Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Тринадцята Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: 1 Кр 16, 13-23
Євангеліє: Мт 21,33-42

Ісус Христос надзвичайно любить кожну людину. Він, як Бог, не соромився прийняти людське тіло, терпіти всілякі невигоди, бути зневаженим, катованим, а в кінці померти прибитим до хреста. Він старається навчати й переконати людей, що Він – Син Божий, знає потреби людини, праведні й грішні задуми людей. Ісус промовляв притчами, що спонукували людей задуматися над своїм життям, пізнати себе й намагатися з Божою допомогою провадити праведне життя. Подібно й у цій притчі про виноградаря, виноградарів і виноградник Христос бажає показати Божу доброту до людей. Він говорить про господаря, котрий сам приготував все у винограднику, потрібно було тільки доглядати, збирати плоди й відповідну частину віддавати господареві виноградника. Велика доброта господаря позлягала в тому, що він не шукав когось, щоб упорядкувати виноградник, а сам зайнявся цим, а потім уже віддав виноградник, готовий для праці та збору плодів, певним працівникам. Святий Іван Золотоустий зауважує, що Ісус Христос сказав цю притчу, аби “показати весь тягар гріха й цілковиту непрощенність гріха юдеїв” (На Матея, 68-а бесіда), оскільки в попередній притчі йдеться про двох синів, котрих батько посилав працювати у виноградник. Один, пообіцявши, не пішов працювати; інший – спочатку відмовився, а подумавши, – пішов виконати волю свого батька.

Отже, Господь дбав про свій народ, але юдеї були схильні до відступництва від Божого заповіту. Вбивали пророків, що Бог посилав їм, а в кінці вбили й Божого Сина. Це – надзвичайно великий злочин. Дякуймо Богові за його велику терпеливість до народу, котрий так багато грішить, а Господь вживає всіх заходів, аби відвернути людей від злочинного життя. У Святому Писанні читаємо, що після того як господар влаштував усе у винограднику й забезпечив його огорожею, – “відійшов”. Святий Іван Золотоустий пояснює значення відсутності господаря як Божу терпеливість (там само). Бог терпить, а люди палають ненавистю до Нього. Чому так сталося? Що спонукало юдеїв до такого мерзенного вчинку – вбивства пророків та Сина Божого? Їхня злоба. Злоба, яку вони плекали у своєму серці до Бога Його закону, любові й терпеливості. Він “вивів їх з Єгипту, дав закон, за котрим потрібно жити, місце проживання, влаштував жертовник і збудував храм” (св. Ів. Золот., там само), а вони відплачували за всю Господню доброту та любов ненавистю і вбивством.

Доречно сьогодні згадати про святого пророка Захарію, батька святого Івана Хрестителя, котрого вбили посланці царя Ірода в Єрусалимі між церквою та вівтарем (святитель Димитрій Туптало, “Житія Святих”, вересень, 5-й день). Текст Святого Писання згадує, що господар посилав слуг другий і третій рази до своїх робітників, щоб ті схаменулися й виконували доручену справу. Але ті не слухалися. Ісус Христос, розповідаючи це народові, а зокрема первосвященикам і старшині, хотів привести їх до духовного просвітлення, показуючи “злобу юдеїв і любов Бога до людей” (св. Ів. Золот., там само). Господь Бог очікував на прозріння, посилаючи пророків і напоумляючи юдейський народ, маючи надію, що люди проймуться стидом, будуть мати пошану, коли прийде Син Божий на землю. Але їхня злоба сягала вершин, і вони вирішили: “Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину” (Мт 21,38). Забули, що Божу спадщину неможливо забрати вбивствами та злочинними діями, а любов’ю до Бога і ближнього, покаянням, милосердям і прощенням. Ось що мали плекати у своєму серці провідники юдейського народу, а водночас навчати людей, щоб мир та любов панували в кожному серці.

Любові та миру потребуємо й ми, щоб осягнути вічну нагороду та щастя. Для нас у цьому добрим прикладом служить Пресвята Богородиця, котра не палала ненавистю до катів, що розпинали її Сина. Вона свято й мужньо стояла при хресті Ісуса (пор. Йо 19, 25), переживаючи у своєму серці муки Ісуса Христа та співчуваючи тим, хто спричинився до терпінь і смерті її Сина. Ісус Христос, вмираючи, заповідає їй бути нашою матір’ю, а нас закликає стати її синами (пор. Йо 19, 26-27). Історія згадує, що через дотикання поясом Пресвятої Богородиці в десятому сторіччі була оздоровлена цариця Зоя, що страждала затяжною хворобою (див. “Житія святих , 31 серпня стар. ст. або 13 вересня нов. ст.). Коли дотик частиною одежі має таку велику силу, то яку силу має наша молитва й довіра до Пресвятої Діви? “Прибігаймо під її милість”, віддаваймося в опіку нашій небесній Матері, а головне, стараймося, щоб наше життя було подібне до її життя. Просімо Богородицю, щоб вона навчила нас погоджуватися з Божою волею так, як це робила вона. Вона благодатна, Мати Всевишнього Бога, але не претендувала на якусь шану та вигоду в земному житті. Поводилася як звичайна жінка, але завжди була глибоко з’єднана з Богом у серці. Внутрішнє та зовнішнє її життя полягало у величанні Господа, котрим вона раділа понад усе (пор. Лк 1, 46-47). Пригляньмося, що вона нічим не бажала відрізнятися й не відрізнялася від інших жінок, хіба що святим життям, про що дбала понад усе. Не описує Святе Письмо про якесь хоч би одне її чудо. Не знаходимо, щоб вона чимось розпоряджалася, давала настанови, збирала людей, навіть не організовувала захисту свого Сина. Все віддала в руки Божі, усю свою надію поклала на Нього. Була проста й покірна, як сама згадує, що Господь “зглянувся на покору слугині своєї” (Лк 1, 48), не як на Матір Бога, а оцінив її смирення і вірність Йому. Яка велика різниця між нами і Пресвятою Богородицею!

Ми, навпаки, навіть незаслужено прагнемо визнання і похвали. Сумуємо, коли нас не зауважують, не кажучи вже про те, щоб нам зробили слушне зауваження. Бажаємо бути першими і завжди стояти на п’єдесталі. Побиваємося, щоб наші діти і внуки займали поважні становища, були пересичені матеріальними добрами, займали поважні місця в суспільстві. А забуваємо слова Пресвятої Діви: “Розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних” (Лк 1, 51-52). Богородиця не заперечує, щоб посідати добре становище та займати місце на престолі, але і вказує спосіб, щоб приготуватися до цього простотою і смиренням, а не критикою чи боротьбою за посадові місця. Наша мета – здобувати небесне Царство, бо найвищі трони не допоможуть нічого, коли людина втратить спасіння. А люди так забувають його! Тільки якесь “мале стадо” дбає про це, інші докладають найбільших зусиль, щоб добре забезпечити себе та рідних на землі.

Нехай Пресвята Богородиця, наша небесна Мати, випросить нам світла Святого Духа, щоб, просвічені ним, ми докладали зусиль освячувати себе та ближніх. Пресвята Богородице, спасай нас! Святий Духу правди та добра, дай світла для нашого розуму, щоб ми дбали про наше спасіння та шукали правдивого щастя!