Природа моральної людини є такою,

що переможена вона почувається нещасною,

але Святий (Бог), коли його перемагають, радіє.

Коли патріарх Яків був старий, йому приснився сон. Побачив себе набагато молодшого, а саме в тому віці, коли втік від свого тестя Лавана. Знову поставив намет над рікою Яббок. Була ніч, а він був сам. Дружина і діти вже переправилися через ріку.

Наново пережив той таємничий поєдинок з Богом – Богом в образі людини. Однак цього разу зустріч мала закінчитися по-іншому. Вони міцно обхопили один одного. Незнайомець його переважив, притиснувши собою до землі. Наприкінці поєдинку суперник звихнув Якову бедро й поблагословив його, не відповідаючи на запитання, як його звуть. До цього моменту сон точно відображав минуле. Але тут Яків у сні вчинив те, чого не робив, коли все відбувалося насправді. Вхопив Незнайомця за туніку, коли той уже хотів устати й піти. І запитав його:

— Перед тим, як підеш, Незнайомцю, прошу, кажи мені щось.

— Про що йдеться? –запитав Незнайомець. – Швидше кажи, що саме, бо я мушу піти звідси до світанку. Інакше ти можеш побачити моє обличчя – і тоді мусиш померти.

Тепер Яків зрозумів, що розмовляє з Богом, бо лише Бог міг таке сказати. Відчув, що тремтить усім своїм тілом, бо знав – його супротивник каже правду. Відтак ще більше захотів отримати відповідь на своє запитання. Продовжуючи тримати Незнайомця за одяг і наблизивши своє лице на відстані всього кількох сантиметрів від обличчя супротивника, хоча міг бачити лише його невиразні риси, запитав:

— Чому ти боровся зі мною саме тепер?

Незнайомець розслабився, немов був задоволений цим питання, однак мовчав. Яків помітив у світлі зірок відблиск Його зубів і зрозумів, що Він усміхається. І продовжував наполягати:

— Скажи мені, Чужоземцю, чому ти боровся зі мною? Я ніколи не зробив тобі нічого поганого, не згрішив перед тобою, наскільки знаю. А ти, зі свого боку, коли дійсно хотів би мене скривдити, міг задушити на смерть своїми сильними руками. Замість того ти поблагословив мене. Чи ти хотів лише принизити мене?

Цього разу Незнайомець перестав сміятися й енергійно захитав головою.

— Принизити тебе? Ніколи! – запротестував. – Чого я хотів?.. Ну, не знаю, чи ти зрозумієш.

Знову спробував вивільнити свій одяг, немов хотів піти. Яків відчув, що його огортає паніка від думки, що ніколи не дізнається причини, чому Бог боровся з ним.

— Прошу, скажи мені, поки підеш. Мушу це знати, бо інакше вже ніколи не матиму спокою. Використай просте порівняння з людськими справами, і я зрозумію.

Незнайомець вагався.

— Ну, добре, — сказав. Якусь хвилю думав, а тоді несподівано запитав. – Коли твоїм синам було чотири — п’ять років, чи ти ніколи не борюкався з ними, вдаючи справжній поєдинок?

Яків здивовано подивився на Незнайомця:

— Борюкався.

— Чому? – запитав Незнайомець.

Яків намагався знайти відповідь:

— Я… я не знаю. Мені здавалося, що це природно. То була лише забава… Ну… думаю, що я заохочував їх і тренував, щоби вони росли сильними людьми. Так, — замислився, — зазвичай я вдавав, що вони перемогли мене, і це приносило їм велику радість. Та в глибині серця я чекав дня, коли вони дійсно стануть настільки сильними, що переможуть мене під час справжнього поєдинку. Думаю… Думаю, що кожен батько мріє, щоби його сини колись перемогли його.

Незнайомець подивився на Якова.

— Наближається світанок, і я мушу йти, — сказав. – Але ти вже маєш відповідь на своє запитання. Я боровся з тобою, щоби зробити тебе сильнішим, сину мій.

Потім Він устав і залишив Якова на самоті, щоби той роздумав про особливу любов Бога до людини.

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”