Проповідь на Неділю Сліпородженого

0 507

Ісус є Словом життя, світлом людей, що світить у темряві (див. Йо. 1, 4; 9, 5). Відкриваючи очі сліпому від народження, Він хоче, щоб ми зрозуміли, що Він – наше життя, адже «вирвав нас із влади тьми» й переніс у Царство світла (див. Кол. 1, 13). Та «нечувана» подія, про яку сьогодні розповідає нам Євангеліє, не просто вчить нас. Вона насправді відбувається і з нами. Ми стали учасниками воскресення Христа через «пасху», перехід до світла Христового, відповідаючи на Божий поклик: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф. 5, 14). У нашому хрещенні ми народилися наново, просвітилися світлом Христа, і нам дано можливість переживати це просвічення кожної миті.

Ми були сліпі від народження. Даючи нам життя, наші батьки дали нам все те, що є основою нашого фізичного існування і що одного дня закінчиться смертю. Вони не могли нам дати життя, того справжнього життя, непідвладного ніякій смерті, через яке ми вже тепер могли б стати учасниками вічної любови живого Бога. То ж у своїй вірі вони принесли нас Отцеві, що воскресив із мертвих свого Сина, і Отець у своїй превеликій щедрості дав нам найчудесніший дар, який лише буває: дар свого життя, і дав нам його назавжди. Ось що означало наше хрещення: ми стали новонародженими людьми, відродилися до правдивого світла, наші очі відкрилися, то ж ми можемо споглядати того, хто є радістю і світлом наших сердець, жити Ним.

Нам «життя об’явилось» (1 Йо. 1, 2), і саме це пережив той чоловік, що був сліпим, коли висловив свою віру в Ісуса, Сина Чоловічого. Нам також у нашому новому народженні були дані очі віри. Жити вірою – означає відкривати їх все більше, більше, ніж новонароджена дитина, що пізнає світ, бо перед нами постає цілковито нова дійсність: не нав’язуючи себе, Господь пропонує нам свою присутність, присутність вірну і люблячу, що чекає на нашу віру як на свідчення нашої любови у відповідь. Кожного разу, коли ми погоджуємося відкрити у вірі очі нашого серця, той, кого споглядаємо, є тим світлом, що просвічує наш погляд.

«Бог – світло, й ніякої у Ньому темряви немає. Коли ми […] ходимо у світлі, як Він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним» (1 Йо. 1, 5 – 7). Можемо мати спільність одні з одними лише, якщо ходимо у світлі віри. Якщо ми любимо тих, які нас люблять, у цьому нема нічого надзвичайного, але насправді бажати добра тим, хто викликає в нас антипатію чи робить нам зло, можливо лише тоді, коли наш погляд віри сягає поза зовнішнім, аби розпізнати в тій людині Ісуса, Який чекає, щоб ми любили її так, як Він сам її любить. Світло є всередині нас, воно живе в нас, і нам було дане нове серце. Від нас залежить, чи захочемо відкрити очі свого серця, щоб через нас засяяло хоч трохи того світла любови, а тим світлом є Бог, Який єдиний дає правдиве життя.

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Джерело: Християнський календар

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+