Проповідь на Неділю Розслабленого

0 1827

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Неділя Розслабленого
(Роздуми з нагоди прощі вірних Львівської Архиєпархїі до Зарваниці)

Апостол: Ді 9,32-42
Євангеліє: Йо 5,1-15

Ми прибуваємо до святого місця в Зарваниці, щоб просити для себе, для рідних та для ближніх духовних дарів, дякувати за отри­мані різні ласки, вилити все наболіле зі свого серця, стати зі своїми потребами та ранами у Божій присутності на чудотворному місці. Приходимо з любов’ю та надією до нашої небесної Неньки, Марії, котра розуміє наші потреби краще, ніж ми це можемо уявити. Усі по­требуємо очищення від наших гріхів, від задавнених ран, бажаємо оздоровлення — як чоловік, про котрого розповідає Євангеліє, що тридцять вісім років перебував у тяжкій недузі, і таким зустрів його Ісус Христос при водній купелі. Історія цієї тяжко хворої людини — це історія кожної людини, котра покликана до життя на землі як прочанин, це історія всього людства, котре лежить у гріховних ранах її очікує оздоровлення від Господа. Він, Господь, подібно, як колись, приходить до кожної людини й запитує: “Бажаєш одужати?” Неду­жий не знав, як відповісти на поставлене запитання, хоч Ісус знав його бажання. Хворий казав, що немає людини, яка б розуміла його потребу, і навіть не здогадувався, що перед ним Господь, його Тво­рець, котрий знає його недугу і бажає допомогти йому. Дивно, що він так довго лежав і нічого не чув про Ісуса Христа, котрий чинив такі численні чуда.

Спробуймо поставити себе на місце цього хворого або принаймні стати біля Господа та розслабленого чоловіка й перейнятися їхньою розмовою і доконаним фактом оздоровлення недужого. Нагадаймо собі, що чоловік хворіє тридцять вісім років, Святе Письмо не пише про те, скільки років він перебував безпосередньо біля води, котру приходить зворушувати ангел, — хто входив у неї перший, ставав здоровий! Не було там черги. Лежали хворі, і кожен сильніший і хитріший ставав здоровим, можливо, навіть той, хто прийшов пізніш і в кого недуга не була аж занадто тяжка, — перший входив у купіль і видужував. Ісус Христос, не вживав води, не махав руками, не користувався іншими середниками чи способами, а просто сказав хворому: “Устань, візьми твоє ложе і ходи!” Хворий пішов, а юдеї стали докучати йому, що в суботу не годиться носити ложа, однак його пе­реслідували не за те, що він носив свою лежанку, а за те, що це оздо­ровлення довершив Ісус Христос.

У цьому випадку причиною хвороби були гріхи, про це ми дові­дуємося з пізнішої зустрічі Ісуса й хворого. Але Ісус нічого не сказав хворому про відпущення гріхів під час оздоровлення, це зауважує Св. Іван Золотоустий і вважає, що затяжна хвороба, котру терпеливої прийняв розслаблений, згладила його гріхи (пор.: св. Ів. Золотоустий, “Про розслабленого”, том 3). Ісус перший зацікавився хворим, його життям, проблемами. Бог перший виходить до нас назустріч, Він вибирає нас, щоб допомогти. Він підходить і запитує: “Бажаєш одужати?” Важливо, щоб ми навчилися помічати дію Бога в нашому і житті. Вершина об’явлення Бога — Слово Боже. Щоб могти почути Божу мову, треба самому замовкнути. Буває, що через численні наш заняття, навіть егоїстичні молитви, ми не прислуховуємося до Божого голосу й тому не маємо можливості почути його. Коли хтось не, слухає, немає змісту говорити; щоб уміти прислухатися до Господньої мови, треба бути покірним. Хвороба перемінила розслабленого, він не протестує проти того, коли перед ним став незнайомець і запи­тує його, чи він бажає одужати. Не злиться, не нарікає, а покірно пояснює ситуацію, в якій перебуває, і розповідає про свою затяжну хворобу. Мабуть, до нього рідко хто зближався, щоб заговорити. Так, Господь звернув увагу на розслабленого без жодної його заслуги, тобто пам’ятав про нього. Цим випадком Бог бажає навчити нас, що Він і про нас пам’ятає, знає наші недуги й недостатки, наші проблеми та бажання: “Невже ж забуде молодиця про своє немовля? Не ма­тиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду” (Іс. 49, 15). Він, Господь, бажає діяти для нашого духовного добра, але нам чомусь не раз багато чого не вдається. Господь знає нашу неміч, Він чудовий педагог і не хоче смерті грішника. Не відомо, як довго лежав розслаблений біля оздоровчої води, але відомо, що на нього ніхто не звертав уваги із людей: “Не маю нікого, пане”, — так сказав розслаблений до Ісуса, приймаючи Його за якогось незна­ного чоловіка. Який розпач! Він самотній, ніхто не поцікавився його недугою, він, мабуть, признався б, якщо б йому пробували допомог­ти, але не було хворому про що згадувати. З одного боку, у хворобі людина обмежена, з іншого — хворобу можна не тільки терпеливо прийняти, але й з любов’ю її переживати, тому що це частина нашого життя. Який великий учитель розслаблений, що вміє так розсудливо її правильно поводитися у своїй недузі! Він бажає одужання, але не нарікає на терпіння, він хоче позбутися хвороби, але не звинувачує нікого. Сам на сам стоїть у своїй хворобі, але до нього прийшов Гос­подь, щоб його потішити й оздоровити. Коли Ісус Христос зустрів хворого пізніше, у храмі, Він вказав йому, що причиною його хворо­би були гріхи, і застеріг його на майбутнє, щоб не поплатився через повернення до гріхів гіршим становищем — вічною карою в пеклі. Може, хтось із нас заздрить тим, що грішать, через їхнє вдале життя і достаток? Праведникові жити серед грішників нелегко, але він мо­же своїми молитвами допомогти їм у наверненні. Людина має нагоду показати свою чесноту, випробовувати себе серед грішного оточен­ня, як, наприклад, Ной, що жив серед зіпсутого народу, але показу­вав вірність Господові, бо праведник “на путь грішників не ступає”. Господь не перешкоджає грішникові жити в достатку, щоб той пізнав Божу доброту, можливо, ділився з ближнім і так прийшов до навер­нення. Святий Іван Золотоустий пише, що Господь допустив Юду, аби той вмочив руку разом з Ним, аби розбудити в нього сором і доб­ру поставу душі, тому що це має свою користь (пор. Бесіда 81, на Мт). Господь закликає нас піднятися з наших грішних прив’язань, за­лишити їх, почати ходити в Божій правді перед своїм Творцем. Не годиться й не личить християнинові перебувати в гріхах, бути по­раненим брудними гріховними ранами. Можна й треба цього уни­кати, звільнитися від цього поганого та гидкого стану. Хто бажав би лежати серед сміття і втягувати неприємний запах до свого нутра? Можемо дихати свіжим повітрям, потрібно цього тільки бажати й докласти маленьких зусиль — визнати свою духовну недугу й стати перед Богом зі своїми ранами, щоб Він оздоровив і простив гріхи. Так легко можна бути здоровим, так тісно можна з’єднатися з Христом у Пресвятій Євхаристії. Користаймо з Господньої доброти, з Його безмежного милосердя.

Людина, хвора тілесно, не може рухатися, зазнає багатьох обмежень і відрізняється від здорових людей, подібно й духовно хвора особа не може любити Бога, провадити досконалого життя, здобувати нагороди перед Богом, аж поки не залишить гріхів і не позбудеться гріховної хвороби. У Бога не існує безнадійних ситуацій, навіть коли людина давно поховала себе в тяжких провинах. Справжнє во­скресіння нашого серця відбувається тоді, коли ми щиро каємося за наші гріхи. “Спиніться… і роздивіться…, де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим” (Єр. 6, 16), — закликає Господь через пророка. Проявімо живу віру, і Господь довершить багате різних чудес, можливо, й уживаючи наших рук чи уст. Євреї звертають увагу на суботу та несені ноші, а не бачать людини, звільненої від її хвороби. Ісусові Христові важливо спасти та освятити людина бо Він прийшов спасти людський рід, те, що загинуло.

Ми стоїмо на святій землі, котрою ступали мільйони прочан, що приходили сюди, до чудотворного місця, і відходили оздоровлені духом і тілом. Колись Господь промовляв до Мойсея: “Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш — земля свята” (Вих 3, 5). Господь поставив умову, аби Мойсей скинув взуття, наближаючись до Нього. Подібно й тепер словами Св. Івана Христителя цей самий Бог вказує нам на Ісуса Христа, як Божого Агнця, що забирає гріхи світу (Йо 1,29), до котрого маємо приближатися через покаяння, бо Царство Боже близько для кожного з нас (Мт 3, 2). Хай Мати Божа Зарваницька допоможе нам вистояти не тільки в терпіннях, а перебувати з Ісусом Христом до кінця, щоб осягнуто вічну щасливу нагороду.

Пресвята Богородице, поручаю тобі в особливий спосіб усіх ві­рних нашої Архиєпархії, від немовляти до тих, хто похилився наш гробом. Виблагай, о наша Ненько, у свого Сина, щоб ніхто з нашої Архиєпархії не відійшов до вічності, не примирившись з Богом. Просимо тебе, виблагай для нас духа примирення та духа покори. Помилуй нас, грішних, о Господи, не задля окресленого числа праведників, але задля невинних дітей, котрих ти покликаєш до життя. Ми свідомі нашої гріховності, не сміємо підняти очей до тебе, але благаємо тебе з усього серця: прости нам, Отче небесний, задля заслуг Ісуса Христа, Його терпінь, смерті й Воскресіння.

с. Зарваниця, 22.05.2005.

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: