Коли Ісус помер на хресті, сумувала вся природа. Земля дрижала, сонце затемнилося, морозний вітер дув понад Голгофтою. Довкола завмерло все життя. Трава зів’яла, квіти позвішували головки, в кінці став падати ще й сніг, так що ген широко довкола хреста не було нічого зеленого.

Вечером прийшов Йосиф із Ариматеї з Никодимом і зняли тіло Христове з хреста та зложили його на колінах Богоматері, що плакала над ним. Коли несли тіло Ісусове в город, щоб там похоронити його в викутому порожньому гробі, ішли за ним побожні жінки. Вони були дуже сумні, зникли всі їх надії та спомин про всі обітниці Христові – вони бачили тільки смерть і кінець. Ще раз прийдуть, щоб намастити пахощами тіло Христове, а потім уже не побачать Його, життя попливе, як плило досі без потіхи, без миру, що його тільки Він міг дати. Заплаканими очима споглядали жінки на засніжену гору та нарікали, що вже ніколи не буде весни й що вже всі квіти погинули.

Марія, Мати Божа, чула ті жалі, й її боліло, що жінки такі маловірні й такі безнадійні.

– Ні, – прошептала вона, – ні, мій Ісусе, це не кінець! Ти воскреснеш, я знаю це! Тільки хвилинка… тільки хвилинка…

А що жінки дальше бідкалися над кінцем царства Божого, вона обернулась та сказала:

– Він воскресне та знову буде між нами, ви не повинні сумніватися. Ми ще втішатимемося, і Його царство перетриває всі царства землі.

Жінки ж дивилися на неї зовсім безнадійно та говорили:

– Все вмерло, все вмерло! Ось уся гора під снігом.

Тоді Марія підняла долоню та зловила в неї одну сніжинку, що впала з неба. Вона дмухнула на неї, і коли її віддих торкнувся сніжинки, стала сніжинка тендітною білою квіткою на зеленому бильці.

– Це знак воскресіння, – сказала Божа Мати жінкам. – Зо снігу повстала маленька квітка, а сніг – це ж смерть. Так треба вам вірити, що ваш Господь житиме, хоча теперечки ви йдете за ним як за вмерлим.

І вона спинилася та посадила білу квітку в землю, покриту снігом. Там вона заразісько пустила корінці та прийнялася, і холод не шкодив їй ніщо.

Наш нарід називає цю вчасну квітку “скорозростом”, або “підсніжником”. Вона голосить світові й тепер, що нам у смутках не тратити надії та що, хто помер, воскресне, як воскрес Христос, Своєю смертю поборов смерть раз назавжди.