Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Дев’ятнадцята Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: 2 Кр 11,31-12,9
Євангеліє: Лк 6, 31-36

Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних (Лк 6, 35).

З історії існування людського роду довідуємося, що бували випадки, коли помилялося майже все людство. Пригадаймо твердження, в котре вірили люди, що Земля є центром, навколо котрого обертається Сонце. Це твердження спростував польський учений М. Копернік (1473-1543), котрий довів правду про те, що Сонце є центром, навколо якого рухається Земля разом з іншими планетами в геоцентричній теорії Сонячної системи. Наші очі також нас підводять: коли, наприклад, поставимо палицю в прозору воду, для нашого зору видається, що вона переламана, а насправді палиця ціла й непошкоджена.

Цей євангельський уривок розповідає нам про навчання Ісуса Христа, що спрямоване на велику зміну, котру мають зробити люди у своєму житті. Для тодішніх слухачів, а також і для всіх нас Його наука залишається актуальною, коли Він пригадує нам, що немає жодної заслуги любити тих, хто любить нас; чинити добро тим, хто нам чинить; позичати тим, хто нам віддасть. Така дія не є чимось великим, а є на рівні дії грішника, бо й грішник чекає отримати рівне. Такі дії не приносять заслуг, а Ісус Христос згадує про потребу нагороди. Позичати, любити й чинити добро, очікуючи відплати на землі, означає рівень земної людини, що не дивиться у вічність і не може очікувати нагороди. Наша діяльність часто має прикмети пристрасного рівня, що означає керуватися не розумом, а потребами нашого тіла й обмежуватися до рівня цих його потреб. Наше тіло вередливе, і пристрасті дуже сильні. Святий Іван від Христа порівнює пристрасті з малими дітьми, що тягнуть маму в різні боки й домагаються від неї речей, котрі виблискують і приємні їхнім очам. Як багато шкоди завдають батьки, котрі потурають дітям у їхніх невгамованих просьбах, буває, що роблять їх духовними каліками на все життя. Іншим нещастям є те, що вони наражають дитину на втрату вічного спасіння, тому що не приготували її протистояти шкідливим речам.

Ісус Христос закликає до непомітного й тихого подвигу: “Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не очікуючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних”. Заклик Христа спрямований до нас: бути Богоподібними. Не забути важливого, що записано у книзі Буття: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над всіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають по землі” (Бут 1, 26). Важливо не втратити з пам’яті мети нашого створення, аби запанувати над пристрасними домаганнями невгамовного тіла. І тут слід розуміти, що риби, птаство, звірі, плазуни – це приємності, мрії, фантазії, бажання, гадки, вчинки, що не приносять нам заслуг, а, навпаки, стають перешкодою для спасіння. Ісус вказує нам дорогу боротьби зі самим собою. Ця дорога не є легка, але можлива й потрібна, щоб бути на землі вільним від пристрасного впливу та щоб підкорити собі наші прагнення і сили, скеровуючи їх у доброму, спасенному напрямі. Христова наука глибока, а глибина її полягає в тому, що ми не тільки маємо прощати нашим ворогам, але любити їх, – ось таким подвигом ми станемо синами Всевишнього. Приклад найкращої любові до ворогів, що вбили її Сина, дає нам Пресвята Богородиця. Стоячи під хрестом, на котрому помирає її син, стає нашою Матір’ю: “Жінко, ось син твій” (Йо 19,26). Ісус Христос нічого не згадує їй про те, що потрібно простити вбивцям, а в особі апостола Івана віддає нас усіх під її опіку, як синів та дочок. Наша любов не може бути пасивна й заочна, а активна й підтверджена ділом. Нічого не значить сказати, що ми прощаємо, а в серці мати повно неприязні та злоби на особу, що завинила проти нас. Який то син чи дочка, що ніби відповідає Божому образові, а не хоче привітати свого ближнього або відвертається від нього на його вітання. Як можна називати себе Божими дітьми, коли наше серце не звільнене від диявольської злоби?

Приклад. Почалася війна в колишній Югославії, що розпалася на кілька держав. Молодого хлопця, хорвата за національністю, після військової підготовки відправили на фронт. Прощаючись зі своєю нареченою, отримав від неї медальйон із зображенням Пречистої Діви Марії як символ їхньої дружби й запоруку опіки в нещасті. В одному бою молодий хорват потрапив у полон до сербського війська. Віддано наказ усіх розстріляти, нікого не залишити живим. Коли полонених вивели на розстріл, молодий хорват просився, щоб йому дарували життя. Нічого не помагали його просьби. Тоді він вийняв медальйон, де була записана адреса його нареченої, і подав одному з офіцерів сербського війська, просячи передати його нареченій. Цей прийняв дарунок. Сталося так, що через кілька днів цей сербський офіцер був тяжко поранений, потрапив у полон до хорватів. Коли полонений прийшов до пам’яті, попросив медичну сестру, щоб подала йому його військову торбу. Офіцер сягнув рукою до торби, вийняв медальйон і показав медсестрі, котра відразу впізнала медальйон, що його подарувала кілька тижнів своєму нареченому… “Де цей воїн, медальйон котрого ти отримав?” – запитала його. Поранений зрозумів, що це її медальйон, і після короткого очікування промовив, не збрехав, що він вбив його, коли той потрапив у полон. Лікар наказав пильно стежити за лікуванням серба, аби не перебільшити дози ліків, що становила десять крапель, більше означало отруту і смерть для полоненого. У серці дівчини зроджувалася ненависть і бажання помсти, їй хотілося пустити на кілька крапель ліків більше, щоб відомстити, але вона вірила в Бога, була християнкою, пам’ятала науку Ісуса Христа, що потрібно любити ворогів… добре чинити їм. У її молодому серці точиться боротьба між помстою і любов’ю. Життя солдата в її руках… 8, 9, 10 крапель, ще одна-дві – і він не буде жити, він, вбивця її нареченого. Ні! Не може дозволити собі помсти, не може віддавати рівним, бажає віддати кращим – прощенням і любов’ю. Вона сумлінно доглядає хворого, він видужує від свого поранення, а вона зростає в Божій любові. Добро перемогло!

Візьмімо глибоко до наших сердець сьогоднішню науку Господню і стараймося за прикладом цієї дівчини зростати в любові до наших ворогів. Забудьмо зло, тому що Бог благий для злих і невдячних, до котрих належимо й ми, люди. Він нам прощає, і не тільки, а любить нас правдивою любов’ю навіть тоді, коли ми повні злоби та кривди. Боже, навчи нас прощати і любити наших не другів.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.