Суть справи

0 163
І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти.
Без притчі не говорив він їм …
(Мр. 4, 33-34)

 

Коли отцеві Майо виповнилося сімдесят років, йому прислали вікарія, щоби допомагав душпастирювати на великій сільській парохії. Новий вікарій, отець Самсон, щойно закінчив семінарію і – як це часто буває з молодим священиком – мав багато напіобдуманих теорій та уявлень про душпастирську працю.

Отець Майо – на відміну від деяких старих людей, які мають претензії до призначених їм помічників, оскільки присутність останніх нагадує їм про близьку старість і неміч – утішився приїздом молодого помічника. Привітав його дуже сердечно й оселив у найкращій кімнаті плебанії. Потім, за кілька днів, протягом яких було облаштовано помешкання, запросив юнака на оглядову поїздку парохією. Оскільки старий отець запланував кілька візитів, то саме випала нагода, щоби познайомити нового сотрудника з деякими парохіянами. Отець Самсон охоче прийняв запрошення, хоча був трохи здивований поведінкою свого настоятеля. “Як на такого старого гриба, — подумав зневажливо, — він, дійсно, досить пристойний”. Відтак вони вирушили з плебанії стареньким пошарпаним фольксвагеном отця Майо.

Насамперед зупинилися на маленькій фермі, власниками якої були Март і Анжі. Доброзичливі молоді люди прийняли їх дуже щиро. Після традиційного обміну люб’язностями Март звернувся до отця Майо з виразним збентеженням у голосі:

— Отче, Анжі і я наслухався нових теорій про виховання дітей у наш час. Дехто каже, що треба поважати спонтанність дитячого віку й тільки пізніше навчати їх самодисципліни або навіть залишити цю справу школі, Церкві чи самому життю. Що Ви, отче, думаєте з цього приводу?

Слухаючи це, отець Самсон подумав, що старий священик міг би процитувати сповнений мудрий біблійний фрагмент із книги Сираха: “Хто ж випещує сина – той і рани його перев’яже… Випестиш сина, а він тебе розчарує, гратимешся з ним, а він тебе засмутить” (Сир. 30, 7 і 9).

Замість цього отець Майо, на хвилю глибоко замислившись, сказав:

— Знаєш, Марте, пригадую собі, як господарюють фермери, коли вже минули жнива й на фермі достатньо попрацювали тільки півдня, щоби впоратися з усім. Деякі господарі, жертвують своїм сном, устають удосвіта і виконують усю роботу ще до спекотного полудня, і тільки потім відпочивають. Для них усе, що починається починається в праці, закінчується в радості. Інші фермери відпочивають вранці, а працюють пополудні, під час найгіршої спеки. Для них усе, що починається в радості, закінчується тяжкою працею. Думаю, що подібно є й з вихованням дітей. Деякі батьки всю свою турботу й увагу присвячують тому, щоби добре виховувати дітей, коли ті ще малі. Це означає багато проблем і клопотів, але, зрештою, діти виростуть чудовими християнами. Інші батьки завжди уникають труднощів, пов’язаних із цим важким завданням, відтак їхні діти стають розпещеними. На жаль, такі діти не знаходять щастя й руйнують спокій своїх батьків.

Март і Анжі уважно прислухалися до слів отця Майо. Коли він закінчив говорити, погодилися з ним. Таке просте порівняння праці на фермі з вихованням дітей багато чого пояснило їм. Тепер чинитимуть за порадою священика.

Після цього двоє священиків покинули господарів ферми й вирушили далі. Наступна зупинка була коло будинку Тіма. Це був просторий дім для великої родини. Шестеро їхніх дітей були в школі але Тім та його дружина Соня люб’язно привітала гостей. Після жартів на тему “Вічної молодости” отця Майо розмова набула серйозности. Знову з’явилися проблеми пов’язані з виховання дітей.

— Бачите, отче, — звернулася Соня до старого душпастиря, — Тім і я не завжди знаємо, як поводитися з нашими підлітками. Вони бачать навколо стільки поганих прикладів.

— Саме так, — підтвердив Тім, на доброчесному обличчі якого виразно було видно глибоке занепокоєння. – Ми хотіли би пояснити їм різні справи, розповісти, як вони мають чинити, Одначе, коли це робимо, здається, вони не надто зважають на ці поради. Що в тій ситуації маємо робити, отче?

Обидва священики знали відповідь на це запитання. Молодь не зважатиме на те, чого ти її навчаєш, якщо сам цього не робитимеш. Для молодих один добрий приклад набагато цінніший за тисячі слів, так само, зрештою, як і для дорослих. У цей момент отець Самсон очікував, що його настоятель зацитує біблійні тексти, в яких викладено цю правду, наприклад, думку з Першого послання апостола Петра: “Власне, на це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами” (1 Пт. 2, 21). Але старий парох знову здивував його.

— Тіме, — звернувся отець Майо до фермера, — якщо хочеш, щоби твій буйвіл кудись пішов, чи підштовхуєш його ззаду? Певна річ, ні. Якби ти так зробив, буйвіл опирався би, не знаючи, куди податися. З допомогою упряжі, яка обплутує його морду, тягнеш тварину й ведеш туди, куди сам ідеш. Буйвіл ітиме за тобою так довго, як довго ти крокуватимеш перед ним. Подібно й з молоддю. Тут не допоможуть постійні нагадування. Тільки особистий приклад, учинки, згідні з тим, у що справді віриш, дадуть неймовірний результат. Я впевнений, ви знаєте, що маю на увазі.

Тім і Соня розуміли. Одночасно усвідомлювали, чого ця правда вимагає від їхнього життя: робити важче, ніж говорити. Мали про що думати після від’їзду обох священиків.

Під кінець дня душ пастирі завітали на скромну ферму Юліуса й Кармен Санчесів, немолодого подружжя, що мало кілька дітей. Усі вони виросли порядними людьми, за винятком Барні. Він або сидів у в’язниці або щойно виходив із неї. Попереднього місяця його вбили в перестрілці з поліцією. Отець Майо дорогою до ферми Санчесів розповів цю історію молодому колезі.

Юліус і Кармен утішилися, коли побачили священиків, тим паче, що їм здавалося, ніби після смерті Барні люди оминають їхню домівку – ймовірно, почуваючись ніяково й не знаючи, що сказати в такій ситуації. В отця Майо не було таких проблем. Він знав, що такі люди як Санчеси потребують усілякої підтримки, навіть висловленої незграбно. Отож, вирішив відвідувати їх часто.

До цього часу батьки Барні в розмовах зі старим священиком старанно уникали згадки про сина, навіть не називали його імени, а він з повагою ставився до їхньої мовчанки. Однак цього для було інакше. У певний момент, коли запанувала мовчанка, Юліус звернувся до отця Майо:

— Отче, ви знаєте, що ми з Кармен, наскільки могли, старалися якнайліпше виховувати всіх наших дітей. Що ж, можна сказати, що нам це непогано вдалося — за винятком Барні. – Старий фермер замовк, бо не міг висловити болю який відчував при згадці про померлого сина. За хвилю знову почав говорити, серйозно дивлячись священикові у вічі. — Кармен і я ставили собі питання, що зробили не так? Чи не упустили щось важливе, виховуючи його? Де допустили помилку? Ми почувалися б не такими нещасними, якби знайшли відповіді на ці запитання.

Отець Самсон згадав про Ісуса Христа та невдачу з Юдою. Чи настоятель скаже згорьованим батькам, що навіть Ісус мусив боротися з людською волею, і коли йдеться про людське серце, немає гарантії доброго результату, без огляду на те, наскільки сильно хтось намагається допомогти людині?

Отець Майо хвилю мовчав, роздумуючи про одвічно драму людини. Врешті, звів очі й сказав:

— Я не думаю, що у вас є причини звинувачувати себе за те, що сталося. Врешті-решт, виховання дітей дуже подібне до засівання поля. Знаєте, як то буває з урожаєм. Стараєшся, як тільки можеш, а все ж ніколи не отримуєш ідеального врожаю. Одного року забагато опадів, і частина врожаю зігниє в землі. Наступного – замало дощу, і все не може вирости достатньо великим. А ще іншого – заявляються шкідники або сарана. Чи ви тоді почувається винними? Звичайно, що ні. Подібно є й з вашими дітьми. Робите, що можете, а потім у надії очікуєте на найліпші плоди, хоча вони стають вільними у своїх діях. Не можете за них прожити життя. Крім того, — додав із заохочувальною усмішкою, — навіть якщо діти зійдуть на манівці, все одно залишаються в Божих руках.

Юліус і Кармен глянули одне на одного. Видно було, що той погляд на справу, який пропонував їм отець Майо, був для них цілком новим. Його слова надовго закарбувалися в їхній пам’яті й, урешті, принесли спокій, якого вони так потребували.

Коли обидва священики повернулися до автомобіля й вирушили назад до плебанії, отець Самсон був заінтригований. Протягом кількох хвилин він слухав, як старий священик розповідав йому про різні ферми, повз які вони проїжджали. Однак думки постійно кружляли довкола їхніх відвідин. Врешті, він вирішив висловити їх уголос старому отцеві.

— Отче Майо, — сказав, — мушу визнати, що я був здивований, що ви жодного разу не покладалися на Святе Письмо, коли старалися відповісти на всі запитання й пояснити людям їхні проблеми.

Старий чоловік, зосереджений на керуванні автомобілем, відповів здивовано:

— Біблія? Що? А, знаю, що ти маєш на увазі. – Замислився на хвилю. – Ну, що ж, — промовив задумано, напевне, я міг би зацитувати книгу Сираха або Перше послання апостола Петра, або навести приклад Ісуса з Юдою. Так, звичайно, я міг би це зробити.

Замислився й мовчав. Отець Самсон був здивований. Адже виглядало, ніби отець Майо читав його думки й точно знав. Які фрагменти Біблії спали йому на думку! Одне було зрозуміло: його настоятель не через неуцтво не цитував Святого Письма. “Очко для старого гриба”, — подумав молодий священик з подивом, який усе зростав.

— Так, — продовжував отець Майо, — може, я погано роблю, що не посилаюсь на Святе Письмо, розмовляючи з цими бідними фермерами. Але знаєш, — додав, усміхаючись до свого колеги, — Ісус не надто часто посилався на Писання, розмовляючи з палестинськими селянами. Приберіг ці посилання для зустрічей зі знавцями Письма й фарисеями. А до селян промовляв, покликаючись на їхнє щоденне життя й досвід. Розповідав їм притчі про врожай і зерно, ґрунт і зростання рослин. А прецінь дуже добре знав писання. Більше того, знав його ліпше, ніж будь-хто інший. Однак надавав перевагу притчам. Як думаєш, чому?

Молодий священик не уявляв, чому але йому було дуже цікаво, як відповість на своє запитання отець Майо.

— Що ж, — продовжував старий священик замислено, — може, тому, що притчі випливають зі серця. І якщо молишся й роздумуєш над Святим Письмом достатньо довго, думаю, що воно проростає в тобі корінням і згодом розцвітає притчами. Отець Майо задоволено засміявся, ніби щойно зробив відкриття:

— Немає в цьому нічого дивного. Врешті квіти теж виростають із насіння. Але вони набагато гарніші, чи не так, отче?

Отець Самсон мусив визнати, що старий священик дійшов суті справи. Адже нема нічого ліпшого від доброї притчі, особливо, якщо вона випливає зі серця.

 

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: