Слава Ісусу Христу!

У цей сьогоднішній торжественний  день сердечно вітаю вас, присутніх! Перш за все, високопреосвященних і преосвященних владик, які зібрані з усіх наших єпархій з цілого світу на Синод. Сердечно вітаю присутніх тут сьогодні з нами і сослужащих з нами високопреподобних всечесніших отців. Вітаю представників влади, обласної, міської. Вітаю присутніх тут з нами сьогодні рідню і членів родини новопоставленого Владики: сердечно вас вітаю і дякую вам, що нам віддали свого брата на служіння Богові. Вітаю сердечно присутніх тут преподобних ченців і черниць, монахів і монахинь. Особливо тих, які походять з тої  самої монашої родини, що й новопосталений Владика: сердечно вас вітаю, прохаю, щоби ви і дальше підтримували його своїми молитвами! Вітаю всіх, тут присутніх. Парохіян цього кафедрального храму, усіх присутніх з нами сьогодні молільників. Вітаю всіх жителів міста Львова, для яких новопоставлений Владика буде побічником душпастирів. Вітаю вас усіх, глядачів, слухачів, які при помочі телебачення чи радіо разом із нами сьогодні молитеся!

Великий це день сьогодні для нас. Дуже особливий. І я хотів би пояснити, чому цей день такий для нас особливий, такий для нас радісний. Дві для цього є причини.

Перша причина є зв’язана, можна сказати, в особливий спосіб із цим катедральним храмом, в якому ми сьогодні молимося, в якому відбувається та торжественна хіротонія нового Владики. В цьому храмі, в його крипті, в його підвалах, зберігаються тлінні остатки владик, які впродовж минулих століть провадили нашу Церкву. Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, слуга Божий Митрополит Йосиф Сліпий, Блаженніший Верховний Архиєпископ Мирослав-Іван Любачівський, Архиєпископ Володимир Стернюк, який, як містоблюститель, в найгірші часи провадив місцеву Церкву. Вони всі тут, в цій крипті, похоронені. Вони представляють провід нашої Церкви в минулому столітті. Але тут є також між нами присутні сьогодні владики, які прийняли свою хіротонію, свої єпископські свячення в цьому храмі і які сьогодні служать в різних частинах, і в Україні і навіть поза її межами. Одним словом, є тут історія присутності нашої Церкви.

І коли сьогодні, дорогі у Христі, ми є свідками хіротонії ще одного, нового архієрея, – це для нас є наочний доказ. Минуле почалось, воно продовжується, а це значить, що наша Церква живе. Ми не зупиняємося над тим, що було. Ми виходимо із минулого і глядимо в майбутнє. Тому сьогоднішній день і те, чому ми сьогодні є свідками в цьому храмі, – це є причини великої для нас радості: наша Церква живе. Вона перейшла такий важкий шлях у минулому столітті, можна б сказати, ідучи трошки далі, і в минулих століттях. Але вона живе. Милостивий Господь не дозволив, щоби ця Церква перестала існувати. І доказом цього є те, що ми сьогодні ставимо ще одного нового духовного нашого провідника, який з волі Божої має вести наш нарід до Бога. Велика для нас радість. Велика причина на духовний підйом.

Друга причина, яка сьогоднішній день робить особливо торжественним, походить з іншого джерела. Не з історії, але з Божого об’явлення. Ми чули в сьогоднішньому Євангелії питання, яке воплочений син Божий поставив фарисеям: «А що ви думаєте, хто син Божий? Хто цей Христос?». – Вони відповіли: «Син Давидів». а Ісус Христос повчає їх і повчає нас, що Він, Ісус Христос, є Божий Син, воплочений Божий Син, є Богом. Це для нас, дорогі у Христі – причина великої радості.

Ми живемо в конкретному світі. Ми перейняті стількома різними справами. Ми дивимося, що діється довкруги нас. Ми розглядаємо ті різні аспекти нашого людського життя, будь то політика, економіка, культура, – що хочете, і ми так дуже цим перейняті. Бо воно зрозуміле, бо воно, так би сказати, дуже близьке до нашого щоденного буття. Але що є найважливіше? Найважливішим є те, що з нами Ісус Христос. Що не є найважливішими оці щоденні людські клопоти, ті турботи наші, які спричиняють нам стільки тривоги, страху чи інших почувань. Але що є найважливішим у нашому житті – бути свідомими, що Бог прийшов до нас, вступив у нашу людську історію, є з нами. Він – не тільки син Давидів. Він є Божий Син.

Ці дві правди, оця тяглість нашої історії і свідомість того, що Бог є з нами, вони дуже тісно зв’язані. Бо для чого ми святимо єпископів, священиків і душпастирів? На те, щоби вони нам оцю правду пригадували. Правду, що з нами є Бог. Тому, маючи духовних провідників, маючи людей, які нам пригадують оці основні правди нашого життя, ми можемо глядіти на наше життя, сьогоднішнє і майбутнє, цілком спокійно. Коли ми зупиняємося виключно на людських міркуваннях, коли ми думаємо, що все залежить від нас, людей, від нашого довкілля, нашої влади, від наших обставин, безумовно, ми попадаємо в тривогу. Але коли ми пам’ятаємо, що з нами Бог, що ми маємо Божий провід з нами, що Божу волю і Божу науку маємо, що маємо Божі дороговкази, які нам оті Богом призначені люди – душпастирі – пригадують, тоді нам не потрібно боятися.

В сьогоднішній день, дорогі у Христі, особливо подякуймо Богові. Подякуймо Богові, що прийшов до нас, що є з нами і що нам дає душпастирів, які нам пригадують про Його з нами присутність, по Його науку, про Його силу і світло. А особливо – про Його любов супроти нас.  В сьогоднішній день дуже сердечно Богові подякуймо.

Хотів би я звернути увагу на ще одну малу дрібницю. Може, малу, а може, – не так дуже малу. Я згадав про цілий ряд наших владик, які чи спочивають в цьому катедральному храмі, чи в цьому храмі одержали своє післанництво. Я хочу ще звернути увагу на, може, таку малу справу. Усі ті, про яких я дотепер згадав, вони – сини Західної України. А новий Владика – це один з перших із тих, яких походження є поза, що так скажу, вузьких границь Галичини. Тим більше, його присутність у гроні наших владик – це є пригадка для нас усіх, що наша Церква справді росте і розвивається на всю ширину і довжину нашої Батьківщини. Це ще одна додаткова причина, чому нам радіти: що та Церква росте, що та Церква знаходить себе щораз краще по цілій нашій благословенній землі.

Дорогий Брате, Венедикте! Сердечно вітаємо вас сьогодні! Вітаємо в нашій спільноті владик, в нашому Синоді, вітаємо вас у нашій Церкві серед отих вірних душпастирів, монахів, монахинь, мирян, вірних нашої Церкви! Вітаємо вас! І тішимося, що Господь Бог вас покликав! Ми з нашої сторони хочемо підтримати вас, щоби ваше служіння було для нас безнастанною пригадкою, що Церква росте, а з другої сторони, – що в Церкві з нами є Господь Бог. Пригадуйте нам цю правду, провадьте нас по дорозі до Господа Бога! Ми з вами – у молитвах, у праці, у взаємній любові. Нехай милостивий Господь благословить вас на дорозі вашого єпископського служіння!

Слава Ісусу Христу!

5 вересня 2010 року Божого

<

p style=”text-align: right;”>http://www.ugcc.org.ua/