Проповідь на празник Покрову Пресвятої Богородиці

0 4674

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Покров Пресвятої Богородиці

Апостол: Євр 9,1-7
Євангеліє: Лк 10, 38-42; 11, 27-28

Свято Покрову Пресвятої Богородиці присвячене видінню святого Андрія Юродивого, що молився разом з народом у церкві. Араби, що оточили місто Царгород, відступили, тому що з допомогою прийшла Пресвята Богородиця, котра захистила місто своїм омофором, тобто хусткою, чи покровом. Наші козаки на Запорізькій Січі мали церкву Покрову Пресвятої Богородиці, а воїни УПА проголосили Покров своїм офіційним святом. У нашому народі це свято знане й люблене, тому що набожність більшості нашого люду до Пресвятої Богородиці правдива й велика.

Свято Покрову Пресвятої Богородиці пригадує велику роль Марії у житті людства. Сказавши Богові “так”, вона не тільки уможливила план спасіння людства – цим виразом Пресвята Богородиця погодилася стати матір’ю кожної людини. Коли переглянемо двохтисячолітню історію християнства, то знайдемо переконливі підтвердження цього. Існує багато свідчень протягом усього часу існування християнства про допомогу Марії людям у Фатімі, Люрді або інших чудотворних місцях, скажімо, у нашій Зарваниці. Кожен, хто до Неї звертався, не відійшов з порожніми руками і це могли бути тілесні зцілення або духовні дари. У сьогоднішній час Пресвята Богородиця простягає свій покров, аби захистити нас передусім від темряви духовної смерті. Нам треба лише підняти очі вгору, відкрити своє серце, простягнути руки – і Марія негайно прийде на допомогу. Сьогодні вона ще раз бажає сказати нам, що сильно любить нас і хоче нашого спасіння. Вона постійно простягає свою материнську Руку, аби повести нас до Ісуса, аби показати нам правильний шлях до щасливої вічності та провадити нас правильною дорогою. Вона бажає захищати нас на цьому нелегкому земному шляху, що, хай би який був довгий, все одно закінчиться і доведе до щасливої вічності. Пресвята Богородиця є великим даром для нас – безмірним даром. Рятівною для всіх є практика пригадувати собі святу і преславну Діву Марію та в усяких небезпеках віддавати їй себе самих – так, як немічна дитина віддає себе своїй матері. Часте прикликання імені Марії приносить душі безпеку й потіху – так стверджує у своїх твоpax Т. Кемпійський.

Хто може найкраще навчити нас покладатися на Бога, любити Його? Очевидно, що Пресвята Богородиця, наша небесна Матір-покровителька. Живучи на землі, вона багато терпіла, а вершиною її страждань була смерть Ісуса на хресті. Господь, подарувавши її нам, дав заступницю, що допоможе нам гідно йти цією долиною сліз. У світі є багато людей, котрих можна назвати сиротами, тому що, шануючи Ісуса, не шанують Його Матері. Це велика помилка та велика втрата – позбавляти себе могутньої материнської опіки. Дитина без матері стає сиротою, подібно людина, що позбавляє себе опіки Божої Матері, прирікає себе на духовне сирітство.

У нашому житті, якщо ми підготовані, відчуваємо чудесну й неустанну поміч Божої Матері, коли прибігаємо та щирим серцем віддаємо себе під її могутній материнський покров. “Власне кажучи, вона тільки чекає, щоби вивести нас на певні береги та повести до Ісуса Христа. Вона звертає свої милосердні очі, які стежать за нами, щоб ми не блукали манівцями, а щоб стали на шлях правди та життя. Ми навіть не можемо собі уявити, наскільки наше життя може стати радісним з допомогою Богоматері, адже сам Господь того хоче” (о. Іван Ортинський, “Щасте-доле, де ти?”).

Колись Олександрійський патріарх Кирило звернувся приблизно такими словами до учасників Ефеського собору: “Радуйся, Богородице Маріє, бо ти є та, через котру Свята Тройця прославлена, та, через яку демони потоптані, через яку творіння, що впало, знову до неба прийняте, через тебе апостоли сповіщають спасіння народам”.

У Пісні Пісень, де оспівано, зокрема, любов Бога до вибраного народу й до кожної душі, це особливо стосується до Пресвятої Богородиці: “О найкраща між жінками… Яка бо ти прекрасна, моя люба!” (Пісня пісень 1, 8; 15). Це має захоплювати й нас, аби практикувати любов до Пресвятої Богородиці, довіряти їй, прославляти небесну Неньку нашим життям, не тільки уникаючи гріха, а й сердечно наслідуючи її чесноти. У житті Пречистої Діви Марії, зокрема, помітна велика любов до неприятелів. У книжці “Досвітня Зоря” (розділ “Про любов до неприятелів”) автор Франц Аріяс наводить слова святого Івана Золотоустого, котрий навчав, що людина буває більше подібна до Бога тільки тоді, коли вона добре чинить відносно своїх ворогів і тих, хто її кривдить. Така поведінка відносно своїх ворогів має випливати із серця. Робити добро тим, хто нам його робить, не становить жодної проблеми, а робити добро тим, хто нас кривдить, – це чеснота, котра коштує людині багато молитви, зусиль і перемоги над своїми пристрастями та невпорядкованими внутрішніми нахилами. Таких неприятелів щодо Пресвятої Діви було багато: книжники і фарисеї, що переслідували Христа; вибраний народ, що кричав “розіпни, розіпни!”; Пилат, що видав несправедливий смертний вирок; римські воїни, котрі прибили Ісуса до хреста. Пречиста Діва Марія ніби їх не зауважувала, вона в останню хвилину, як Мати, стояла під хрестом і терпіла разом із Сином. Гідне подиву те, що її син, Ісус Христос, залишає їй заповіт, вказуючи на Івана Богослова: “Жінко, ось син твій” (Йо 19, 26). Тим збірним виразом доручає всіх людей опіці своєї Матері. Пресвята Богородиця, стоячи під хрестом, ніби не бачила ворогів, але бачила любов правдивого Бога, свого Сина Ісуса Христа, котрий умирав на хресті. Вона не палала ненавистю, не бажала помсти, вона любила Бога й любила всіх людей, навіть тих, хто розіп’яв її Сина. О, подиву гідна любове Матері до Сина і до ворогів-розпинателів! О, подиву гідна любове Матері до нас, грішних людей! Хто збагне її, хто прийме таку любов у своє серце?

Кожного з нас така велика любов Пресвятої Богородиці до ворогів спонукує сердечно переглянути своє життя й щиро сказати собі правду, запитуючи себе: чи я не маю когось такого, кого не люблю, кого вилучаю зі своєї любові. Можливо, когось переслідую у своєму серці й не можу принаймні примиритися з тою особою.

Автор Я.Корнобіс описує історію смерті одного завзятого протестанта, що палав ненавистю до Католицької Церкви. На ложі смерті він попросив привести священика… всіх здивувало, що сталося. Історія ж була така: коли він у дитинстві повертався зі школи, бачив, як школярі кидали каміння у статую Матері Божої. Він оборонив її. Його запитали: “Ти католик?” – “Ні! – відповідав він. – Але я охрещений”. Вночі йому приснилася гарна Пані, котра сказала, що не забуде йому цього доброго вчинку, що він не загине. Тепер, коли він лежав на смертному ложі, до нього прийшла ця Пані зі статуї. Пригадала йому його добрий вчинок та свій давній прихід до нього. Це так вплинуло на чоловіка, що він захотів висповідатися, покаятися, – тому й покликав священика.

Просимо тебе, о Божа Мати, навчи нас любити Господа і ближнього так сильно, наскільки це можливо для нас, людей, візьми нас під могутній захист і покров у цьому житті, а в майбутньому дай щасливе життя.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці, м.Львів, 14.10.2003.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: