Проповідь на Чотирнадцяту Неділю по Зісланню Святого Духа.

0 602

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Чотирнадцята Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: 2 Кр 1,21-2,4
Євангеліє: Мт 22,1-14

Господь, будучи нашим батьком і Творцем, Той, хто знає навіть про кількість наших волосинок на голові (пор. Мт 10, ЗО), знає також про наші щоденні потреби. Він у такий спосіб покликав нас до життя, такою обдарував нас душею, що ми не спроможні існувати без Його підтримки. Святий Августин твердив, що людське серце не спокійне, доки не спочине в Господі. Так, як творіння людських рук – автомобілі – без палива не рухаються, а електроприлади стають порожніми коробками без струму, подібно й людина – порожня та беззмістовна без Господа, свого Творця. Життя без Бога, справді, чинить людину схожою у вчинках на мавпу чи іншу тварину, тому що тоді вона живе лише тілесними потребами. Господь дав нам щось більше, ніж просто тілесне життя, він уподібнив нас до себе й живить собою у Святому Причасті. Ми, буває, опираємося та не розуміємо цього, а Він шукає нас і запрошує на цей бенкет із Ним, щоб ми насичувалися, щоб не були голодними, щоб не були сумними та самотніми. Бог вибирає Нас, щоб змінювати наше життя на краще та давати вічні дари. Хто здатний подарувати нам більше, ніж Господь?

Колись Бог покликав Авраама. Авраам на цей час мав 75 років, жив із численними родичами, родинні зв’язки на той час були дуже міцними; був заможною людиною, говорячи сучасною мовою, – бізнесменом. У нього було все: достаток, стабільність, особисте життя і т.д. Кожен день, що наставав, був схожим на інший – Авраам мав свій план життя. Запитаймо, чи це приносило йому повноту радості та щастя? Можна мати багато матеріальних благ, вигоду забезпечення, але все одно в серці залишиться якась невимовна туга за вічним та незмінним – Господом, повнотою щастя. І ось в один момент Авраам почув запрошення Господа, так, як отримали його люди із євангельської притчі, тільки з великою різницею: ці – на бенкет; Авраам – у подорож. Отже, “Господь сказав до Авраама: “Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу” (Бут 12, 1).

Так само Господь пропонує й нам вийти із того, до чого прив’язане наше серце, розірвати непотрібний зв’язок, не триматися своєї мамони. Інколи невдача в буденних речах викликає в людини більше переживань, ніж відвертання та несприйняття Божих дарів. Творець запрошує людину до участі в Божому синівстві, але людина відмовляється.

Господь пропонує кожній особі, що живе на світі, розпочати нове життя. Він промовляє до нас через сумління. Але мало слухати, потрібно почути й почати діяти, зробити крок, подібний до вчинку Авраама. Чи легко було йому це зробити? Уявімо собі, що людина, маючи землю, владу і все необхідне для життя, раптом бере якусь частинку добра, зривається з місця і йде, не знаючи куди – не відаючи, що її чекає. Так було легше зробити юнакові, що не прожив довго на якомусь місці, але наскільки важче це зробити 75-літньому чоловікові. Він відкидає свій досвід життя, свою гордість, свій розум, вміння і йде в дорогу. Він повірив, що Бог здатний дати йому нове життя, вивести з Нього велике потомство.

Ісус усіх Кличе! “Ідіть за мною”. Спаситель, прийшовши на землю, показав людині шлях, йдучи по якому, можемо отримати мирне сумління, спокій, потрібні речі для життя і головний подарунок – щасливе вічне життя. Запитаймо себе: чи готовий я переламати й відкинути свої плани заради того, щоб прийняти план Бога? Чи готовий я залишити своє “поле”, свій спосіб життя, щоб піти і прийняти інший? Спосіб, котрий дасть Господь, який обернеться вічним скарбом. Чи готовий я просити Бога, щоб допоміг мені скинути одяг старої людини, а прийняти новий, весільний, одяг, нову ласку Божу? Чи я Цього справді бажаю? Які мої старання в цьому? Чи я дбаю про те, щоб бути в мирі з Богом, не ображаючи Його своїми поганими думками, словами чи ділами?

Святий Іван Золотоустий навчає: “Під одежею потрібно розуміти діла життя. А покликання (до християнського життя) – діло Божої ласки… хоч покликання й очищення є діло благодаті, але також потрібне старання покликаних, щоб чистий одяг постійно таким зберігався. Покликання дається не за гідністю, а за благодаттю” (На Матея, 69-а бесіда).

Усі ми покликані, насамперед, до християнського життя, і для реалізації цього Церква пропонує нам допомогу, зокрема Святі Таїнства, тому користаймо з цього часто. Господь піклується про духовний стан кожної людини та бажає її вічного щастя, а від людини залежить – прийняти Його чи відкинути.

Свята Людина пролежала хвора в ліжку понад 30 років, але вона мужньо приймала свій стан. Ця свята в такий спосіб одягнулась у весільну духовну одежу, не нарікала, не бажала чогось іншого, не і вважала себе нещасливою, але приймала переміну зі старої людини і в нову. У такий спосіб вона зробила себе здатною прийняти Божу ласку, Божі дари, чисте сумління, життя згідно з навчанням Ісуса Христа. Інколи нам трудно це зрозуміти, тому що маємо свої плани і бажаємо, аби Господь потверджував їх, хоч не відаємо, куди вони нас заведуть. Господь руйнує наші плани, бо знає, що вони нищать нас, а людина бореться з Богом, аби втілювати знищення у своє життя! На жаль, дуже часто так буває з усіма нами.

Нехай Всемилостивий Господь, що в кожній хвилині нашого життя освячує нас, дає нам мудрість приймати Його пропозиції та зуміти втілити їх у життя!

Храм Пресвятої Богородиці, Володарки України, м. Львів, 05.09.2004.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: