«Твердження про те, що греко-католики нібито відібрали насильно православні церкви, є абсолютно неправдивими. Вони просто повернули їх до власника. І ми в листах до високопоставлених осіб зазначаємо, що такі твердження почули, але де тому докази, що це – ваші храми? Прошу, нехай хтось дасть тому докази – завірені, достовірні, бо ми таких не знаємо», – повідомив Блаженніший Любомир, Глава УГКЦ, в інтерв’ю журналові «Главред» у відповідь на запитання видання.
За інформацією Інституту історії Церкви Українського католицького університету (УКУ), перед початком ІІ Світової війни Українська Греко-Католицька Церква налічувала 2387 парафій з 3,6 млн. вірних, мала 2352 єпархіальних священики, 31 чоловічий і 121 жіночий монастирі та чернечі доми. Під опікою Церкви діяли Богословська академія і 3 духовні семінарії, де навчалося 480 студентів.
Окрім давно відомих доказів того, що Львівський «собор» 1946 року був псевдоцерковним заходом і організовувався державною владою СРСР за активної участі органів держбезпеки, Інститут УКУ представив ряд документів, що їх на підтвердження цього факту вдалося віднайти у фондах Державного галузевого архіву СБУ та Центрального державного архіву громадських організацій України.
«Організувати у м.Львові православну єпархію, поставити на її чолі єпископа з титулом єпископа Львівського і Тернопільського, який об’єднає православні приходи Львівської, Станіславської, Дрогобицької і Тернопільської областей…Організувати всередині уніатської церкви ініціативну групу, яка повинна декларативно заявити про розрив із Ватиканом і закликати уніатське духівництво до переходу в православ’я», – такі директиви встановлює Інструкція №58 від 15.03.45 року, складена Головою Ради у справах Руської православної церкви при Раді Міністрів СРСР Г.Карповим і затверджена особисто Й.Сталіним, для реалізації спільними зусиллями парткерівництва, державних структур та органів держбезпеки у співпраці з Руською православною церквою.
Факт масового прозелітизму, тобто повсюдного встановлення підтримуваної релігії, також підтверджує лист Г.Карпова від 24 вересня 1949 року до керівника ЦК КП(б)У М.Хрущова, в якому повідомляється: «За час із 1946 до серпня 1949 року возз’єднано 3001 уніатська приходська церква, 1242 священики, 463 диякони і 1018 псаломників у Закарпатській, Дрогобицькій, Львівській і Станіславській областях».
Після багатолітньої заборони легальна діяльність УГКЦ була відновлена у листопаді 1989 року на підставі рішення Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР, згідно з яким Церкві було надано право реєструвати і засновувати свої громади.
Як зазначив з цього приводу Блаженніший Любомир в інтерв’ю журналу «Главред», «тодішній президент СРСР Горбачов поїхав до Папи Івана Павла ІІ і знав, що у Римі йому поставлять питання: а що з греко-католиками? Тож радянський уряд десь за тиждень перед відвідинами видав ту директиву щодо реєстрації. Але що сталося? Якщо люди у якійсь громаді казали, що хочуть залишатися у православній церкві, їх не перереєстровували. А близько тисячі громад одразу сказали про те, що хочуть повернутися до Греко-Католицької Церкви».
Детальніше з матеріалами радянських архіві щодо знищення УГКЦ, а також іншими документальними свідченнями з періоду заборони, підпіль діяльності та відродження Церкви, можна ознайомити на виставці, приуроченій 20-річчю легалізації УГКЦ, яка завершує свою роботу у Києві. (З 14 лютого в рамках експозиційної програми фотовиставка «До Світла Воскресіння крізь терни катакомб» продовжить свою роботу в музеї м. Броди, що на Львівщині.)
Департамент інформації УГКЦ
Залишити відповідь