Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Друга Неділя Великого посту

Апостол: Євр. 1,10-2,3
Євангеліє: Мр. 2, 1-12

У євангельському уривку від Марка ми почули, як четверо лю­дей принесли хворого до Ісуса Христа. Не сказано, хто були ці чет­веро, – родина чи добрі люди, що бажали допомогти розслабленому. Він не міг ходити, терпів тяжкі болі, потребував інших, щоб допомо­гли йому переміститися з місця на місце. Мабуть, він бажав бути здоровим, можливо, відвідав не одного лікаря, побував у різних місцях, аби вилікуватися, але його зусилля та поміч рідних не приносили бажаного результату. Коли він несподівано з’явився перед Ісусом, Той, побачивши “їхню віру”, безсумнівно, не тільки віру тих, хто ніс його, а також віру принесеного, звернувся до хворого словами: Сину, відпускаються тобі твої гріхи”. Ісус Христос бачить глибшу проблему хвороби – гріхи душі, що знищили здоров’я тіла. І хоч для Спасителя було однаково сказати: “встань… і ходи” чи “відпускають­ся тобі гріхи”, але важливішим є оздоровити душу, ніж тіло, і треба було почути хворому та присутнім, що його гріхи відпущені. Бо хіба ж це радість – пишатися добрим здоров’ям тіла, а носити в ньому поранену гріхами хвору душу? Люди, звичайно, звертають більшу увагу на показники тіла, турбуються більше про його здоров’я та гарний зовнішній вигляд, а Богові насамперед йдеться про нашу душу, про її щастя, дочасне і вічне. Ісус Христос показує, що Він не стоїть осторонь нашого здоров’я, як душі, так і тіла. Він уболіває над людською недугою, не робить хворому закидів за його гріхи, а називає його “сином” ще перед тим, як відпустив йому гріхи. Це вияв Божої любові до нас, грішників.

Книжники вважали слова Ісуса про відпущення гріхів богохульством, хоч правильно розуміли, що один Бог має право відпустити гріхи, але прийняти Ісуса Христа як Бога не бажали. Їхній духовним рівень був дуже низький, щоб розуміти Божі Писання: здогадуємося, що прихід Ісуса Христа у світ, у їхньому розумінні, мав бути погоджений з ними. Вони, “знавці” Святого Письма, не вміли прийняти Бога в Його простоті, любові та милосерді до кожної людське особи, котрий пропонує й навчає любити навіть наших ворогів (ІШ 5,44; Лк 6, 27; 35). Звернімо увагу, що людина, яка опинилася в дуже складному становищі – нерухомому стані – почула від Бога перші слова не для оздоровлення тіла, а про потребу очиститися від гріха. Бо що дадуть людині здоров’я і багатство? Яку потіху буде мати людина від займаного високого становища? Чим послужать людині почесті, що їй будуть складати мільйони людей? – Навіть уже тоді коли їй забракне фізичного здоров’я, вона буде незадоволена з усього, їй бракуватиме радості, ніщо не принесе їй щастя, тому що особі буде переслідувати одна думка – бути здоровою. А що скажемо про гріхи, котрі обляжуть душу валом, або, вистачить, про один тяжкий гріх, що паралізує душу та засуджує її на вічні муки! Хто мудрий, той добре розуміє, що мати чисту душу та посідати чисте серце означає бути багатшим, ніж володіти всіма скарбами світу з душею, враженою тяжким гріхом. Чому? Тому, що багатства не спасають від вічного засуду на терпіння і не приносять радості для грішної душі.

У першій книзі Самуїла читаємо про те, як цар Саул несправедливо переслідував Давида, хотів його вбити, але Господь був з Давидом, Одного разу Давид та Авішай, друг Давида, пішли у табір царя Саула і стали біля нього, тому що цар Саул та все його військо заснули Авішай просив Давида, щоб той дозволив йому пробити списом царя Саула, аби позбутися переслідування і мати спокій. Однак Давид не хотів коштом гріха позбутися Саула, а сказав Авішаєві: “Не вбивай його! Хто бо коли наклав руку на Господнього помазаника і зостався безвинним?” (1 Сам 26, 9). Здавалося, що вбити Саула, котрий горів бажанням позбутися Давида, був би найкращий і найпростіший вихід із ситуації, але Давид пам’ятає: “Не вбивай!” Не хоче брати гріха на душу.

Час Великого посту є таким, що закликає нас до покаяння, тобто навернення до Бога, шляхом доброї сердечної сповіді. Треба перепрошувати Бога за гріхи якнайчастіше, очищувати свою душу, стаючи. перед Творцем як грішники, котрі бажають через покаяння прийняти очищення душі від гріховної недуги. Маємо до глибини душі перейнятися словами святого апостола Павла, який пише: “Не­має справедливого, ані одного” (Рм 3, 10). Не можемо вважати себе праведниками і такими, що не потребують покаяння.

Одна історія розповідає про якогось злочинця, засудженого на смерть. До тієї важливої хвилі приготовляв його священик Перед повішанням священик дав йому відпущення гріхів. Засуджений розплакався і сказав такі слова: “Не плачу над своєю недолею. Я не плакав ніколи в житті, навіть коли померла моя мати, ані коли мене зловила поліція, ані коли прочитано мені вирок смерті. Тепер плачу з тієї причини, що Господь усе мені простив” (Л. Кіяваріно “Спо­відайтеся добре”, с.116). Ці слова так глибоко зворушили багатьох присутніх, що їм сльози котилися з очей.

Ми всі потребуємо прощення гріхів. Ти і я почуваємося грішниками перед Богом. Хто мислив би інакше — помиляється, тому що святий Іван-євангелист навчає: “Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає” (1 Йо 1, 8). Чи хтось бажає жити неправдою? Про таких святий Іван-євангелист в іншому місці пише: “Диявол вам батьком, тож волите за волею бать­ка вашого чинити… правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі” (Йо 8, 44). Видається, що мудра людина не захоче тримати зв’язку з дияволом, котрий є її замаскованим ворогом. Він бажає людині гріха. І смерті – Господь бажає нам прощення і спасіння. Коли вміємо роз­різняти добрі матеріальні речі і не хочемо бути ошуканими, то чи не було б гідним покарання втрачати можливість здобувати прощення Гріхів, а разом з ним вічне щасливе життя? Щастя даром не дається, його слід здобувати в боротьбі, а не відпочинком. Хто бажав би своє духовне життя перетворити на відпустку чи канікули, той помилився б тяжко і наражав би своє вічне життя на прокляття. Господь бажає оздоровляти нас. Він знає нашу неміч і не дивується нікому, що впав у гріх, але дивується, мабуть, коли людина не встає з гріха, а любить і залишатися в ньому. Нехай бракує серед нас таких, хто думав би про себе, що не потребує стати перед Богом і просити прощення гріхів через щире покаяння. Господи Ісусе, просимо тебе, прости нам наші Гріхи, бо до тебе з довір’ям прибігаємо і бажаємо отримати від тебе духовне й фізичне здоров’я!

Собор Св. Юрія, м. Львів, 07.03.2004.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296 с. сс.123-125.