Проповідь на Шістнадцяту Неділю по Зісланню Святого Духа.

0 478

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Шістнадцята Неділя після Зіслання Святого Духа


Апостол: 2 Кр 6, 1-10
Євангеліє: Мт 25, 14-30

Ісус Христос часто говорив до людей притчами, щоб вони розуміли, а головне, задумувалися над змістом Його наук, які тісно пов’язані з життям. У цій притчі йдеться про одного багатого пана, котрий перед від’їздом у далеку дорогу прикликав своїх слуг, щоб довірити в їхні руки своє майно. Не дав їм порівну талантів. Він — господар, має право чинити зі своїм багатством так, як сам бажає. Ми також не почули, аби хтось із тих, хто отримав різну кількість дарів, ображався або мав претензії до господаря. Один отримав мірку, рівну п’ятьом, другий — двом талантам, а третій і одному талантові. Усі були задоволені отриманим. Це, скажімо, мірка грошей. Пан віддалився, але він не забув про дар, даний слугам; коли повернувся, домагався від своїх підопічних, щоб вони показали своє вміння володіти даром й отримати від нього прибуток. Написано: “По довгім часі приходить пан”, — це означає, що Господь очікує нашої співпраці з Ним, з Його дарами, котрі Він уділяє кожній людині протягом усього її життя — “довгий час”. Довге очікування господаря свідчить про терпеливість пана. Господь чекає на наше праведне життя, прощає нам протягом усього нашого проживання на землі, звичайно, якщо ми цього просимо, оскільки неодмінно настане кінець, коли відбудеться зустріч пана зі слугами, тобто Господа з кожною людиною.

Тут, у притчі, по черзі приходили слуги до свого наставника, котрий домагався звіту з отриманих коштів. Пан довіряв слугам, вручив їм велике багатство, очікував довго на їхні результати, а коли настав час, прикликав їх до відповідальності. Прийшов той, що отримав найбільше, і замість отриманих п’ятьох — віддав господареві десять талантів. Інший своїх два таланти помножив у два рази. Господар похвалив їх за добру працю, називаючи їх “добрими та вірними слугами”, але це не закінчилося тільки похвалою. Пан добрий до тих, хто його слухає. Він за добру працю обіцяє поставити їх над чимось великим та каже ввійти в його радість. Отже, господар приготував не що-небудь, а радість для своїх вірних та добрих слуг.

Прийшов і третій, котрий отримав найменше, і відразу став звинувачувати пана, називаючи його “жорстоким чоловіком”. Цікаво, що два попередні слуги навіть нічого не згадували про свій труд та не звинувачували пана. Їхнім завданням було працювати й виправдати довіру пана, котрий щедро роздавав свої дари. Вони були вдячні за те, що пан довіряє їм. Ті, що отримали більше, були відповідальні за це, дорожили довірою, і коли пан прибув, щоб забрати своє, радо вручили плоди своїх старань. Пан не став виправдовувати себе перед негідним слугою, а назвав його “лукавим та лінивим” і вказав, що слід було йому зробити маленьке старання — віддати гроші торгівцям. А той не спромігся, щоб зробити й стільки, тому пан, знаючи нутро цього слуги, справедливо назвав його лінивим. Для двох попередніх, котрі були вірні своєму господареві в малому, він сказав, що поставить їх над великим, і наказав ввійти в його радість. А нікчемному й лукавому слузі дуже строго погрозив, а потім наказав, щоб у нього забрали все, а до того всього ще й вкинули в темряву кромішню, де доведеться плакати та скреготати зубами. Ось така історія слуг, котрі виконували волю свого пана по-різному. Учитель Церкви, звертаючи увагу на людину, навчає: “Тому Бог дав нам і дар слова, і руки, і ноги, і силу тілесну, і розум, і розуміння, щоби все це ми використовували для нашого спасіння і для користі ближнього” (св. Ів. Золот., Бесіда 78-а на Матея, п. 3). Хто не використовує цих дарів для запропонованого Господом завдання, той наражає себе на небезпеку. Після смерті кожній людині доведеться відповідати за своє життя, здавати звіт перед Богом, як ми користувалися нашими великими дарами: розумом і волею, нашими очима, руками й ногами тощо. Господь очікує дару, не тому, що Йому чогось потрібно від нас, але щоб кожна людина захистила себе цими добрими дарами, коли її буде звинувачувати злий дух. Добрим та чеснотливим життям ми присвоюємо собі заслуги для спасіння та освячення, котрі нам пропонує Спаситель. Багато Він дає нам як дар, без жодних наших заслуг, але бажає, щоб цей дар ми помножували. Що означає “помножували”? Нічого іншого, як достойно виконували заповіді любові до Бога та ближнього.

Маємо зрозуміти, що в цій притчі йдеться про наше ставлення до Творця. Варто пам’ятати — настане час, коли ми всі станемо перед Божим судом, щоб дати звіт за історію свого життя на землі.

с. Хоросно, 16.09.2007.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с. сс. 54-56

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: