«Увага! Увага! Увага! Всім! Всім! Всім! Протягом наступного тижня західна частина Карпат зайдеться сильною туманністю. Любителям екстриму прохання утриматись від сходжень в гори, та відкласти свої плани на пізніше!!!» – служба новин.
Та такий прогноз не був жахаючим для спільноти «Молоді Чарнецького» м. Золочева на чолі з о. Юрієм Галабудою. Ми не могли здатись та відкласти на потім свої заплановані маршрути.
Числа 29, місяця липня, майже на початку «Бархатного сезону» група молодих людей приступила до «талування» автобуса. Всі настільки були зацікавлені поїздкою та запланованим маршрутом, що більша половина харчів, приготована для поїздки, не вмістилась в автобус через великі торби наших подорожуючих.
Прощаючись з рідними на екстремальних шість днів, ніхто й не міг подумати, що вони промайнуть так швидко, та ще й так захоплююче. А було все так…
= 1 день =
Заталований автобус, невиспані молоді люди і довга дорога туди, де небо зупиняє свої хмаринки, щоб перепочити — в гори. Місце розташування табору — охоронна зона Карпатського державного національного парку. Саме на контрольно-перепускному пункті у нас пройшло знайомство з господинею двору, пані Оксаною. Як і заталували, так тепер прийшов час і для розпакування нашого спорядження, їжі та одягу. Привітна ґаздиня двору, що нас приймала, приступила до розселення кожного, хто прибув набратись драйву, позитиву та енергії в Карпатах.
Розмістившись по кімнатах, привівши себе в порядок, ми зібрались на св. Літургію, після якої на нас чекала обідня перерва. Дівчата, що були призначені першими наситити наші шлуночки їжею, приготували для нас обід. За ним, кожен з новоприбулих мав вільну хвилинку для перепочинку від затяжної, та досить «рухливої» дороги, що «як Голандський сир з великими дірками». Гурмани кажуть, чим більші дірки в сирі, тим смачніший сир, проте цей вислів аж ніяк не стосується доріг неньки України, тим паче манівливої карпатської природи.
Хлопці вирішили урізноманітнити вечір, вийшли на річку і приступили до розробки дамби на річці Прутець, яка втікала в мужню, стрімку та давню ріку Прут. Перед сном вони розпалили багаття, біля якого ми співали багато пісень. А далі сонце заховалося за гори, на табір впала ніч. Дрімучий сон постукав до кожного в віконечко, він був міцним, адже всі на собі відчули втому та зміну клімату.
= 2 день =
Перший ранок, як і всі решта ранки, у Карпатах розпочався із Служби Божої. Надалі нас чекав сніданок. Поснідавши ми пішли ознайомлюватися із навколишнім краєвидом. Вийшовши із заповідника ми побачили дерев’яну церкву Різдва Богородиці, яка у 1780р. була перенесена у Ворохту з села Яблуниця. Храм, що зберіг в інтер’єрах настінні розписи XIX ст. був відреставрований у 1979р. і являє собою чудовий зразок гуцульської архітектурної школи. Повертаючи свої голови ми побачили чудовий краєвид на гору Говерлу. Гора Говерла (2061) – найвища вершина українських Карпат, горда, велична i байдужа красуня в гарну погоду; похмура i небезпечна – в негоду. Ця гора манить до себе чимало досвідчених туристів та аматорів. Фотографуючись на фоні Говерли, яку мали підкорювати, ми пішли до гірської річки, де відпочили та повеселилися. Одним словом цей день був присвячений відпочинку, для того щоб ми набралися сил для двох днів які ми проведемо підкорюючи Українські Карпати.
= 3 день =
Середа, 5 ранку підйом. Зібравши всі необхідні речі, надягнувши рюкзаки на плечі, ми вирушили до гори Говерли, звідки розпочали свій цікавий та повний неймовірних вражень маршрут. Запланований нами третій день не порадував нас, адже хмаринки знову насупились і скинули на землю краплинки роси. Та ми не здавались — якщо мета поставлена, то потрібно твердо до неї йти. Червоний автобус доставив нас до підніжжя Говерли, перша група, яка складалась в основному з дівчат, рушила в дорогу. Було по-різному, хтось синів, червонів, зеленів, можливо був і сам не радий тому, що сходить на гору. Адже не кожному до снаги виходити в гору, маючи на плечах ранець, заповнений їжею, теплим одягом, водою, та всіма необхідними предметами для сходження. Гора Говерла нас зустріла не зовсім радісно, сильна димка, туман та пронизливий вітер зустрів нас на вершині. Та нашою метою було зовсім інше. Наш наставник вирішив відправити молебень на Говерлі за щасливе сходження, за всіх присутніх та за найближчі дії подорожуючих. Сюрпризом став для нас собака, який здолав такий же маршрут як і ми, не побоявся покорити вершини гори. Він твердо йшов поруч з нами, незважаючи на густий туман, та пронизливий холод, ніби показуючи нам шлях на саму вершину.
Ну ось і та сама Говерла, на фоні якої ми робили фото, і яку ми зараз збираємося підкорювати. І так, перші кроки нам давалися легко, та піднімаючись все вище й вище до нашої вершини, ми зрозуміли що шлях не легкий, і ми починали помаленько втрачати свої сили, та не все так просто, ми підбадьорювати один-одного та жартували, що залишилось ще зовсім трошки, ми помагали один одному, подавали руку допомоги, співати пісень. Ось з таким настроєм в нас появлялись сили для того, щоб подолати найвищу гору. Нажаль туман, який вирував на горі помішав нам побачити всю красу із найвищої вершини Українських Карпат. Вершина Говерли являє собою невеликий плоский майданчик, який дає можливість оглянути й помилуватися навколишніми панорамами Карпат у радіусі 360°. З вершини ми мали чудово побачити весь Чорногірський хребет, що простягається звідси на південний схід, та можна побачити всі основні хребти Українських Карпат та гори Марамурешу в Румунії. Та в нас було ще все попереду, адже наш маршрут не закінчувався, а лише починався. Ми всі звичайно зголодніли, і вирішили підкріпитися, як і фізично так і духовно, помолившись і поївши, ми продовжили нашу подорож по Чорногорському хребті.
Близько 12:00 год. туман почав розвіюватися і ми побачили краєвид, який неможливо передати словами. В нас появилось ще більше бажання та адреналіну, щоб продовжити похід. Отже, в перший день нашої подорожі ми підкорили такі красиві гори як: Говерла (2061м.), Брескул (1911м.), Пожижевська (1822м.), Данціж (1850м.), Туркул (1933м.), також ми робили невеличкий привал біля озера Несамовитого. Озеро Несамовите, лежить на схилі г. Туркул массиву Чорногора на висоті 1750 м. Довжина озера 88 м, ширина 45 м. Глибина по всій площі коливається в межах 1—1,5 м. Озеро є льодовикового походження. Живиться переважно атмосферними опадами. Взимку замерзає. Дно біля південних берегів вкрите валунами, у північній частині поширені піщано-мулисті відклади. Існує повір’я що, коли вмиєш своє обличчя в Несамовитому озері, то через рік будеш гуляти своє весілля. Також є ще одне повір’я, саме тут “робиться” погода на Чорногорі. Якщо хтось з мандрівників потурбує озеро — кине камінь або скупається у водах Несамовитого — ризикує викликати велику негоду з дощем, ураганним вітром, громом та градом. Про Несамовите також існує багато легенд. Говорять, що якщо в озеро кинути камінь, воно закипить, і мандрівника в дорозі обов’язково застане негода. Інша «правдива» історія розповідає про те, щобіля озера збираються душі самовбивць і танцюють. Горе тому, хто попадеться в руки нечестивцям. Єдиний захист — це звук трембіти, від сумного звуку якої вони біжать світ за очі.
Відпочивши та набравшись нових сил, ми продовжили нашу подорож до гори Шпиці (1863м.). Шпиці — одна з найцікавіших гір у Карпатах. Її східні схили оперезані скельними виступами заввишки 20—50 м, які справді нагадують шпиці (звідси й назва гори). Скелі, яких, за деякими даними, налічується аж 15 рядів, сформовані переважно з олігоценового магурського пісковика.
Наступна гора на яку ми підіймалися – Ребра (2001м). На цій горі зростає ряд рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України: сосна кедрова, жовтозілля карпатське, наскельниця лежача, ломикамінь моховидний та інші. На кожній горі ми робили багато цікавих фотографій, та милувались яка ж красива матінка природа.
Наступною нашою зупинкою була гора Гутин-Томнатик (2016м). Продовжуючи іти за призначеним маршрутом, милуючись красою гір, ми й не помітили як вже був вечір, і потрібно було шукати місце де б можна було переночувати. Аж ось опустивши наші голови вниз ми побачили неймовірно красиве озеро, в якому вода така прозора що ми із гори побачили каміння, яке лежало на дні озера. Це озеро Бребенескул – найбільш високогірне озеро України (1801м над рівнем моря). Розташоване на південно-західному схилі Чорногірського хребта, в котловині між горою Бребенескул (2035м) і Гутин-Томнатик (2016м). Ширина озера 28—44 м, довжина 134 м. Найбільша глибина 2,8 м. Лежить на дні льодовикового кару. Береги високі, з кам’яними осипищами. Живиться атмосферними опадами і ґрунтовими водами. Вода чиста, слабо мінералізована. Дно підвищується у східному напрямку, на глибині вкрите сірим намулом. Трапляються мікроскопічні ракоподібні.
Спускаючись до озера для ночівлі, ми зустріли чималу кількість туристів, які так само як і ми розклали свої палатки для того, щоб переночувати та набратися сил для подальшої подорожі, яку кожен з них собі запланував.
Звичайно ми всі були дуже помучені, пройшовши немалу кількість кілометрів за день, але ми були надзвичайно задоволені тими краєвидами, які ми побачили. Ідучи гірськими стежками ми ласували малинами та чорницями, милувалися красивими квітами, які ростуть вздовж Чорногорського хребта.
Ось і прийшов час для відпочинку. Хлопці розділившись по групах, почали розкладати палатки, шукати дрова для того, щоб розпалити вогонь, дівчата трошки більше помучились, я це можу сказати точно, тому ми пішли відпочивати, а наші хлопці справжні джентльмени, зробили нам вечерю, та заварили чай з гірських трав, дівчата звичайно допомагали, але все ж більшість зробили хлопці. На місці нашого привалу було вітряно та холодно, для того щоб зігрітися, ми почали співати українських пісень та жартувати. Туристи які знаходились поруч, були приємно вражені нашими піснями, та позитивною енергетикою, яка панувала навколо нас. Із того місця, де ми знаходились, була чудово видна кінцева точка нашого гірського маршруту – обсерваторія, яка знаходиться на горі Піп Іван. Зігрівшись чаєм, приємним настроєм та думкою, що до поставленої мети нам залишилось ще зовсім трошки, ми полягали спати.
= 4 день =
Ранок у горах розпочався із того, що всі помаленько починали прокидатися, та відчувати як кожного щось болить, а особливо ноги та спина, від того що ми вчора пройшли надзвичайно багато, та ще й з важкими рюкзаками. Та не падаючи духом, трошки розрухавшись, поснідали та попили гарячого чаю, із хорошим настроєм, ми продовжили нашу мандрівку по Чорногорському хребті.
Наступною горою, яку ми підкорили була гора Бребенескул. Бребенескул — одна з найвищих вершин хребта Чорногора. Висота — 2038 м. Поверхня куполоподібна. На схилах поширені давньольодовикові форми рельєфу, сліди процесів морозного вивітрювання. Гора вкрита альпійськими і субальпійськими луками, характерні кам’яні розсипища та осипища. Я можу сказати, що краса неймовірна, і забулися вже ті болі, що були в ногах та спині, ми рухались до крайньої точки нашого маршруту, захоплювались краєвидами робили фото, які все-одно не передадуть глибини всієї краси та захоплення горами, який ми отримали, перебуваючи там. Підходячи все ближче та ближче, ми вже планували які гори будемо підкорювати наступного року, а це означало що нам це дуже сподобалось.
Наступна гора – Менчул (1998м.). Розташована в південно-східній частині масиву Чорногора, між вершинами Дземброня (на піденному сході) і Бребенескул (на північному заході).
Гора Дземброня (1877м.). Вершина гори має пірамідальну форму, у привершинній частині — кам’яні розсипища. Є давньольодовикові форми рельєфу. Гора складається з пісковиків. Вкрита переважно субальпійськими луками. Поширені чагарники і ялинові ліси (до висоти 1500—1600м). На південних схилах гори розташоване урочище «Полонина Бальзатул» з витоками річки Бальзатул (права притока Білої Тиси). На західних схилах Дземброні чітко помітний льодовиковий кар, в якому бере початок річка Дземброня (ліва притока Чорного Черемошу).
Ось уже ми й наблизились до гори Піп Іван, до якої йшли 2 дні. Урааа! Ми це зробили! Ми підкорили останню гору нашої мандрівки. На горі нас уже чекала наша господиня пані Оксана із друзями, які показували нам подальшу дорогу.
На вершині Чорної Гори знаходяться руїни обсерваторії “Білий слон” – масивна будівля, яку спільно будували три держави Польща, Чехословаччина та Угорщина. Зараз там відбуваються її реставрація. Також на вершині знаходиться капличка, до якої кожного року відбуваються великі прощі на празник Різдва Івана Христителя… Поскидавши рюкзаки, ми підійшли до каплички помолитися. Потім трошки відпочили, зробили спільне фото, та ще раз мали можливість помилуватися красою гірської природи.
Спускаючись із гори Піп Іван, Молодь Чарнецького була щаслива, що змогла підкорити таку кількість надзвичайно красивих та найвищих гір Українських Карпат. По дорозі робили чималу кількість фото на горі Вухатий Камінь і не лише. Помучені ми зійшли до села Дземброні (Берестечко), де сіли в автобус, який довіз до тимчасової нашої домівки, яка знаходилась в самому заповіднику. Повернувшись на базу ми не могли повірити, що пройшли приблизно 45 км. шляху, і що підкорили таку кількість гір. Одним словом ми були приємно вражені мандрівкою.
Підійшовши до будиночку, де ми проживали, та частина молоді, яка з поважних причин не змогла відчути духу Карпатських гір, зустріла нас із хлібом, сіллю та банкою тушонки. Ахах, скажу вам, ми були приємно вражені, також на столах нас чекала смачна вечеря, яку ми за 5 хв. з’їли з надзвичайним апетитом.
Після вечері, прийнявши душ, ми всі дружньо зібралися біля ватри, щоб поспівати пісень, погрітися біля вогню, та поспостерігати за нічним небом та поділитись незабутніми враженнями цієї мандрівки.
= 5 день =
Ранок п’ятий розпочався із Служби Божої. Поснідавши, ми відпочивали, дихали чистим, свіжим карпатським повітрям, насолоджувалися навколишніми краєвидами.
Далі ми мали обід. Після обіду, грали цікаві ігри “UNO”, “Мафію”, вибивалки… Хтось ходив на річку а хтось по гриби, з яких до речі вийшла дуже смачна підлива :-), загоряли на сонечку, відпочивали у себе в кімнаті, хтось робив фото на згадку…
Опісля ми мали смачну вечерю. Повечерявши, нас розділили на три команди. Капітаном першої команди був Андрій Галай, капітаном другої — Микола Галай, третьої – Юрій Мединський. Перший конкурс був такий: кожній команді поставили завдання придумати пісню на гуцульський мотив. Можу сказати вам, що кожна команда справилась із цим конкурсом на ура! 🙂
Другий конкурс на час: потрібно було кожному учаснику команди з’їсти кусочок шоколадки, думаєте «та це ж просто», та не все так легко як ви собі думаєте, все це потрібно було зробити надягнувши рукавичку на одну руку, шапку на голову, та слюнявчик, і з’їсти кусочок шоколадки виделкою та ножиком. Справилась найшвидше і без порушеня правил друга команда “Налисники!” :-). Другими справились із цим завданням перша команда “Бори-и-ис – в шкарпетці допомога!”. Останньою стала третя команда “Дикі гуцули!”.
Третій конкурс був напевне найпозитивнішим та найцікавішим. Потрібно було дівчину переодягнути в гуцула, а хлопця в гуцулку. Ахах, ви б бачили цих гуцулів та гуцулок, ви б напевно сміялися з них цілий день, в принципі, що ми й робили. Перемогу отримала в цьому конкурсі команда номер 2. Четвертий конкурс полягав в тому, щоб чотирьом учасникам з кожної команди, на час, пронести стаканчик води на кришці від баняка так, щоб вода із стаканчика не розлилася. Найшвидше із цим конкурсом справилась команда номер 1, другими команда номер 2, третіми була команда номер 3.
Отже, підсумувавши всі бали, перемогу отримала команда “Налисники!”. Срібло отримала команда “Бори-и-ис – в шкарпетці допомога!”, та бронзу команда “Дикі гуцули!”
Повеселившись, ми всі дружньо пішли до ватри співати пісень та згадували приємні моменти, які ми провели в Карпатах. Роздумували, як нам важко буде розлучатися після тижня, який ми провели разом. Ми дійсно настільки всі здружилися, що не дарма кажуть, в горах людину пізнають, яка вона є насправді. Отже, ми всі були щирі, однин перед одним, ми подавали руку допомоги, коли це було потрібно. Звичайно були і невеличкі травми, але в нас була своя “Швидка допомога” – Юра Мединський, який лікував будь-які травми та рани :-).
= 6 день =
Останній ранок в Карпатах розпочався, як і завжди із Служби Божої. Потім сніданок та прощання із нашою господинею пані Оксаною, яка з радістю запрошувала нас до себе в гості на наступний рік. В свою чергу ми запрошували її до нас в гості до Золочева. Пані Оксана також нам показала елементи гуцульської вишивки, своє, характерне тільки для цього села, вбрання.
Зібравши свої речі, закидаючи рюкзаки на плечі, ми із сумом полишали Українські Карпати, і пообіцяли, що наступного року ми обов’язково сюди повернемось. Сівши в автобус по дорозі додому ми звичайно заїхали в місто Яремче, де знаходиться відомий водоспад Пробій (інша назва — Яремчанський водоспад) — каскадний водоспад в Українських Карпатах, на річці Пруті. Пробій — один з найповноводніших водоспадів Карпат. Висота падіння води 8 м, кут нахилу — майже 45 градусів. Утворився в нижній частині Яремчанського каньйону річки Прут, у місці виходу на поверхню стійких до ерозії гірських порід — ямненських пісковиків (верхні шари) та аргілітів і алевритів (нижні шари). Над водопадом побудований міст заввишки 20 м, з якого стрибають за гроші найсміливіші місцеві жителі. Нижче водоспаду є розлога і глибока улоговина зі спокійнішою течією.
За водоспадом міститься другий сувенірний ринок Яремчі, який трохи дешевший за перший, що розташований біля автомобільного моста через Прут. Також від водоспаду бере початок промаркований туристичний маршрут на хребет Явірник.
Посідавши в автобус, ми вирушили додому.
За цю поїздку ми найперше вдячні о. Юрію Галабуді, за його терпіння та хороший настрій. Ми отримали стільки позитиву, адреналіну та незабутніх вражень. Дякуємо звичайно пані Оксані, яка організувала нам житло, на цих 6 днів, які ми провели в Карпатах з комфортом. Також всім шоферам, які нас возили в потрібні нам місця та учасникам табору, без яких все це не відбулося б! Також дякуємо о. Михайлу Сукмановському та о. Степану Галаю за їх молитви і допомогу в організації цієї поїздки.
Подорожували, відпочивали і милувались горами Юля Кушнір & Наталя Кулішко.
Залишити відповідь