Підпілля УГКЦ

0 270

У період Польського та Австрійського панування в Західній Україні із XVII до XX століття Українська Греко-Католицька Церква мала великий авторитет серед українців. Отож одразу після радянської окупації Сталін діяв дуже швидко, щоб знищити Церкву. 11 квітня 1945 року було заарештовано митрополита Йосифа Сліпого та інших єрархів. Більшість єпископів згодом померла у засланні.

Після невдалої спроби силою змусити єпископів зректися єдности з Римом, радянська влада під страхом смерті зібрала 216 священиків: 9-10 березня 1946 року в Соборі Святого Юра (духовне серце Західної України) відбувся так званий “Львівський Синод”. Було скасовано унію Берестейського собору, на якому Українська Греко-Католицька Церква офіційно приступила до церковної єдности з Апостольським Престолом. Церкву насильно приєднано до Російської Православної Церкви.

Були заарештовані та заслані до таборів праці сотні священиків, ченців, черниць та вірних мирян, дуже часто разом зі своїми дружинами та дітьми. У період між 1946 та 1989 роками Українська Греко-Католицька Церква була найчисельнішою забороненою Церквою в світі. Водночас вона стала найбільшою структурою суспільної опозиції радянській системі в СРСР. Незважаючи на жорстокі переслідування, Церква продовжувала жити підпільно завдяки ретельно відпрацьованій системі таємних семінарій, монастирів, парафій та молодіжних груп доти, поки її було легалізовано 1 грудня 1989 року.

Упродовж радянських часів історія підпільної Церкви була майже невідома громадськості. Але 1991 року у Львові було створено Інститут Історії Церкви, який записує цю історію для майбутніх поколінь. Інститут бере інтерв’ю у тих, хто вижив у часи підпільної Церкви і розповідає їхні історії світові. Його архів нараховує понад 1000 інтерв’ю з діячами колись підпільної Церкви в Україні.

 

Фрагменти двох інтерв’ю, що зберігаються в архіві Проєкту усної історії Інституту Історії Церкви:

“Позамерзаєте!” Інтерв’ю із с. Башинською Марією (с. Маркія, ССНДМ).

Одного разу розказували нам: було три сестри там, в тюрмі, їх дуже переслідували за то, що вони молилися. І наставник, що над ними був, то він страшне – щоб вони вже перестали, нехай не моляться. І ще їм сказали зректися своєї віри. Такого не буде! І взяли їх по одній, вже в кожну кімнату, тримали там по кілька днів. І вона таки – ні, свого ся тримали. Тоді сказали так: “Буде мороз 60 градусів, вийдете на мороз і там позамерзаєте”.

Одного разу було 60 градусів морозу. Воєнні повбирані були в ті кожухи, в валянки такі биті, шапки мали. А їх ведуть босих, у сорочках на площу, і сказали всім тюремникам вийти подивитися, як будуть ті монашки замерзати. Всі тюремники повиходили дивитися. І собаки коло них були, три собаки.

Вони казали, що за півгодини ті позамерзають… Поклякали всі три і молилися, вервицю відмовляють, моляться всі три. Півгодини минуло, а вони не замерзають, як клячали, і на голос моляться, всі три моляться. Тоді пустили на них ті собаки, щоб їх собаки жерли. Собаки летіли дуже скоро, прилетіли коло тих сестер, поклалися на сніг і хвостами б’ють по снігу і нічого їх не робили злого, лиш ся ластили коло тих сестер.

Усі бачать, що собаки їм нічого злого не роблять; усі ті тюремники зачали співати “Тебе Бога хвалим”. Як заспівали всі тюремники, а ті тоді кажуть до сестер: “Ідіть в свою камеру”. Вони пішли, і їм вже більше не перешкоджали, і вже там молилися з людьми скільки хотіли.

Марія Башинська (с.Маркія ССНДМ) народилася 1917 року в селі Гутисько Жовківського району Львівської області.

Звичайні пряники? Інтерв’ю з о. Головацьким Михайлом.

Як вже дещо полегшили такі відносини в лагерах, то ми могли правити в вільних часах, чи в неділю. То нам не забороняли. Настоятелі знали, але вони не мали права тому, що робота була, по роботі ми, приміром, могли вже в лагері собі правити. Того ніхто не перешкоджав в тому. А в неділю – тим більше.

Як ми діставали Агнець? Діставали Агнеці з дому вже засушені, просфори, як то давно було, маленькі. Як діставали посилку, він розкривав посилку і питав: “Що то є?” Кажу: “То є звичайні пряники”. (300) То вони то, прошу дуже, давали.

Тепер вино. Вина вони не дозволяли, щоб ми діставали, тому що ніхто в лагері не мав права пити алкоголю. Ми діставали родзинки, то вже такий перепис був загальний даний нам вже зі сторони властей релігійних, заливали теплою водою в тій флящинці. То якийсь час переферментувало, і було вино дуже добре. То таке вино ми вживали до Служби Божої.

Дякувати, часом траплялося, що були й дяки, але були й люди такі, котрі відповідали. То було легко відповідати. Священики правили майже напам’ять Службу Божу. Деякі частини може з молитов могли опускати – мали право, якщо не пам’ятає. Але, загально, правили час до часу Службу Божу, сповідалися, причащалися. То в тому нам не перешкоджали.

Отець Михайло Головацький народився 1907 року в селі Старий Збараж на Тернопільщині, відійшов у вічність.

http://www.ugcc.org.ua

Схожі публікації

Залишити відповідь

Youtube


Хресна дорога

Контакти

м.Золочів Львівської обл.
вул.Шашкевича, 87
padre.mykhaylo@gmail.com
+38 096 956 06 02