Одного разу незчисленні небесні зірочки попросили у доброго Бога, щоб Він дозволив їм відвідати землю, і вирушили в далеку подорож!..

Розсипалися зірочки всюди по землі…

Деякі з них впали на купол церкви, інші – на дах сиротинця; ще інші сіли на міську площу, декілька впали посеред квітів, інші – посеред дітей, молоді. Дехто потрапив у притулок для хворих, стареньких людей, решта – до тюрми, лікарні, розсипалися просто по вулицях, школах, дитячих будинках, монастирях. Але що ж? Збентежено споглядали вони на метушню і безлад, чули сварки і плач, бачили незгоду і смуток, горе і смерть.

Тоді вони злякалися і негайно повернулися до неба.

Господь їх питає:

– Що сталося? Чому ви так швидко повернулись, мої любі зіроньки?

А вони відповідають одна поперед одної:

– Ой Господи, як там сумно, як прикро!

– Ми так часто зустрічали незгоду і ненависть серед людей!

– Там стільки смутку і сліз!

– Люди часом навіть не звертають уваги на те, якими гарними є квіти довкола них!

– Матері покидають своїх дітей, діти залишають батьків!

– Всюди хвороби, безлад і непорозуміння!

Бог вислухав їх, а тоді запитав:

– А чи справді усі повернулися? А де ж Зелена зірочка?

Зорі враз принишкли на хмарах і схилили голівки донизу, щоб подивитися, де ж саме загубилася їхня сестриця.

– О! – сказав Господь, – вона єдина з усіх залишилася на Землі! Так, її місце там. Там, де немає легкого життя, нема справжнього щастя, миру, вірної любові, щирої радості.

Дивіться, ось вона! Лікує хворих, навчає дітей, розраджує пригнічених, розвеселяє засмучених, скликає роз'єднаних. Вона молиться, співає і любить! Вона Зелена зірочка. – це Надія, Життя і Воскресіння для людей! Вона – мій післанець, мій світлий вогник у темряві, який розсипає усім іскорки Божої Любові. Зелена зірочка буде на Землі сама доти, доки ви не підростете, не навчитеся любити людей і не вирушите їй на допомогу, щоб врятувати цей світ і змінити його на краще…