Літургією крок за кроком. ч.11

0 374

о. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
(продовження)


Молитва, яку виголошує ієрей «Найперше пом’яни, Господи, святішого Вселенського Архиєрея нашого (ім’я) папу Римського…», твориться за всю Церкву на землі, тут згадується вся її ієрархія, починаючи від Вселенського Архиєрея нашого, який має тяглість від апостола Петра.

Саме ап. Петру Христос довірив Церкву на землі впорядковувати, і зберігати її від лиходіїв: «І каже йому (Петрові) Ісус: «Паси мої вівці!» (Ів.21:17)», а в іншому місці Христос каже: «Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі.»

(Мт. 16:18-19). Ці слова є досить важливі, бо вказують на ап. Петра як голову апостолів і відповідального за Церкву, так і на те, що Церква – це не є справа рук людських, але самого Христа – «Я на цій скелі збудую мою Церкву», а в основі на ап. Петрі – «на цій скелі збудую».

Тому, Церква найперше і молиться за наступника апостола Петра – папу Римського, якому цей обов’язок доручено. Вживаємо слово «нашого». Цим вказуємо на тісний зв’язок з Вселенським Архиєреєм, що вказує на правдивість апостольського продовження, що вона збудована Христом на апостолах.

Далі священик виголошує «… блаженнішого Верховного Архиєпископа нашого (ім’я), преосвященішого Митрополита нашого Кир (ім’я), і боголюбивого Єпископа нашого Кир (ім’я), і даруй їх святим Твоїм церквам…».

Виголос вказує на те, що ці єпископи є правдиві і потверджені Римським Архиєреєм, як і те, що їх навчання відповідає вченню Церкви, а хто не хоче слухати їх, то тим самим і не слухає Христа: «Хто слухає вас, Мене слухає; а хто гордує вами, Мною гордує; а хто гордує Мною, гордує Тим, Хто послав Мене.» (Лк.10:16). Тому всяка побожність, що виходить поза послух єпископові, не веде до спасіння, але до загибелі.

«І даруй їх святим Твоїм церквам…». Це вказує на те, що кожен єпископ є справою рук Божих, не був би ніхто з них єпископом, як не з волі Божої – вони даровані нам самим Богом для духовного проводу: «нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають.» (Рим. 13:1-2).

Далі священик продовжує: «…щоб у мирі, цілі, чесні, здорові довголітньо правильно навчали слово Твоєї істини». Цим свята Церква просить мирних часів для свого існування, щоб єпископи служили в неподільності і єдності, в Божій справедливості і довголіттю виконуючи свій обов’язок, що покладений на їх плечі Христом.

Після цього виголосу ієрея народ одноголосно відповідає: «І всіх, і все». Цими словами народ немов погоджується з словами священика, але просить також і за себе, щоб Бог і їх не забув, але пам’ятав про кожного чоловіка, жінку, дитину, тощо.

У сиву давнину виголос «І всіх, і все» лунав після виголосів диякона – диптихів (див. попередню публікацію), бо після цього виголосу священика

диякон чи сам священик поминають імена живих, і лиш тоді взивав народ. У нас в Україні-Русі, диптихи були з одного боку за живих, а з іншого за померлих. Як згадка про це, ми тепер маємо помяники – книжечки, де вписують імена всіх померлих з родини.

Далі священик Христовий читає потиху молитву: «Пом’яни, Господи, це місто (село, обитель), в якому живемо, і всяке село, місто, і країну, і тих, що вірою живуть у них…». Як бачимо, Церква не перестає молитись за своїх вірних, вона завжди благає милостивого Бога за весь народ, але на першому місці стоять ті, «що вірою живуть у них», що прагнуть зберігати правдиве християнське життя.

Особливо, словами «Пом’яни, Господи, тих, що плавають, подорожують, недужих, страждаючих, полонених і спасіння їх» Церква пам’ятає також тих, що тепер відсутні і є в дорозі – подорожні, адже дорога може бути небезпечна, тому молиться за їх щасливу дорогу до Бога. Вона благає й за всіх хворих, й тих, що були взяті в полон – рабство, церква їх не забула, але пам’ятає завше у своїх молитвах.

На завершення священик проказує: «Пом’яни, Господи, тих, що дари приносять і добро творять у святих Твоїх церквах, і тих, що пам’ятають про вбогих…». Цим самим, людина що творить добро для Церкви, є завжди згадана перед Богом, і не лише раз, але згадується і в інших церквах, де служиться Літургія, бо Церква є єдина – тому це спогадування є в множині.

Завжди пам’ятається про милосердних людей, що чутливі до чужої біди, а особливо тих, що допомагають бідним, які самі не можуть собі зарадити.

Кульмінацією цієї тихої молитви є слова: «…і на всіх нас милості Твої зішли», що робить підсумок всього, і просить ласки у Бога для всіх без винятку.

Після цього слідує виголос ієрея: «І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні», що фактично є взятим з Святого Писання, ап. Павла (Рим. 15: 5-6). Цей виголос належить до завершення найдавнішої частини Літургії, що дійшла до нас від самих апостолів.

Частина Літургії, що починається «Станьмо гідно, станьмо зі страхом…» і завершуючи виголосом «І дай нам єдиними устами …» зберіг святий Василій Великий і святий Іван Злотоустий так, як вона дійшла до них. Літургія зберегла свій первісний вигляд, який їй надали апостоли Христові.

(далі буде)

ч.1ч.2ч.3ч.4ч.5ч.6ч.7ч.8ч.9ч.10

Джерело: misionar.info

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: