з часом почали вважати себе за каяників і чинити різного роду покути у Великому пості. Звідси і глибоко покутний дух наших великопосних богослужень.

З нашими посними відправами тісно пов’язані поклони. Вони бувають або тільки до пояса, або доземні і практикуються на всіх посних богослуженнях від понеділка до п’ятниці.

На особливу увагу заслуговує молитва святого Єфрема Сирина († 373) з поклонами. Ця молитва повторюється на кожному богослуженні. Її можна б назвати офіційною великопосною покутною молитвою нашої Церкви. Вона є змістом і метою Великого посту. Наводимо її повністю:
“Господи і Владико життя мого, дух млявости, недбайливости, владолюбства й пустослів’я віджени від мене (поклін). Дух же доброчесности і смиренномудрія, терпіння й любови даруй мені, недостойному рабові Твоєму (поклін). Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь” (поклін).

Київський митрополит Георгій (1072-1073) у своєму Білеческім Уставі приписує для всіх вірних по 300 великих поклонів денно в часі 40-ці (§ 7).

Питома посна відправа — це Літургія Передосвячених Дарів. Ще в перших сторіччях був звичай, щоб під час посту 40-ці не відправляти святої Літургії, бо в тому часі вона ще лучилася з агапою, тобто братолюбною гостиною, що суперечило духові посту. Крім того, святу Літургію вважали за радісне таїнство, тому її відправляли лише в суботу й неділю. В инші дні тижня, щоб дати вірним нагоду прийняти святе причастя, святу Літургію замінювали иншими богослуженнями, з яких з часом розвинулася Літургія Передосвячених Дарів. Вона не є Літургією у прямому значенні слова, бо не має освячення, це радше вечірня, злучена зі святим причастям, хліб якого був уже перед тим освячений. Звідси й назва Літургії.

Лаодикейський Собор (канон 364) приписує: “Не можна в 40-цю приносити святий Хліб (тобто правити святу Літургію), крім суботи і дня воскресного” {Правило 49). Трульський собор (692 р. ) постановляє: “В усі дні святої 40-ці, крім суботи й неділі і празника Благовіщення, треба правити Літургію Передосвячених Дарів” (Правило 52).

Коли ж помалу остигла перша християнська ревність і скасовано звичай щоденного й частого святого причастя, то 40-ця стала також часом приготування до гідного пасхального святого причастя.

Колись вірні в часі 40-ці бували в церкві на відправах навіть по два рази денно. Під час відправ виголошували проповіді. Святий Василій Великий під час одного посного тижня дав у 9 гоміліях гарний виклад про Шестиднев (про шість днів створення світу). Він тоді проповідував два рази денно, вранці й увечері. Від нього маємо також дві гарні науки про значення й користь посту.

ПРАКТИКА СВЯТОГО ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Великий піст — це для кожного християнина час духовної боротьби, у якій беруть участь і душа, й тіло. Душа бере участь через ревну молитву й розважання, через чування над змислами, практику чеснот і добрих діл. Це внутрішнє наставлення душі проявляється назовні через піст і покутні діла нашого тіла. Без умертвлення тіла нема духовного посту. “Наскільки відіймеш тілу, — каже святий Василій Великий, — настільки додаси своїй душі блиску духовного здоров’я. Бо не збільшенням сили в нашому тілі, а витривалістю душі й терпеливістю в прикрих досвідах здобуваємо силу проти невидимих ворогів” (Про піст, І).

Традиційна практика посту в Церкві відбувається двома способами: або через повне утримання від усякої їди й пиття до якогось означеного часу, і це є властивий піст, або через відмову від деяких страв без огляду на час їди, що звемо абстиненцією.

Після того, що ми сказали вже про розвій, тривалість і мету Великого посту, варто сказати дещо про сам спосіб посту.

ПЕРВІСНИЙ ПІСТ

Первісно, як щодо часу тривання, так і щодо способу і практики Великого посту не було якоїсь означеної норми чи приписів Церкви. Усе залежало від доброї волі вірних, тому постили по-різному. Історик Сократ (к. 379-440) так говорить про спосіб посту в його час: “Розбіжність полягає не тільки в числі посних днів, але й розумінні здержливости від страв. Тому що одні утримуються від їди різних тварин, другі з усіх живих створінь їдять тільки рибу, а инші разом з рибою їдять і птиць, кажучи, що птиці, за словами Мойсея, також постали з води. Одні не їдять навіть овочів і яєць, другі живляться тільки сухим хлібом, деякі і того не приймають, а ще инші постять до 9-ої години (це 3-тя година пополудні) і потім їдять усяку страву” (Історія Церкви, V, 22).

Останні слова Сократа свідчать, що істотним у пості за його часів не був вид страв, а тривалість повного утримання від їди. Иншими словами: важливим у пості було те, що протягом дня їли тільки один раз, звичайно по 3-ій годині пополудні або після заходу сонця. “До вечора чекаєш без їди, — говорить святий Василій Великий, — а цілий день пересиджуєш у суді” (Про піст, І). А святий Йоан Золотоустий каже: “Ніхто з нас не буде думати, що одного утримання від їжі до вечора вистачить нам для спасення” (На Книгу Буття гомілія, 4).

У монастирях, де цілий рік приймали поживу тільки раз на день, у 40-цю монахи не їли й по кілька днів. Паломниця Сильвія (IV ст. ) говорить про єрусалимських монахів, деякі з яких у 40-цю, “прийнявши поживу після Літургії в неділю, не їдять аж до суботи” (§ 28).

ЗДЕРЖЛИВІСТЬ-АБСТИНЕНЦІЯ ВІД ДЕЯКИХ СТРАВ

По цілоденному пості первісно вірні їли ввечері усяку страву. Та вже десь у V ст. входить у звичай обмеження і щодо роду страв.

Це сталося під впливом практики пустинників-монахів, які не тільки приймали поживу один раз на день, але також обмежували і види страв. Звичайна їда в пустинників — це хліб, вода й овочі. Паломниця Сильвія каже у своїх споминах, що єрусалимські монахи в часі 40-ці “не їдять ні кришки хліба, ні оливи, ні овочів, а тільки воду і трохи мучної юшки” (§ 28). Помалу така суха їда монахів стає загальною і серед мирян під час 40-ці. Лаодикейський Собор (к. 364) наказує: “Через усю 40-цю постити зі сухою їдою (“сухояденієм”)” (Правило 50).

СУБОТИ Й НЕДІЛІ В ПОСТІ

У Східній Церкві суботи й неділі в пості не вважаються посними днями, у ці дні нема повної відмови від їди до означеного часу, але і в ті дні з часом стали їсти тільки означені види поживи, як хліб, овочі, риба, подекуди й молоко. Це значить, що в суботу й неділю не було посту, але була абстиненція.

Київський митрополит Георгій дозволяє в часі 40-ці всім мирянам в суботу й неділю вживати рибу тільки два рази денно. (Білеческій Устав, § 7). Львівський Синод (1891), говорячи про 40-цю, зазначає: “що після теперішнього звичаю народу, також суботи й неділі яко посні дні заховуються” (Титул, XI). А звертаючи увагу на різницю між стислим постом і здержливістю, Собор каже: “Одначе в тій справі треба пам’ятати про звичай і потребу місцевостей” (Титул, XI).

ВЕЛИКИЙ ПІСТ У НАШІЙ ЦЕРКВІ

У нашому народі святий Великий піст завжди дуже шанували і строго його дотримувалися. Київський митрополит Георгій (1072-1073) наказує такий піст у 40-цю: “Першого тижня посту: суха їда (“сухояденіє”), цебто хліб, вода й овочі, раз на день й нічого не пити. В инші тижні посту — понеділок, середу й п’ятницю: суха їда раз на день; у вівторок і четвер: каша (сочевиця) з олією оливковою або маковою раз на день; в суботу й неділю: риба два рази денно, на празник Благовіщення: риба (Білеческій Устав, § 7).

Святий Теодосій Печерський (к. 1035-1074) у своєму Києво-Печерському монастирі, йдучи за правилами святого Теодора Студита, запровадив такий піст: упродовж шести перших тижнів посту 40-ці: їда раз на день, а саме, першого тижня: суха їда (хліб і овочі). В инші п’ять тижнів у середу й п’ятницю — як першого тижня, а в инші дні — ярина і каша без оливи. Першого тижня посту, а потім у середи й п’ятниці инших тижнів не дозволено було пити вина, хіба хворим і старим. Замість вина на той час готували окремий напій з перцю, кмину й анису. У дні дальших тижнів дозволялось по одній склянці вина. У суботи й неділі дозволялось їсти два рази на день і пити вино. У Страсний тиждень піст ще строгіший.

Наші Собори, спочатку Замойський (1720), а потім Львівський (1891) злагіднили дещо той колись дуже строгий піст у нашому народі. Замойський Синод дозволив споживання набілу під час 40-ці. У цій справі він дав такий припис:
“Почавши від понеділка по неділі сиропусній до дня святої Пасхи і перед тим постом один тиждень тільки з набілом” (Титул, XVI).

Львівський Синод, крім набілу, у часі 40-ці дозволяє також у деякі дні м’ясні страви під умовою проказання певних молитов.

Найбільше злагіднення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після Другого Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору, українські католицькі єпископи разом з Верховним Архиєпископом Йосифом одобрили для нашої Церкви злагіднення всіх постів, і 40-ці також. З окремої постанови про піст, яку видав Верховний Архиєпископ Йосиф 1966 року, виходить, що тепер наші вірні зобов’язані утримуватися від м’яса в усі п’ятниці цілого року, а в часі 40-ці, крім того, ще в перший день посту і Велику п’ятницю відмовлятися від м’яса й набілу.

Поза тим ця постанова пригадує всім вірним про постійний обов’язок молитви, аскези та плекання духовного життя. “Нехай ці великі полекші, — сказано вкінці згаданої постанови, — будуть одночасно і сильною спонукою та заохотою до покаяння та оминання гріхів і ображування Бога. Нехай пам’ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й заникла практика посту, а навіть забута пам’ять на нього, ледве чи ще живе християнський дух. Тому злагіднені пости нехай скріплять ревність у молитві, у розважанні і богослужбах, у даванні милостині, у праці і в частих святих сповідях і святих причастях” (Благовісник, Рік II, Кн. 2-4).