Проповідь на неділю свв. Отців І Вселенського Собору

0 1125

Щойно ми почули і прийняли до своїх сердець слова молитви Ісуса. Цю молитву Він промовляє, коли надходить Його година, година смерти на хресті і воскресення, година, котра наповнює історію всього людства. Це Його «священича» молитва приношення і заступництва, з якою Він не перестає звертатися до Отця від часу свого вознесення, і саме її Святий Дух актуалізує в Церкві під час кожної Євхаристії.

Але чому Ісус промовляє цю молитву перед нами? Останні її слова виявляють нам одну з причин того: «Отче Святий!.. Тепер же іду до Тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть» (Йо. 17, 11-13). Зізнаймося, що ми відразу думаємо про ту радість, яку хочемо відчувати! Але як можемо мати її «у собі», якщо спочатку зі здивуванням не усвідомимо, що йдеться про Його радість? То якою ж є ця таїнственна радість Ісуса в годину, коли Він має добровільно увійти на глибину людського гріха і людської смерти?

Це направду людська радість Сина Божого, і саме тому Він може розділити її з нами, в нашому теперішньому людському житті. Це також невичерпна радість Божа, радість Отця, Який через Святого Духа виявляє себе в людській істоті свого улюбленого Сина, яку оспівують ангели в ніч Його різдва, і яка наповнює собою все творіння на світанку воскресення. І коли єдинородний Син переходить від цього світу і йде до того, хто послав Його, як же Він тішиться: «Отче, ось ми: я і діти, яких Ти мені дав» (див. Євр. 2, 13). Цієї радости, безконечно божественної і по-новому людської, Ісус не раз наповнювався під дією Святого Духа (див. Лк 10, 21), але коли настала година – вона триває і зараз – ми всі отримали повноту Його радости – благодать за благодать (див. Йо. 1, 16).

Але як у нас може перебувати радість Ісуса, якщо часто стаємо жертвами, а то й співучасниками таких великих терпінь і несправедливости? А радість Ісуса саме у тому, що Він узяв на себе біди всього світу. В годину своєї смерти на хресті і свого воскресення Він з’єднався з нашим терпінням, прийняв його на себе, аби звільнити нас від нього. Бо Його радість – це ми, Його радість у тому, щоб любити нас, кожного зокрема, і могти давати нам життя. Його радість – це радість «доброго самарянина», що повертає життя людині, смертельно пораненій людьми. Якщо ми віримо в Його любов, Його радість дається нам, і вона може перемінити все те, що ми терпимо. Будь-яке терпіння – абсурдне, але якщо ми несемо його з Ісусом, адже це терпіння є направду Його, нас огортає Його любов. Його радість стає нашою радістю: разом з Ним ми можемо давати життя, любити людей, як Він нас полюбив.

А для того, щоб могти розділити з нами свою радість, Йому треба було зазнати страждання і перетерпіти людську смерть (Євр. 2, 8-9). Та якби Христос був усього лише людиною, Він не зміг би спасти нас від гріха і смерти. Лише живий Бог може перемогти смерть, лише любов зціляє рани, завдані гріхом. Христос приніс нову надзвичайну дійсність. Вона полягає в тому, що Син Божий став людиною, аби всі люди «стали учасниками Божої природи» (2 Пт. 1, 4). Саме це фундаментальне переконання апостолів проголосив І Вселенський Собор у Нікеї (325 р.): Христос є Сином Божим, і Він має одну й ту саму Божу природу, що й Отець. То ж від часу свого вознесення Ісус не перейшов куди-инде, а, залишаючись завжди з нами, дає нам життя, яке отримує від Отця. І ми йдемо по життю з вірою, адже тепер «наше життя заховане з Христом у Бозі» (Кол. 3, 3).

Єднаючись у молитві з Ісусом, наполегливо просімо Отця, щоб зіслав на нас і на всіх людей свого Духа, «життя подателя». Ісус каже: «В ім’я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Йо. 16, 24).

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Джерело: Християнський календар

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: