Всечесніші отці, Достойні брати і сестри!

Поділюся з вами великою приємністю, що можу бути знову з вами та разом славити Господа. Наша молитва потрібна не Господу Богу, бо він – всемогутній, всезнаючий, всесильний, правда та любов. Але Господь вислуховує наших прохань-молитов, з котрими звертаємося до нього, щоб трудитися над нашим освяченням та спасінням. З притчі сказаної Спасителем до слухачів, довідуємося про потребу виконувати запрошення, тобто, волю Небесного Господаря, Бога. Подивляємо та цінимо доброту пана, що справив велику безоплатну вечерю. Йому не ходило про те, скільки він стратив своїх коштів чи вложив свого майна, але щедрий господар мав велике бажання вчинити людям добро та приємність. Із притчі Спасителя дізнаємося, що заможний чоловік просив раз, здогадуємося, що перед бенкетом, а потім вдруге послав слугу свого, щоб той повідомив, що усе готове. Можливо, перший раз і сам господар мав зустріч із запрошеними та докладно обговорив з ними усе, – невідомо? Але дуже легко здогадуємося, що запрошені були недалекі мешканці, можливо й недалека рідня, сусіди, близькі та знайомі, котрі легко могли прибути на вечерю. Ці люди не були бідними, тому що один купив поле, інший п’ять пар волів, а ще хтось одружився. Причини їхнього оправдання відсутності на вечері не були поважними. Той, хто купив поле, не купував «кота в мішку», але перед тим оглядав, що буде купувати. Подібно й волів можна завжди випробувати, як придбану робочу силу. Одружений оправдовувався своїм новим станом, в котрому йому також прийдеться бути до кінця життя, або принаймні до смерті дружини чи його самого. Можна сміливо ствердити, що запрошені погорджували своїм добрим другом, ігнорували його, змовившись чи просто кожен зокрема бажали вчинити йому свідому чи несвідому прикрість. Із розповіді Ісуса Христа випливає, що цей чоловік щиро приготував свою гостину, не надіючись на їхнє запрошення, як винагороду за його щедрість. Коли слуга приніс вістку, що усі відмовилися й не прийдуть, господар прийняв відразу дивне рішення та послав свого слугу, щоб той що скоріш привів сюди тих, кого зустріне у місті на вулицях та майданах, також вбогих, калік, сліпих, усіх хто трапиться йому на дорозі. Коли слуга сповістив пана, що він виконав його завдання, але ще є вільні місця, той не спішився хвалити вірного слугу та не дозволив йому спочивати. Ні! Пан знову послав його, тобто, давав слузі можливість засвідчити вірність своєму господареві. Тепер уже потрібно було вийти поза місто, а це повинно більше коштувати слугу, бо він опинився на шляхах та огорожах і там просив людей, щоб взяли участь у вечері й задовольнили щедрість господаря.

Притча закінчується словами Спасителя, що ніхто із запрошених не скоштує вечері. Це – строго, але вина не за щедрим господарем, але за тими, хто згордив його добротою та любов’ю.

Ми відразу здогадуємося, що тут йдеться про Господа Бога, котрий просить особливо багатих та заможних людей, щоб вони слухали його. Чому багатих, заможних та залюблених у собі людей? Тому що такі особи покладають надію свого життя на своїх достатках, вмінню, таланті… Стараються побільшувати їх, здобувати нові маєтки, надбання, відкривати рахунки у банках, щоб забезпечити своє життя. Людина, яка не має за собою багатств, не посідає заводів, фабрик, великих площ землі та лісів, не має покладених коштів у банках, легше сприймає волю Бога та виконує її. Часто багатства є перешкодою багатьом людям здобувати Царство Боже, бо вони царюють на землі, а забувають про вічність. Також, у багатьох багатих людей появляється скупість та страх, щоб нічого із набутого не пропало, навпаки, завжди щось докладають та тішаться тим, що їхні багатства розширюються. А Господь перестерігає, що це загрожує втраті вічної радості, неба, Божого Царства. Не усі багаті люди скупі та відвертаються від бідних й добрих діл. 2-го травня цього року ми посвятили місце у Львові під будівництво церкви, а 18-го грудня, через шість з половиною місяців, освятили церкву, котру збудував п. Артемович Володимир. Ця людина має статки, однак, частину з цього він призначає на добрі й благородні діла.

Тому дуже вадливо для усіх нас, щоб надмірно не старатися про майно та збирання багатства на землі. Ті, хто їх посідає, повинні ділитися з тими, кому бракує кромки хліба та чинити діла милосердя, тобто, призначати частину своїх доходів на благородні цілі. Все одно, скільки б людина не мала, до вічності, навіть не може забрати найменшої чи найулюбленішої речі. Гроші у банках, надбані багатства, що закладені у розвитку заводів чи фабрик, цінні папери, акції, що приносять прибутки, усе залишиться комусь. А рідні, часто по смерті борються між собою, щоб отримати більше, а отримавши, часто бездумно витрачають кимсь надбане.

У цій притчі ми повинні звернути велику увагу на слугу пана, котрий ревно виконував його волю. Слуга не перечив своєму господареві ні в чому, лише чітко виконував його розпорядження. Тут потрібно розуміти Христових священиків, котрих він призначає, щоб вони теж не побивалися над збиранням матеріальних благ, але на перший план поставили виконання Господньої волі. Священик – слуга Господа, котрий повинен ревно усе життя бути відданим Богу до кінця! Слуга Бога повинен неустанно усвідомлювати людей та запрошувати до наслідування Христа, до зросту в його любові, до виконання Господніх Заповідей. Він, священик, не має чекати на людей у церкві, але часто спішити до них, до багатих та бідних, сліпих та кульгавих, придорожніх та забутих світом, щоб усіх усвідомлювати про мету нашого життя та потребу вічного спасіння. Ми повинні постійно пам’ятати, що, хто не буде спасенний, отримає покарання. Священик повинен пригадувати людям, що ми тимчасові мешканці на цій землі, але за цей короткий час потрібно так жити, щоб здобути Царство Боже, а це – можливо усім. Хто би зі священиків чи мирян не старався про осягнення вічної нагороди не тільки для себе, але й для ближніх, невідомо чи така особа зможе й сама врятувати свою душу про це пригадує святий І. Золотоустий. Церква навчає нас цього мистецького діла, щоб бути вічно щасливими. Маємо Таїнства Сповіді, св. Причастя, Хрещення, Священство та інші, котрі слугують нам, щоб отримати нагороду. Потрібно щиро користати з цього, бо люди світу, коли мають нагоду, навіть когось скривдять, щоб побільшити свої скарби. Слухаймося наших священиків, а, якщо б ми побачили, що хтось із них занадто дбає про гроші чи матеріальні речі, не критикуймо їх, лише молімося, щоб їх та нас не зустріла погроза Спасителя: «Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері» (Лк 14,24). Тому, коли ми згадаємо про наших святих Праотців, котрим присвячена сьогодні пам’ять, як Ноя, Авраама, Йосифа, царя Давида та багато інших, хоч вони були й багатими людьми, однак, багатства служили їм, а не вони багатству. Ісус Христос пригадував, що багатому трудно ввійти у Небесне Царство, однак можливо це осягнути тим, хто цього щиро бажає (пор. Лк 18,25). Не нарікаймо, коли нам чогось бракує, радше стараймося задовольнятися тим, що маємо й дякувати Богу за це, а наша нагорода буде велика у небі. Хай Пресвята Богородиця випросить нам дар розуміння нашої мети: спасіння.

+ Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський

с. Лісок, Яворівський р-н.

27.12.2009 р.Б.

http://www.ugcc.lviv.ua/