о. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
(продовження)

Після виголосу ієрея «І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні» вся Церква дружно відповідає «Амінь», погоджуючись із священиком, і просить у Бога ласки. Священик після цього повертається до народу і благословляє їх, виголошуючи: «І нехай будуть милості великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами». Це немов відповідь вірним у церкві. На що вірні відповідають «І з духом твоїм», що нехай також ласка буде і на священикові, що провадить їх до Христа, так бо навчали апостоли: «Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову» (Колосян 4, 3)

Диякон, отримавши благословення від священнослужителя, виходить спереду царських воріт і зачинає прохальну єктенію: «Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господеві помолімся». Цей виголос вказує на те, що вся спільнота, яка постійно приходила на молитву і прагнула жити свято, називалась святою, а окремі родини чи люди святими. Про це не раз свідчать слова ап. Павла – «Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих.

Вітають вас ті, що в Італії» (Євр. 13, 24), чи «Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними» (Рим. 16, 15). Тому цей виголос – це прохальна молитва за вірних Христові людей, що бажають святості життя. Вся Церква відповідає на виголос диякона «Господи помилуй».

«За принесені й освячені чесні дари Господеві помолімся». Тут вся Церква складає подяку Господеві за освячені дари, які тепер вже є Тілом і Кров’ю Христа. Писання навчає постійно нас, щоб ми були вдячні Богу за все що він нам посилає: «Дякуйте Господу, добрий бо Він…» (1 Хроніки 16, 34).

«Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий і наднебесний, і духовний Свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам Божественну благодать і дар Святого Духа, помолімся». Цим виголосом свята Христова спільнота вказує не те, що ці дари є святі, і просить Бога залічити її у «наднебесний і духовний Свій жертовник» і зіслати Свою ласку і дар Святого Духа як на самі дари, так само і на тих, хто їх споживатиме, і щоб це було Богу приємно, як жертва Ноя: «І збудував Ной жертівника Господеві.

І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства і приніс на жертівнику цілопалення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину…» (Буття 8, 20-21).

Далі диякон виголошує: «Щоб визволитися нам від усякої скорби, гніву й нужди, Господеві помолімся». Цим Бога просимо, щоб Він відвернув від вірних всяку скорботу, гнів і нужду, і цим самим заопікувався своєю спільнотою – «…Він богобоязливих Своїх не покине, вони будуть навіки бережені» (Псалми 36, 28).

Коли Церква молиться прохальну єктенію з дияконом, священик потиху відчитує молитву, яка лише підсилює прохання вірних:

«Тобі вручаємо все життя наше і надію, Владико чоловіколюбче, і просимо, і молимо, і благаємо: сподоби нас причаститися небесних Твоїх і страшних Таїн, цієї священної і духовної Трапези, з чистим сумлінням, на відпущення гріхів, на прощення прогрішень, на спільність зі Святим Духом, на спадкоємство Царства Небесного, на сміливість перед Тобою, не на суд або в осудження».

Тут лише варто зазначити, що священик просить Бога ласки чистого сумління, щоб кожен, хто приступає до святої Жертви Христової, приступав гідно: «Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є» (1 Корінтян 11, 27-29). Кожен, що приступає достойно, він стає Божою дитиною спадкоємцем Царства Небесного.

«Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю». Цим проханням Церква вже вкотре звертається і просить Бога про заступництво і поміч, бо апостоли не раз застерігали:«Чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1 Пет. 5, 8), а захистити від нього може лише один Господь, тому так Церква ревно просить через диякона помочі і захисту, звертаючись до Господа, на що всі вірні відповідають дияконові «Господи, помилуй».

Через диякона спільнота вірних просить у Бога: «Дня всього досконалого, святого, мирного й безгрішного у Господа просім» – ласки зростання в досконалості, як і безпечного мирного дня, щоб він пройшов спокійно під покровом Божим.

Наступне прохання: «Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім» Церква уклала, пам’ятаючи, що кожному Бог подав ангела до помочі, подібно як ангел допомагав Йосипові і Марії вберегти Дитятко (Мат. 2, 13). Церква також пам’ятає, як ангели можуть напоумляти:«У ту ж саму мить ангел Господній вдарив його (Ірода) за те, що він не віддав Богові слави» (Діян.12, 23).

«Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім». Цим проханням всі присутні в храмі просять Бога прощення, оскільки свідомі того, що своїми ділами не спасуться, а потрібна для цього ласка Божа, «бо згрішили й позбавлені слави Божої,і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі» (Римлян 3, 23-24).

Кожен порядний християнин свідомий того, що Дателем всякого блага є лише Господь, тому Церква взиває через диякона: «Доброго й пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім», що перегукується з псалмом «велика, Господи, Твоя доброта, що її… чиниш тим, що до Тебе прибігають»(Пс. 30(31), 20).Наступні два взивання диякона направлені просити у Бога примирення, починаючи від теперішнього часу і завершуючи моментом,

коли людина стане на суд Божий перед Христом: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім» і «Християнської кончини життя нашого, безболізної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшному суді Христовому просім». Чинить це моління Церква згідно з повчанням Христовим: «Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!» (Марка 13, 33), як і в іншому місці Писання вчить нас: «Господь судитиме народ Свій. Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр. 10, 30-31).

Коли випросили в Бога всіх необхідних ласк для спасіння і мирного життя, диякон немов би виголошує підсумок всього, де вказує на важливий момент – це можна осягнути, якщо цілковито покластися з довір’ям і вірою на Христа: «Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо», на що вірні одноголосно відповідають: «Тобі, Господи», що справді можливо, і цього всі свідомі, тому й погоджуються з цим, довіряючи Христові ціле своє життя.

(далі буде)

ч.1 • ч.2 • ч.3 • ч.4 • ч.5 • ч.6 • ч.7 • ч.8 • ч.9 • ч.10 • ч.11

Джерело: misionar.info