о. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
(продовження)

Після «Амінь» священик повертається до народу і всіх благословить рукою хрестовино, промовляючи: «Мир всім», підкреслюючи, що це таїнство миру і приступати до нього можна з миром у серці. Чесний люд у храмі відповідає: «І духові твоєму», що вказує на те, що і в серці самого служителя має панувати мир, бо за мить сюди завітає Христос. Тому він також має підготуватися. Наступний виголос священика звучить так: «Голови ваші перед Господом схиліть», на що вся церква відповідає «Тобі, Господи».

Цей виголос досить важливий, бо ним ми зазначаємо дійсність нашої віри – «Нехай не буде в тебе інших богів перед обличчям моїм… Не вклоняйся їм і не служи їм» (Вих. 20, 3-5). У Новому Завіті сатана спокушаючи Божого Сина, говорить: «Тож, коли ти поклонишся пере домною, вся влада твоя буде». Ісус у відповідь сказав до нього: «Писано: Ти будеш поклонятись Господеві, Богові твоєму, і Йому єдиному служити»(Лк. 4, 7-8).

Цими словами вірні показують свою вірність Божому Сину, Відкупителю, присутньому у Святих Тайнах на престолі. Сам священик приклоняє свою голову, починаючи молитву:

«Дякуємо Тобі, Царю невидимий, що незмірною Твоєю силою все утворив і багатством милости Твоєї від небуття до буття все привів. Сам, Владико, споглянь з неба на тих, що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом.

Ти, отже, Владико, оці дари всім нам на добро рівно подай, відповідно до потреби кожного: з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, а недужих зціли, Лікарю душ і тіл»

Цією молитвою священик подібний до Мойсея, що просив Бога за народ. Спочатку він складає Богові подяку за всяке творіння, а далі молиться за народ, що перебуває в церкві, щоб Господь споглянув на кожну особу зокрема, відповідно до потреби кожного.

У давнину подорожувати було досить небезпечно, тому священик молиться за подорожуючих і всіх хворих, які не мають можливості бути на літургії. У цій молитві є досить важливі слова, які проказує ієрей: «…що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом».

Ними підкреслюється те, що ми не ділимо Ісуса Христа, другу Особу Божу на частини «тіло і кров», але усвідомлюємо те, що під цими дарами і видами є правдивий Бог у всій своїй присутності і маєстаті, хоча і прихований від людського ока.

Священик закінчує молитву виголосом: «Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб?ям єдинородного Сина Твого, з Яким Ти благословенний єси, з пресвятим, і благим, і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків», на що вірні дружно відповідають: «Амінь», погоджуючись з його словами.

Далі священик читає потиху молитву: «Зглянься, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, від святого житла Твого і від престолу слави царства Твого, і прийди, щоб освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям».

У цій молитві священик звертається з проханням до Ісуса Христа, щоб Він сам прийшов до нас і освятив нас, та щоб подав нам своє Пресвяте Тіло і Кров. Справді це велике Таїнство, бо Христос «задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес…», як і тепер сходить, бо «вознісся на небо, і сидить праворуч Отця». Так нас навчає вчення Церкви і Символ нашої віри, але ради нашого освячення сходить до нас у Святих Дарах.

Коли ієрей проказує цю молитву, диякон, стоячи перед царськими дверима, опоясує себе ораром навхрест, чим він символізує серафимів, про які сказано в Писанні: «Бачив я Господа на високім і піднесенім престолі… Над ним стояли серафими.

Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна Його слави!»(Ісая 6, 1-3). Цим самим диякон вказує на величність і маєстат, незбагненність Божу; а також цей спосіб перепоясання має і практичний характер у служінні диякона при престолі, що дає можливість більш вправно виконувати його служіння.

Як священик завершив молитву, а диякон перепоясався, кожен на своєму місці роблять тричі поклін зі словами: «Боже, милостивий будь мені, грішному». Цим вказують на свою недостойність і на безмежну святість Христа. Коли диякон бачить, що священик торкається Агнця – святого Хліба, щоб виконати святе піднесення, то виголошує: «Будьмо уважні!» Ієрей виголошує за дияконом – «Святеє святим» піднімаючи Агнця догори.

Це возношення походить з древніх часів, і спогадується в літургії ап. Якова і св. Петра, як і в других літургіях, про нього також описує Діонісій Ареопагіт (один з сімдесяти апостолів, учень апостола Павла (Дії 17, 34) та перший єпископ м. Афін).

Св. Герман спогадує, що це дійство присутнє в літургії св. Івана Золотоустого, як і в старих грецьких требниках, де має значення піднесення на хресті Ісуса Христа, який приносить себе в жертву за багатьох, як і те, що в цей час люди повторяли про себе слова розбійника: «Боже, милостивий будь мені, грішному».

Далі буде…

ч.1 • ч.2 • ч.3 • ч.4 • ч.5 • ч.6 • ч.7 • ч.8 • ч.9 • ч.10 • ч.11 • ч.12 • ч.13

Джерело: misionar.info