Головна сторінка
Сьогодні
Цитата
Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже!
Пс.42,2
Користувач



Наше опитування
Як часто Ви приймаєте участь у Богослуженнях?
   
Translate
Пошук по сайту
Погода
Відвідувачі

Знайди нас на

facebooktwitterbloggerlivejournalyoutube

Верховна Рада розгляне питання надання УГКЦ статусу репресованої Церкви

UGCC_pidpillya.jpgПроект Постанови про надання Українській Греко-Католицькій Церкві статусу репресованої Церкви внесли на розгляд Верховної ради України 8 вересня. Постанову (№7104) у ВР зареєстрували народні депутати від фракції БЮТ Деревляний В.Т. та Шлемко Д.В. Про це інформує прес-служба ВР України.

Головний комітет, в якому розглядатиметься проект постанови — Комітет з питань культури і духовності.

 
НовиниОфіційно   09.09.10 

«Ми творимо одну українську «зглобалізовану» Церкву», – Владика Володимир (Ковбич) з Бразилії

alt«Для мене має значення, що ми творимо і повинні творити одну українську «зглобалізовану» Церкву, бо вона є по всьому світі». Про це в інтерв’ю Депертаменту інформації УГКЦ повідомив Владика Володимир (Ковбич), Єпарх Куритибський УГКЦ. Владика, разом з двома Єпископами-помічниками, прибув із Бразилії для участі у Синоді Єпископів УГКЦ.

Владика Володимир, народжений у південноамериканській Бразилії, зауважив: «Наші діди звідси поїхали, але наші коріння є тут. Коли ми приїжджаємо на Синод, то повертаємося до нашого джерела, і це є доброю нагодою відчути, що ми є одна Церква, що ми спільно повинні подумати і подбати про розв’язку різних наших проблем, яких, на жаль, і не бракує».

«Наш народ єднає дуже глибока релігійність, – зазначив Єпарх Куритибський, відповідаючи на запитання про те, чим різниться і що поєднує життя Церкви в Україні та Бразилії. - Церква однакова у глибокій вірі, побожності людей. Це я бачу в нас, у Бразилії, це бачу й тут – тут велику любов, прив’язаність людей до своєї Церкви, до своїх традицій».

 
НовиниОфіційно   09.09.10 

Катехизм − ознака зрілості Української Греко-Католицької Церкви, − о. Мирон Бендик

«Переконаний, що навіть сама думка створити Катехизм прийшла з натхнення Святого Духа, котрий посилає свої благодаті туди і тоді, де для цього є елементарні умови. Адже набагато простіше було б видати український переклад римського тексту і на цьому поставити крапку», − сказав в одному із своїх інтерв’ю о. д-р Мирон Бендик, ректор Дрогобицької духовної семінарії, один з авторів Катехизму.

 
НовиниВ Україні   09.09.10 

Глава УГКЦ: Майбутнє УКУ у поєднанні новітніх освітніх досягнень і глибокого досвіду віри мучеників

Закладення капсули в будову УКУУ Львові 5 вересня Глава УГКЦ Патріарх Любомир у співслужінні тридцяти двох єпископів з України, Західної Європи, Америки та Австралії і духовенства заклав капсулу у фундамент майбутнього житлового корпусу університетського містечка УКУ – унікального для України проекту. На місці університетського містечка також збудують церкву, академічні корпуси, бібліотеку, інформаційний центр, музей та готель. Завершити будівництво планують у 2020 році.

 
НовиниОфіційно   07.09.10 

Новий єпископ в УГКЦ

alt5 вересня 2010 року в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові здійснено єпископську хіротонію Владики Венедикта (Алексійчука), Єпископа-помічника Львівської архиєпархії.

Чин архиєрейської хіротонії розпочався напередодні, 4 вересня, із архиєрейського найменування. Наступного дня у присутності Блаженнішого Любомира, за участі членів Синоду Єпископів УГКЦ, під час Божественної Літургії, у якій спільно молилися більше ста священиків та численні вірні, відбулася хіротонія. Учасниками спільної молитви були представники місцевої обласної та міської влади.

 
НовиниОфіційно   06.09.10 

PostHeaderIcon Короткі історії для душі

   МАНГЕТЕН

   Зала концерну Maximus Inc. була величезна, немов катедра. Вона сяяла і блищала. Концерн володів майже половиною світу, і це відразу впадало в око.
   Пан Лідл, президент концерну, сьогодні з’явився на роботі на п’ять хвилин раніше, ніж звичайно. Попереду був великий день: концерн мав узяти під свій контроль пів дюжини банків, сім великих міжнародних промислових галузей, а крім того, ще й заволодіти майже усіма земельними ресурсами однієї африканської країни, що ніяк не могла розквитатися зі своїми боргами.
   Пан Лідл просто променився від радощів: усе-бо це результат низки його вправних ходів. Погляд його сталевих очей, що позбавляв спокою та впевнености стількох підлеглих, пересувався по залі і — раптом зупинився на пуцувальнику мештів. Старий мурин, що сидів на ослінчику, мав доволі убогий вигляд. Він послуговувався пошарпаними шматками і геть зужитими щітками. Руки його були перемащені пастою до взуття. Пан Лідл ніколи раніше не бачив тут цього чоловіка. Та оскільки він мав іще п’ять хвилин часу, то підійшов і попросив почистити свої чудові мешти, які коштували аж 650 доларів.
   Старий мурин працював дуже вправно. За три хвилини мешти блищали — мило було глянути. Пан Лідл механічно тицьнув йому долара. Але при цьому вони зустрілися поглядом. Очі у старого були глибокі, надзвичайно добрі, але водночас наче з веселими блискітками. А далі сталося неймовірне. Тільки-но пан Лідл підвівся з ослінчика, як відчув: з ним діється щось дивовижне. Мешти “вистрелили”, немов ракети, виносячи пана Лідла із зали. Двоє портьє вражено спостерігали, як їхній шеф кулею вилетів на вулицю, а далі рвонув з місця, немов якийсь маратонець із Нового Йорку.
   Маратон пана Лідла і справді виглядав дуже дивно. Мешти занесли його до бідного хлопчини, у якого не було ніг. Хлопчина просив милостиню на розі 59 вулиці. Мешти не рушили з місця, аж доки пан президент концерну не виклав перед ним усе, що мав у своєму портмоне. Далі мешти понесли пана Лідла до кварталів бідноти. (Досі пан Лідл навіть не здавав собі справи, що такі існують.) Там йому відкрились очі на сльози, самотність, хвороби і фізичні страждання бідаків, на убогість та занепад...
   Минуло ще кілька годин — і пан Лідл уже почувався вкрай виснаженим і зворушеним. Він наче відчував себе кимсь іншим. Наче видобувся з камінної шкаралущі, що полонила була його цілого. Зараз він дивився на людей зовсім іншими очима. Коли день уже хилився до вечора, мешти вчинили із ним ще одну дивовижну штуку: занесли свого господаря до церкви. Останній раз він заходив туди ще дитиною. Церква стояла порожня і темна, світила лише одна червона лампадка. Пан Лідл нараз пригадав собі той глибокий погляд і ясне світло. Він відчув у собі велике щастя, як ніколи до того, і — раптом усе збагнув.
   Далі його мешти знову стали звичайними. Пан Лідл увійшов до голу свого концерну, коли вже геть вечоріло і тут же спитав:
   — Чи бачив хтось, куди подівся отой чорношкірий пуцувальник мештів?
   — Але ж тут не було ніякого чорного пуцувальника, — відповіли йому.
   Зрештою, він і сам про це здогадувався. Ніколи більше не говорив про той трафунок. Та й хто би повірив у те, що Бог був негром і чистив черевики на Мангетені?

Б.Ферреро. Збірка "Спів польового цвіркуна"