Літургією крок за кроком. ч.16

0 400

о. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
(продовження)


Служителі причащаються Тілом Христовим, що тримають у своїх руках, зі страхом і обережністю.

Це справді таїнство, що священик тримає у своїх руках цілого Бога, який тримає в бутті все сотворіння. Після того, як запричастився Тілом Христовим, ієрей, поклонившись, бере обома руками з покрівцем святу чашу і причащається святої Крові Христової, мовивши: «Чесної і святої Крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа причащаюся я, слуга Божий, ієрей (ім’я), на відпущення гріхів моїх і на життя вічне. Амінь».

Після цього священик ставить чашу на престіл, мовивши: «Оце діткнулося уст моїх, і відійме беззаконня мої, і гріхи мої очистить». Це пригадка події з Святого Писання: «І підлетів до мене один із серафимів з жаріючим вуглем у руці, що взяв його кліщами з жертовника. Він приторкнувся ним до моїх уст і мовив: «Приторкнулось оце до твоїх уст і взято від тебе твою беззаконність, і зник гріх твій» (Іс. 6, 6-7).

Свята Євхаристія – це жар палаючої любові й відкуплення Божого, що спалює людські гріхи і чинить нас дітьми Божими.

Далі священик мовить до диякона: «Дияконе, приступи». Диякон приступає до ієрея, зробивши поклін і знамення хреста на собі, мовить: «Ото приходжу до безсмертного Царя і Бога нашого. Подай мені, владико, чесну і святу Кров Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа».

І диякон причащається з рук священика, що тримає святу чашу з Кров’ю Христовою. Сам священик мовить, причащаючи диякона: «Причащається слуга Божий, диякон (ім’я), чесної і святої Крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів своїх і на життя вічне.

Оце діткнулося уст твоїх, і відійме беззаконня твої, і гріхи твої очистить». Після причастя диякона священик ставить Святі Дари на престіл, віддавши поклін, відходить, а диякон, приступивши, вкладає частиці з дискоса до чаші та накриває її покрівцем. Після цього він кладе на дискос покрівці і звізду.

Коли все готове, диякон поклонившись відходить, а приступає ієрей, що бере до рук чашу й подає дияконові, він у свою чергу поклонившись до чаші, де перебуває Христос у Тілі й Крові, бере її до рук, і підійшовши до царських дверей, піднімаючи і показуючи чашу з Святими Тайнами Христовими, виголошує на церкву:

«Зі страхом божим і вірою приступіть». На заклик диякона церква відповідає: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Бог – Господь і явився нам». У грецьких служебниках, що були пізніше видані, читаємо подібно, як в літургії ап. Якова : «Зі страхом Божим, і вірою, і любов’ю приступіть».

Тоді кожен бажаючий приступає до Святих Тайн Христових, гідно приготувавшись до цього, і якщо не має важкого гріха на серці. У первісні часи Церкви до Причастя приступала вся церква, окрім, оглашених.

Про це, також нам оповідає Святе Письмо: «Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах Хліб ( так називали тоді Причастя) і споживали з радістю і в простоті серця» (Ді. 2, 46). Так люди чинили досить довго – про це свідчить св. Кипріян: «Приймали в усі дні святі Тайни, як поживу спасіння», Св. Василій Великий додає: «Причащалися кожного тижня чотири рази, хто не приступав щоденно, або принаймні в дні недільні й святкові». Св Іван Золотоустий свідчить: «Жертва повсякденна залишається на жертовнику – немає кого причащати! Охололи християни…».

Так поступово християни почали причащатись лише в неділю і великі свята. Але добре було б робити це, як і перші християни, – щодня, по можливості. Св. Іван Златоуст також писав: «Як покликаний на свято зневажає господаря, якщо сяде за стіл і не буде їсти з нього, так і присутній на Літургії зневажає Божественну Трапезу, відмовляючись від неї».

Його сучасник св. Кирило Олександрійський говорить: «Ті, котрі причащаються нерегулярно, втрачають всі небесні та божественні блага. До того ж вони порушують заповіді Господні та правила апостольські, соборні й усіх святих, до яких ми звертались, і вони винні, аж до відлучення від Церкви, як встановили Божественні Апостоли та Апостольський Собор.

Вони дали волю й місце дияволу, відкладаючи Причастя, щоб він увів їх в різноманітні гріхи та інші спокуси. Хто віддаляє себе від Церкви й Причастя, стає ворогом Божим та другом демонів». Неможливо не згадати й слова св. Теофана Затворника: «Якщо наше життя в Господі, і Він говорить, що в Ньому той, хто споживає Тіло й Кров Його, то бажаючому життя, як не причащатися часто? Хто вам заважає хоча б хитрістю частіше підходити до Таїнств? Тільки безглузді забобони.

У нас стали слова «Зі страхом Божим і вірою приступіть» пустою формою. Пресвітер Божий кличе, а ніхто не йде, і ніхто, при цьому, не помічає невідповідності між власними діями та покликом Божим до Священної Трапези».

Ця остиглість настільки поширилась, що Церква була змушена наказати християнам, скільки разів на рік вони повинні, як мінімум, приступати до Причастя. Вселенський собор Латеранський (1215) погрожував так:

«Кожен, хто по крайній мірі раз в рік, коло празника Воскресіння не причащався, то буде відлучений від Христової Церкви і по своїй смерті позбавлений християнського похорону». Цей наказ має свою силу і сьогодні, бо не був відкликаний Церквою.

Після виголосу диякона «Зі страхом Божим і вірою приступіть» вся церква ісповідувала свою віру в Божество Христове, проказуючи: «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого…»

Вірні, що приступають до Причастя, приходять зі страхом Божим і благоговінням, всі роблять поклін, знаменуючи себе хрестом, і складають руки навхрест на грудях, що означає смирення перед Богом.

Віддають поклін Святим Дарам, як самому Ісусу Христу, що в них прихований, як правдивому Богу і Цареві. У деяких місцевостях ті люди, що не приступали до Святих Тайн, приклоняли свої коліна, подібно як Марія Магдалина, що падала у стіп Христових, що появився їй по воскресінні (Івана 20, 11-17).

Колись давно вся церква подібно до диякона приступала до Причастя, і святий Хліб – Тіло Христове отримували в руки, як і Крові Христової причащалися, всі з однієї чаші п’ючи, але одна жінка приховала частицю тіла Христового Макидонянам, тому св. Іван Злотоустий запровадив причащати всіх ложечкою.

Отже, як треба приступати до Святого Причастя тепер у нашій Церкві?

Кожен християнин, що бажає приступити до Євхаристії (а мав би бажати кожен!), повинен спочатку зробити іспит сумління, як повчає нас апостол Павло: «Хто буде їсти Хліб або пити Чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей Хліб і п’є цю Чашу» (І Кор. 11, 28), а тоді приступати до святощів. Якщо є важкі смертні гріхи, то конче треба приступити до Таїнства Покаяння – Сповіді, і лише тоді причаститися Тіла і Крові Христової.

Легкі гріхи не є перешкодою до Причастя, бо жаль за них і щире розкаяння з молитвою очищає, а саме Святе Причастя є ліком для легких гріхів, проте, цим не можна зловживати. Варто принаймні раз у місяць приступати до Святої Сповіді тим людям, що практикують щоденне причастя Святої Тайни Євхаристії.

Варто пам’ятати, як повчає ієромонах Герман Ничак, ЧСВВ: «Приступаючи до святого Причастя, зберігаємо євхаристійний піст, який триває одну годину (раніше євхаристійний піст тривав значно довше, але задля того, що не всі люди можуть перенести кількагодинний піст, Церква злагіднила цей припис), хворі і ті, що приймають ліки є звільнені від посту; чисту воду можна пити, оскільки вона не порушує Євхаристійного посту».

Коли священик причащає вірних, то мовить: «Чесного, і пресвятого, і пречистого Тіла і Крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа причащається слуга Божий (слугиня Божа) (ім’я), на відпущення гріхів своїх і на життя вічне. Амінь».

Цими словами священик постійно пригадує, що не хліб і вино споживаємо, але Тіло і Кров Христову, Господа Бога і Спаса свого.

(далі буде)

ч.1ч.2ч.3ч.4ч.5ч.6ч.7ч.8ч.9ч.10ч.11ч.12ч.13ч.14ч.15

Джерело: misionar.info

Схожі публікації

Залишити відповідь

Youtube


Хресна дорога

Контакти

м.Золочів Львівської обл.
вул.Шашкевича, 87
padre.mykhaylo@gmail.com
+38 096 956 06 02