Проповідь на празник Введення в храм Пресвятої Богородиці

0 4595

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Введення в храм Пресвятої Богородиці

Апостол: Євр 9, 1-7
Євангеліє: Лк 10,38-42; 11,27-28

Свято Введення в храм Богородиці оповідає нам про те, як старенькі батьки Пречистої Діви Марії приводять свою єдину трилітню донечку до Єрусалимського храму, щоб посвятити її на службу Богові. Йоаким і Анна довгі роки жили в бездітності, зазнаючи погорди та зневаги від людей. їх вважали грішниками, і бездітність була ніби їхньою карою. Усі свої терпіння святі батьки виливали перед Богом і все більше зростали у праведності й любові до Нього. Господь був їхньою єдиною потіхою та опікою їхньої старості, бо надії на потомство в старечому віці вже не мали. Але Божа ласка часто діє там, де природа вже безсила. Творець посилає їм дитину. Вони зрозуміли, що це дитя дане їм із Божої ласки, і вирішили віддати малу Марію на служіння Богові.

Коли Марії сповнилося три роки, батьки привели її до Єрусалимського храму, щоб пожертвувати на службу Богові. Про це пишуть автори “Протоєвангелія Якова”, “Євангелія псевдо-Матея” й інші апокрифічні книги. Про це навчали грецькі отці й Східна Церква, що з давніх часів святкувала свято Введення у храм Богородиці. Хоч серце батьків розривалося й боліло, вони вирішили віддати свою дитину Богові. Розуміли, що кращого вихователя від Нього не існує. Безперечно, батьки Марії глибоко розуміли, що це дитя – великий дар від Господа, що людська мова в цьому випадку мусить мовчати.

Йоаким та Анна вчинили жертву, бо усвідомлювали, що їхня донечка насамперед належить Всевишньому, а вже потім – їм. Кого Господь кличе до ближчого співжиття зі собою, від того вимагає більшої любові, а любов вимірюється величиною жертви; величина жертви вимірюється величиною терпіння та самозречення. Тут варто підкреслити, що у Святому Письмі нічого не сказано про введення у храм маленької Марії, але такий звичай існував. У першій книзі Самуїла знаходимо історію про Анну та Елкану, її чоловіка, у котрих народився випрошений у Господа син, коли вони також були на схилі віку. І ось що зробила мати зі своїм малим хлоп’ятком: “А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім… й привела його в дім Господній… мати привела хлопця до Елі і сказала: «…Про це хлоп’ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього. За те ж я й віддаю його Господові: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господові” (1 Сам 1, 24-27), У книзі Левіт написано про різного роду посвячення таке: “З усього свого майна, що хтось його присвятить Господеві як обітоване, чи людину, чи скотину, чи власне спадкове поле, – нічого не можна продавати, ні викуплювати; все, що обітоване, пресвяте Господеві” (Лев 27, 28). Як доказ того, що жінки служили при святинях, апостол та євангелист Лука пише про Анну – пророчицю: “Жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшись вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою” (Лк 2, 36-37). І хоч у Писанні не знаходимо нічого про введення у храм Пресвятої Богородиці, однак перекази і давні писання за традицією не заперечують цього, навпаки, переконливо про це стверджують. На великому каноні Утрені сьогоднішнього свята співаємо так; “В трилітньому віці Богородиця Господу приноситься; Захарія, священик Божий, приймає її і, радіючи, в храм вводить. Діви – свічконосиці, радійте, матері, нині торжествуйте, оспівайте Царицю-Матір, яка приходить у храм Царя Христа”.

Ісус полюбив людей безмірною любов’ю і жертвував себе за їхнє спасіння серед невимовних мук і страшної та ганебної смерті. Основна заповідь Нового Завіту – це заповідь любити Бога всім серцем, а ближнього – як себе самого. Спаситель вимагає від своїх послідовників жертовної і самовідданої любові. Він висловлює це такими словами: “Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене” (Мт 10, 37-38). Від тих, кого Бог кличе до близького співжиття зі собою, не один раз вимагається великої жертви – зречення того, що найдорожче і наймиліше, а часом навіть і життя. Згадаймо, якої великої жертви вимагав Бог від Авраама на доказ його любові до Бога. Авраам мав принести в жертву свого улюбленого єдинородного 13-річного сина. Мабуть, не один день у душі Авраама точилася боротьба між любов’ю до сина і любов’ю до Бога. І любов до Бога перемогла.

І батьки Марії, йдучи з донечкою до Єрусалиму, в душі прощалися зі своїм найдорожчим скарбом, завмирали від болю серця, їхні очі наповнювалися слізьми, а з грудей виривалося зітхання. Марія бачила страждання своїх батьків і терпіла з ними, вона все віддала в руки Божі і йшла за Божим покликом.

У кожної людини є певне покликання до виконання тих чи інших завдань. І від кожного вимагається позитивно відповісти на покликання. Це покликання вимагає певної жертви і самозречення. Багатий юнак не пішов за Ісусом, бо не був готовий на жертву. Покликання до духовного стану часто натрапляє на опір з боку батьків, а також і з боку покликаного – через брак бажання та нерішучість. Це свідчить про малу любов до Бога й неготовність на жертву та самозречення. Пам’ятаймо, що дорога до неба вимагає позитивної відповіді на покликання і гідного життя в покликанні. Дорога такого життя вузька, крута й терниста, але Божа ласка нам у цьому є допомогою. Такою дорогою йшли всі мученики, ісповідники і святі. Не одного разу їх ув’язнювали в тюрмах, концтаборах. Жити серед великого зла, не піддатися йому і зберегти свою святість – це геройство. Нехай же вони будуть для нас прикладом на дорозі нашого життя.

Просімо Бога, аби дав нам сили, щоб з любов’ю йти дорогою, якою поведе нас Боже Провидіння, щоб бути готовими на жертву, якої вимагатиме від нас Господь.

А сьогоднішнє свято навчає нас усіх, що маємо віддатися вихованню святої Церкви від раннього дитинства до пізньої пори нашого життя. Таке виховання провадить до вічного щасливого життя в небі. Пресвята Богородице, допоможи нам, щоб ми стали учасниками входу у вічні святі простори Небесного Отця.

Храм Введення в храм Пресвятої Богородиці, м.Львів, 04.12.2007.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: