Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Обрізання Господа нашого Ісуса Христа

Свято Святого Василія Великого

Апостол: Кл 2, 8-12
Євангеліє: Як 2, 20-21, 40-52

На восьмий день після Різдва Христового святкуємо Його найменування, про це нам говорить Євангеліє: “Як сповнилося вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус і ім’я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався у лоні” (Лк 2, 21) У Старому Завіті знаходимо слова, котрі Господь сказав до Авраама: “Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки… Ви одріжете тіло на передній вашій шкірці, й це буде знаком союзу між мною й вами. На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас кожне ваше хлоп’я… і той, хто народився в господі та куплений за гроші…” (Бут 17, 9-12). Так було встановлено угоду між Господом Богом та ізраїльським народом, представником котрого був Авраам. Через обрізання кожний ізраїльтянин ставав учасником Божого благословення й обітниць, даних Богом вибраному народові, коли його життя було згідне з Божою волею. Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення. Пресвята Богородиця зі святим Йосифом старалися виконувати кожний припис, даний від Господа їхньому народові, тому у восьмий день народжене хлоп’ятко було названо іменем Ісус, як сказав був ангел. Ім’я Ісус є ім’ям нашого Бога, нашого Спасителя. Ім’я Ісус для кожного християнина дуже дороге: у ньому вся наша надія; наша поміч у кожній миті життя, а особливо в трудних хвилинах; прощення наших гріхів; наука християнського життя; наше спасіння, освячення, а головне – наша любов і зміст усього життя. Про велику силу цього імені читаємо у книгах Святого Письма. Святий апостол Павло про ім’я Ісус так пише до филип’ян: “Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею” (Флп 2, 9-10). Тому ім’я Ісус маємо вимовляти з великою побожністю, благоговінням, вірою, надією та любов’ю. Коли батьки дають імена своїм дітям, котрих дарує їм Господь, їх слід вибирати не лише з огляду на імена артистів, спортсменів, політичних лідерів чи навіть батьків, дідуся чи бабусі, а з огляду на покликання дитини Богом до життя та виконання нею Господнього завдання.

Свято Обрізання ГНІХ у нашому краї збігається зі святом Нового року за юліанським календарем. Його гучно обходили в давнину, а тепер у нас цю гучність більше перенесено на 1-го січня за григоріанським календарем. Святий Іван Золотоустий критикував погану поведінку своїх сучасників, котрі вірили в те, що як відсвяткують Новий рік, так і поведеться в цьому році. Він нагадує, що щастя не в тому, що будеш пиячити першого дня – і так триватиме до кінця року, а слід робити те, що подобається Господові (пор.: св. Ів. Золотоустий, “Слово на Новий рік”). Той самий святий звертає велику увагу на гідність людини: “Кого хвалить Бог, того ти не осуджуй; а він хвалить того, хто живе праведно… Від кого Бог відвертається, того не хвали; а він відвертається від того, хто живе негідно, хоч би посідав багатства» (св. Ів. Золотоустий, там само).

Початок нового року означає, що поза нами закінчений певний період часу, котрий ми використали в якийсь спосіб – добрий чи недобрий – але воно наше. Перед нами постає новий відлік часу, що є великим невідомим для нас. Не відаємо, ані як його використаємо, ані чи щасливо переживемо, чи, бува, Господь не покличе нас певного дня в цьому році, аби здати звіт із нашого життя. Книга Сирах пригадує нам про час такими словами: “Мій сину, вважай на час та бережися зла” (Сир 4, 20). Навіть стародавні філософи старалися пригадувати людям, аби вони пізнавали вартість часу. Античний мудрець Сенека говорив, що немає ціни, яка дорівнювала б вартості часу. Святий Вернард Сієнський твердив, що мить вартує стільки, скільки вартує Бог, тому що в кожній миті часу людина може здобути Боже милосердя й вічну славу.

Час є даром, котрий є тільки в цьому світі, його немає у вічності – ані в небі, ані в пеклі. Тому вміло використовуймо кожну хвилинку. Велику ціну за час заплатили б ті, хто засудив себе на вічне терпіння! Які нарікання почули б ми у вічності від тих осіб, що використали свій час на образу Бога! Хто опинився у вічності, не може нічого змінити чи виправити. Блаженні, котрі знайшли вічне щастя, коли б могли плакати, плакали б тільки тому, що втратили час, в котрому могли здобути більшу славу в небі. Як ми використовуємо час, котрий нам дано як великий скарб, щоб здобувати вічне щастя, тобто споглядати Бога лицем у лице? Чи не витрачаємо нашого часу на непотрібні речі? А може, живемо у гніві з Богом і наш час діє проти нас? Святий Августин застерігає: “Як ти можеш мати в розпорядженні завтрашній день, коли не знаєш, чи залишилася тобі година життя?” Тому стараймося добре використати час, бо це – дар, запропонований нам Богом для гідного вживання.

Добре розумів вартість часу святий Василій Великий, пам’ять котрого гідно вшановує наша Церква. Він прожив недовго, приблизно 50 років, але свій час використав якнайкраще. Присвятив життя служінню Богові і людям. Історія зберегла, що коли святий Василій Великий став перед Модестом, префектом Преторії, аріянином, а той криком грозив йому вигнанням, конфіскацією майна та смертю, святий спокійно відповів, аби погрожував йому чим іншим, бо ніяка з цих кар його не лякає. Згодом Модест звітував цісареві Валенсу, що єпископ переміг їх і він вищий понад усякі їхні погрози. Так святий любив і цінував свою належність до святої Церкви. І ми, дорогі брати і сестри, дякуймо Богові за великий дар – бути синами правдивої Церкви та витривати у святій вірі до Бога до кінця нашого життя.

м. Львів (Рясне-1), 14.01.2008.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.