Очі Арака

0 134
… Полюбив мене й видав себе за мене.
Гал. 2,20

 

Равль завжди, скільки пам’ятав себе, хотів літати. Літати не як пілот у літаку, а як птах, здіймаючись на крилах у блакитне небо.

— Ах, — думав часто з глибокою тугою, — яка б це була радість, ширяти високо понад містами й селами, ріками й лісами…

Одного дня, під час молитви, молодий чоловік відчув, немов щось підштовхує його попросити Бога, щоби подарував йому здатність літати. І він зробив це з великим хвилюванням. А Бог, який завжди в той чи інший спосіб вислуховує щирі молитви, виконав його прохання. Обізвався в серці Равля – так, як тільки Він може це зробити, не залишаючи жодних сумніві, — і сказав:

— Так, мій любий сину, отримаєш дар, про який просиш. Однак мушу тебе застерегти перед одним. Не дивися прямо на сонце, коли літатимеш, бо від цього поступово втратиш зір, аж поки зовсім не осліпнеш. Такий вид сліпоти був би довготривалим. І тоді твої очі можна було би вилікувати, лише омивши їх кров’ю орла, бо тільки орли можуть без шкоди для зору дивитись на сонце.

Відтак Равль почав літати. Тримав це у великій таємниці, побоюючись, що люди висміють його. Непомітно прокрадався у відлюдні місця, які добре знав, і там, здійнявши руки до гори, починав ними енергійно махати так, як роблять це птахи, що здіймаються в повітря. І тоді чудесним чином здіймався і починав літати. Певно річ, щоразу, літаючи, мав відчуття, подібне до екстазу. Коли здіймався над найвищими деревами й сягав висоти хмар, п’янів від радости. Не було слів, якими міг би описати свої враження.

Одного разу, коли Равль літав і повністю був у полоні своєї пристрасти, помітив величезного орла, що кружляв над ним на певній відстані. Його великі крила, розпростерті на тлі неба, навіювали страх і подив. Він виглядав, як безстрашний воїн, якого ніколи жоден противник не зможе подолати. Равль, на якого незвичайний птах справив величезне враження, вирішив тоді, що приручить його.

Неможливо приручити за один день такого незламного й незалежного птаха як орел. Однак Равль був так захоплений його красою, що охоче підпорядкувався дисципліні терплячості, яка була необхідна, щоби приручити орла. Коли він виявив, де орел має гніздо, — а воно було на вершку дуже високого дерева, почав літати туди щодня й, кружляючи з веселим лопотінням, бавився з ним обережно, щоби не налякати й не відштовхнути птаха. Ці польоти до гнізда повторював багато тижнів. Поступово птах почав реагувати – спочатку з цікавости, а потім, звикнувши, приязно. Аж нарешті настав день, коли орел почав вилітати назустріч Равлеві, щойно помічав його здалека і, здійнявшись у повітря, супроводжував його в просторах блакитного неба. Так вони потоваришували. Равль назвав його Араком, і незабаром орел уже відзивався на це ім’я, немовби розуміючи незвичайний зв’язок дружби, який існував між ними.

Разом з Араком було чудово літати, але він мав одну слабкість: дуже любив сонце. Його великою пристрастю було поступово здійматися до велетенської вогненної кулі, щоби зблизька спрямувати на неї погляд своїх золотих очей і насолоджуватися цією красою. Равль також полюбив літати, повернувши обличчя до сонця.

Відтак він почав наслідувати Арака. Спочатку відчув у серці неспокій, бо добре пам’ятав Божу пересторогу. Та за хвилю під впливом почуття, близького до екстазу, здіймався щораз вище.

Звичайно, сталося те, що мало статися. Равль почав втрачати зір. Арак помітив це, бо був дуже інтелігентним птахом. Він зауважив, що літ Равля щораз кривішає. Він цього моменту, немовби керуючись суто інстинктом, сам перестав літати в напрямку сонця, а замість цього намагався заохотити молодого чоловіка до інших забав у повітрі. Та було вже запізно. Вдивлятись в сонце стало пристрастю Равля, захопленням, яке пожирало його. Зрозуміло, він усвідомлював, що його здатність бачити погіршується швидкими темпами, однак невгамовна жага вдивлятися просто в сонце цілком заволоділа ним.

Одного дня, розлучаючись із приятелем, молодий чоловік на мить повністю втратив зір. Усе потонуло в темряві, за винятком самого сонця, яке нагадувало світло слабенької лампи темної ночі. Потім зір повернувся. Та через кілька хвилин повторилося те саме, однак цього разу на довше. Чи то було останнє попередження? Що ж, Щавлеві було вже байдуже. Летів у напрямку сонця так швидко, як дозволяли йому руки-крила. До того ж, до нього знову повернувся зір.

Здається, Арак помітив усе це й ще раз спробував відтягнути Равля від небезпечних променів сонця. Летів дуже близько коло нього, лагідно торкаючись його великими крилами й делікатно відштовхуючи від сонця. Однак робити це було вже запізно. Молодий чоловік, тепер уже повністю сліпий, відчував лише сонце й зовсім утратив розум. Арак певним чином відчув це й зрозумів, що його приятель опинився у великій небезпеці. Пролетів навпроти Равля, щоби змусити його знизитися й повернути від сонця. Равль опирався. Між ними почалася дивна боротьба, під час якої молодий чоловік відчайдушно намагався звільнитися зі захисних обіймів орла. Нарешті згадав про мисливський ніж який завжди носив у піхвах, на поясі. Вхопив його й наосліп ударив Арака, влучивши йому в бік. Смертельно поранений орел знепритомнів і почав безпомічно падати в низ.

Тим часом Равль у сліпому забутті продовжувати здійматися до сонця. Врешті, однак його огорнув холод, який панує у вищих шарах атмосфери. Від пронизливого холоду руки Равля втрачали гнучкість. За хвилю він уже не міг контролювати свого тіла. Однак зрозумів це запізно. Льодяний холод заморозив тіло Равля. До того ж, він був повністю виснажений гарячкою розумового божевілля. Знепритомнів і розбився б об землю, якби, завдяки інстинкту, не переставав махати змерзлими руками. Це врятувало йому життя. Замість того, щоби безпомічно піти в піке до землі, падав повільно, наче осінній листок, підхоплений вітром. Відтак, усе ще непритомний, делікатно торкнувся землі, коли заходило сонце.

Його – напівпритомного, але живого – знайшли наступного ранку фермери. Знайшли також великого орла, що лежав на ньому. Величезні крила птаха, немов ковдра, прикривали Равля. Орел ще дихав, але жити йому залишалося недовго. Цілу ніч його тепло підтримувало юнакові життя й не дозволило померти від холоду. Трохи орлиної крови стекло на очі Равля. Коли, врешті, Равль опритомнів і зміг розплющити очі, перше, що він побачив, було мертве тіло друга, яке лежало поруч. Помітив також здивування фермерів, що стояли коло нього. Показували на нього, кажучи: “Дивіться на його очі!”. Справді, очі Равля стали золотими, як в орла. Тепер він міг дивитися на сонце, не мружачись: успадкував очі Арака.

Від того дня Равль став іншою людиною. Звичайно, він і далі любив літати й захоплювався сонцем, але тепер міг дивитись на нього без жодної шкоди для зору. Крім того – змінилося його ставлення до життя. Він зрозумів, що означає, коли тебе люблять – люблять аж до смерти. Більше того, вірив, що певним чином приятель продовжує жити й завжди невидимо супроводжує його, коли він ширяє в блакитних просторах. Вірив також, що одного дня, без сумніву, побачить Арака. Був переконаний, що це тільки питання часу. Тим часом бачив друга очима серця. А такий спосіб бачити значно проникливіший, аніж навіть очі орла. Правда ж?

 

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: