Достойні сестри й брати, приємно згадати, що минулого року, в день 18 грудня ми святили дерев’яну церкву по вулиці Лукаша у Львові, в студентському містечку. Ніхто не думав, що через рік повториться свячення дерев’яної церкви, цієї самої дати у м. Золочеві, з ім’ям блаженного Миколи Чарнецького. У Львові, назва церкви присвячена блаженному Олексію Зарицькому. Це новітні наші святці, котрих проголосив у 2001 році святої пам’яті Римський Архієрей Іван Павло II. До цієї церкви в м. Золочеві привезені і будуть зберігатися мощі блаженного Миколи Чарнецького. Він – опікун вашої церкви та околиці, до нього прибігайте у ваших молитвах, йому доручайте усі ваші складні справи, прохання, тривоги. Його просіть, особливо, у вашому духовому безсиллі, під час нападу злих невидимих сил, бо він – могутній заступник перед Богом для тих, хто довіряється йому та просить, щоб він представляв Господові благання божого люду. У цій святині-фортеці, святій церкві, від тепер зберігаються святі мощі не для того, щоб вони лежали, але тому, щоб через розуміння вникати в життя великого праведника Миколи Чарнецького, котрий у своєму житті старався наслідувати нашого Спасителя, Ісуса Христа. Бажаю заохотити вас, щоб пізнати його життя повне терпіння та випробовувань, які він приймав як волю Бога, що провадило його на вершину досконалого життя. Не знаю, хто із вас читав або принаймні має книжку написану отцем Романом Бахталовським ЧНІ «Апостол з’єднання наших часів», котрий добре знав праведника, отця й владику Миколу, бо разом і з ним вкушав духовного життя як ченці редемптористи. Владика Микола не походив із знатної сім’ї, не був, навіть, міщанином, його коріння сягають села Семаківці, недалеко містечка Городенка, в Івано-Франківській області. А отця Романа Бахталовського, мені прийшлося пізнати особисто, котрий після другого ув’язнення радянським урядом не міг повернутися в Галичину, а проживав в м. Хмільник Вінницької області, з ласки отця Крапана Івана, латинського священика із Латвії. Священик Крапан І. заопікувався отцем Романом й допоміг йому із паспортною припискою у Хмільнику. Про це я міг би вам дуже багато розповідати, тому що мені, на той час, прийшлося мешкати у м. Вінниця і їздити у Хмільник, щоб отримувати лекції із богослов’я, Святого Письма, історії Церкви та інших предметів від праведника, отця Бахталовського Р. Це були «брежнєвські часи» в Україні. Отець Роман допомагав мені у навчанні в 1977-1985-тих роках, коли відбувалася зміна влади в радянському просторі. Люди мого віку про цей уряд та його жорстоку й загниваючу діяльність добре пам’ятають. І можливо, зараз не час, щоб на цьому зупинятися докладніше.

Ми святимо церкву, це – надзвичайно благородна справа, сьогодні у Золочеві -найважливіша. Бо що може перевищити святість цього Божого храму? Тут, у святому кивоті, за іконостасом, на святому престолі перебуває сам Господь, наш Творець і наш Спаситель. Ви приходите у церкву, щоб спільно молитися Богу, славити його, дякувати йому. Тут каються за свої гріхи, сповідуючи їх перед священиком, а Всевишній Господь ласкаво прощає вам усі провини добровільні й недобровільні. Ідете в храм, щоб облегшити своє сумління, засягнути ради у Бога для свого життя, поговорити з ним, сердечно спілкуватися з Богом, віч-на-віч стати перед ним й почути його ласкавий внутрішній голос милосердя та любові.

Бажаю повернутися й ще трохи розповісти вам про життя майбутнього священика, а потім владики Миколая, котрий народився в убогій сім’ї, але його батьки були добрими наймитами у священика Йосифа Каратніцького. Цей священик подбав про освіту Миколи, котрий разом з тим міг й користав, щоб набувати добрі манери поведінки й виховання. Малий Микола народився у 1884 році й здобував науку у теперішньому Тлумачі, тоді Товмач. Намірявся бути військовим, але Господня воля керувала його на священицькі дороги. Після закінчення навчання у Товмачі, Микола поступив на навчання в Станіславівську гімназію, де наразився на виключення з неї, але якісь невідомі обставини врятували його. У 1904 році вступив у Львівську духовну семінарію й за стараннями владики Хомишина Г. був скерований на навчання до Риму. Очевидно, що культура Риму, місця скроплені кров’ю мучеників сформували його духа, загартували його характер відповідно духовного покликання. Цей молодий студент із Гиличини здобув два докторати з філософії та богослов’я. Повернувся у свій край в 1909 році, а владика Хомишин Григорій висвятив його на священика і тому, що в Станіславові вже була духовна семінарія, він був призначений на професора богослов’я у семінарії. У семінарії довго не затримався, бо у серпні 1919 року вступив до монастиря Редемптористів. Мимо того, що він священик з двома докторатами виконує прості роботи і не хоче щоб його трактували по-іншому: рубає дрова, вночі, коли приходить черга, сторожує навколо монастиря. Бажає бути на рівні з іншими, не хоче, щоб його виділяли. Коли закінчив новіціат, тобто, перший та особливий рік вишколу в монастирі, побував у різних місцях з незначною відповідальністю, але завжди відзначався великою покорою, маючи за собою закінчені великі студії. Певний час, як священик і місіонер Микола Чарнецький служив на Волині. Там зазнав різних випробувань, але усе зносив мужньо, довіряючи волі Божій. Вкінці 1930 року був покликаний у Рим і 19 січня 1931 року його висвятили на єпископа. Одним із святителів був владика Григорій Хомишин. Цікавий випадок стався під час свячення: митра, покладена на його голову, несподівано впала й покотилася сходами із трону. Можливо це був знак його майбутнього терпіння? Владику Миколая призначили Візитатором Апостольської Столиці для греко-католиків у Польщі, залежних від Комісії для Росії. Його єпископство відразу сприймалося критично з боку тодішнього польського уряду, але так вирішила Апостольська столиця. Тяжко приходилося служити поставленому владиці, однак, він довіряв Божому Провидінню і чинив те, що було можливо для служіння своєму народові. Очевидно, був єпископ і духовне життя поступово зростало, мимо всяких перешкод, бо Господньому ділу нічого не може завадити. Владика Чарнецький старався служити Богу, своєму народові та усім, хто траплявся на його шляху найкраще. Пережив дві війни та різні інші випробовування. А 11 квітня 1945 року був арештований радянськими службами НКВС у Львові. Його запроторили до в’язниці по вулиці Лонцького і жахливо знущалися з нього. Потім вивезли у Київ. Його допитували понад 600 годин, катували й знущалися. Він побував у 30-тьох в’язницях й таборах примусової праці. Останні роки життя перебував у тюремному шпиталі Мордовії. Його звільнили тому, що не бажали його смерті у в’язниці чи таборі. Помер як святець 2 квітня 1959 ороку у Львові в домі ва вулиці Вечірня. Скромний похорон відбувся 4 квітня. Мені хотілося коротко сказати вам про цього праведного єпископа, блаженного Миколу Чарнецького, іменем котрого названа ваша церква, щоб ви вдавалися до нього з вашими молитвами. Його святі мощі спочивають у церкві святого священомученика Йосафата у Львові по вулиці Замарстинівській. Старайтеся також прибути туди, щоб час від часу помолитися перед його майже цілісними мощами, що зберігаються у цьому храмі. Він – ваш покровитель, він допомагає багатьом, хто вдається до нього з молитвою та щирими проханнями у тілесних недугах та духовних немочах. Просіть його головного – освятити й спасти свої душі та душі ближніх.

Я надзвичайно вдячний всесвітлому отцю декану Михайлу Сукмановському, наставнику вашої церкви, що він вибрав ім’я для цієї церкви цього великого праведника. Від сьогодні ця церква посвячена, що може здійснити тільки єпископ. Ви бачили старанність цього посвячення, миття престолу, як найголовнішого місця у церкві, бо тут приноситься безкровна жертва тіла й крові Спасителя. У цій церкві перебуває сам Господь під скромними видами хліба й вина. Тому старайтеся про її красу, про скромність своєї поведінки в церкві, про пошану до усього, що у ній знаходиться. Любіть свою Церкву не тільки як будівлю, але глядіть на живу Церкву, Божий народ, котрий Христос врятував від злого духа, помираючи на хресті. Будьте вдячні Богу, що він зволив постати цій церкві у вашій околиці, котра – найголовніша будівля серед усіх інших. Дбайте за свої душі, за їхнє спасіння. Блаженний мученику Миколаю Чарнецький, віддаю тобі у опіку цю громаду церковних людей, місто Золочів та усю околицю й прошу тебе, про твою святительську опіку.

Дякую знову отцю Михайлу Сукмановському, іншими священикам, котрі тут трудяться. Дякую владі міста теперішній і минулій, котрі сприяли цьому, щоб постала ця церква. Подяку складаю архітекторам, будівельникам, жертводавцям та усім вам, що вкладали свої кошти в цю святу будівлю. Дякую всім, хто приходите сюди молитися, дякувати, щоб просто, стати перед Богом, перепросити його за свої та інших помилки життя, поговорити з Господом. Хай Господь усіх благословляє!

<

p style=”text-align: right;”>Храм Блаженного Миколая Чарнецького, м. Золочів, 18 грудня 2010 року