Літургією крок за кроком. ч.6

0 470

о.д. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №6 (234), Червень 2012р.


Великий вхід

Попереднього разу ми завершили розглядати другу частину Божественної літургії, а також розпочали розгляд третьої частини, що зветься літургією вірних, оскільки в ній можуть брати участь тільки вірні ? охрещені.

Починається вона словами: «Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся». Коли пресвітер закінчив молитви за вірних, диякон виголошує: «Премудрість», що вказує на важливість того, що розпочинається. Ієрей чинить виголос після слів диякона: «Щоб під владою Твоєю, завжди бережені, ми Тобі славу возсилали, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Ці слова священика є завершенням попередніх двох молитов за вірних, а також вказують на те, що розпочата частина може бути звершувана лише з Божою поміччю, в Божій силі та владі, тільки так можна прославляти Господа у Пресвятій Тройці. Люди у храмі погоджуються з виголосом священика ? «Амінь». Таким чином розпочинається Херувимська пісня: «Ми, Херувимів тайно являючи і животворній Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відкладім печаль». Цю пісню називають херувимською, бо вона закликає вірних прославляти триєдиного Бога, подібно, як це роблять Херувими на небесах, перебуваючи коло престолу Божого. Ми ж бо, будучи на землі, перебуваємо теж коло престолу самого Бога і прославляємо Його трисвятою піснею. Всі присутні уособлюють ангелів, що славлять Бога, тому ми повинні залишити свої житейські клопоти, журби, а наші думки і серця повинні злитись воєдино, очікуючи на таїнство. Бо всемогутній Бог і Цар над усіма царями, Ісус Христос, що супроводжується невидимо ангелами, входить до церкви, щоб тут принести себе в жертву Отцеві за все творіння, щоб дати своє Тіло і Кров у Причастя вірним. Цю пісню в літургії почали співати від часів імператора Юстина II, з VI століття.

Коли розпочинається Херувимська пісня, диякон входить у святилище, бере кадильницю, і поклавши ладан, підходить до пресвітера за благословенням, кажучи: «Благослови, владико, кадило», а ієрей, благословивши рукою хрестовидно із словами «Благословенний Бог…», цим самим вказує на джерело всякої благодаті ? Господа. Диякон, що одержав благословення, розпочинає обкаджувати святий вівтар-трапезу, запрестольну ікону (це ікона із зображенням Ісуса Христа, Богородиці, святої особи чи події, що їм присвячено храм, яка розташована у вівтарі за престолом), іконостас, обидва хори і людей, при цьому проказуючи 50 псалом. Цей псалом виявляє всю нашу гріховність і негідність, щоб прийняти ласки, які Бог розсилає на людей. Коли диякон обкаджує, священик проказує тихо молитву: «Ніхто не достойний із зв’язаних тілесними похотями і пристрастями приходити, або приближатися, або служити Тобі, Царю слави, бо служити Тобі ? велике і страшне і самим небесним Силам. Та, одначе, ради несказанного і безмірного Твого чоловіколюб’я, безперемінно і незмінно Ти став чоловіком і був нашим архиєреєм, і богослужбової цієї і безкровної жертви священнодійство передав Ти нам, як Владика всіх. Ти бо єдиний, Господи Боже наш, володієш небесними і земними. Тебе на престолі херувимському носять, Ти Серафимів Господь і цар Ізраїлів, Ти єдиний святий і в святих спочиваєш. Тебе, отже, молю єдиного благого і благоуважного: Споглянь на мене, грішного і непотрібного слугу Твого, і очисти мою душу і серце від сумління лукавого, і вчини мене здатним силою Святого Твого Духа, одягненого благодаттю священства, стати перед цією Твоєю святою трапезою і священнодіяти святе і пречисте Твоє Тіло і чесну Кров. Бо до Тебе приходжу, схиливши мою шию, і молюся Тобі, щоб Ти не відвернув лиця Твого від мене, ані не виключив мене з-поміж слуг Твоїх, але сподоби мене, щоб я, грішний і недостойний слуга Твій, приніс Тобі ці дари. Ти бо є той, Хто приносить і Кого приносять, і Хто приймає і Кого роздають, Христе Боже наш, і Тобі славу віддаємо з безначальним Твоїм Отцем, і пресвятим і благим і животворним Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь».

Цією молитвою священик просить Бога вчинити його гідним звершувати це таїнство. Під час проказування молитви він підносить свої руки до неба, що символізує наполегливе благання, немов показуючи Богу, що без Нього нічого не можемо вчинити.

Після кадіння диякон стає праворуч священика, тримаючи кадильницю на персневому пальці лівої руки. Священик разом з дияконом проказують тричі херувимську пісню ? священик розпочинає, а диякон завершує. Саме диякон завершує молитву херувимської пісні потрійним «Алилуя», що вказує на те, що він символізує того херувима, який обкаджував престол, немов заносив молитви Церкви, запашні для Господа, до Божого маєстату. Кадіння також вказує на те, що готується дорога Цареві царів.

Коли завершили триразове проказування херувимської пісні із малими поклонами, пресвітер, слідуючи за дияконом, обходить престол і наближається до проскомидійника. Там священик, взявши кадильницю від диякона, хрестоподібно кадить святі дари, тихо молячись: «Боже, милостивий будь мені грішному». Дари обкаджує сам священик, бо коли диякон цього разу звершував кадіння, проскомидійник з дарами не обкаджував. Диякон звертається до ієрея: «Візьми, владико». Віддавши дияконові кадильницю, ієрей бере воздух ? великий покровець ? кладе на ліве рам’я диякона, мовлячи: «Піднесіть руки ваші до святині і благословіть Господа», закликаючи до глибокої і ревної молитви всіх присутніх ? диякона і свічконосців. По цьому подає дияконові дискос із дарами, огорнений малим покровцем. Диякон на одному з пальців правої руки тримає кадильницю, лівою рукою підтримує кінець ораря, одночасно приймаючи двома руками дискос на рівні обличчя. Несення дискоса з дарами має своє символічне значення. Диякон в цей момент називається «дориносимий», з грецького ???? ? спис, і слов’янського «носимий», що прийшло в літургію із звичаю, коли римські воїни піднімали новообраного імператора на щит і так проносили його між легіонами. Таким чином імператор був пронесений над їх списами. Подібно диякон несе на дискосі у виді Агнця, немов на щиті, між невидимими легіонами ангелів і всією церквою вірних дари, які постануть Тілом і Кров’ю Царя-Господа.

Священик сам бере в руки чашу, й усі виходять північними дверима іконостасу на солею. Диякон виголошує: «Всіх вас, православних християн, нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні». В ньому диякон закликає молитись за всю Церкву і вірних. Ієрей більш конкретно наголошує, за кого всі повинні молитися: «Святішого вселенського Архиєрея нашого (ім’я), Папу Римського, блаженнішого Патріярха нашого (ім’я), преосвященнішого Митрополита нашого Кир (ім’я) і боголюбивого єпископа нашого Кир (ім’я), (у монастирі обов’язково спогадують настоятелів), і весь священичий, дияконський і монаший чин, Богом бережений народ наш, правління і все військо, благородних і повсякчас згадуваних фундаторів і доброчинців святого храму цього (або: святої обителі цієї; також в давнину всіх доброчинців перераховували поіменно, але з часом залишилося тільки спогадування в загальному), і всіх вас, православних християн, нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні». Коли священик закінчив виголос, церква відспівує: «Щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його в славі невидимо супроводять ангельські чини. Алилуя, алилуя, алилуя».

Цей похід з дарами називається Великим входом. В сиву давнину дари приготовлялись у північній частині храму, або у приміщенні біля нього, де була невеличка каплиця, звідкіля потім урочисто заносили їх до вівтаря. З часом приготування дарів перейшло у північну частину святилища, на престолик-проскомидійник.

Великий вхід має своє духовно-символічне значення: несення святих дарів від проскомидійника до вівтаря ? це символ перенесення пречистого тіла Ісуса Христа від Голготи, де він був розп’ятий, до гробу. Немає найменшого сумніву, що ангели і херувими супроводжували цю похоронну ходу. Так і тепер вони супроводжують Його у святих дарах, взиваючи «Алилуя».

У великому вході священик з дияконом символізують також Йосифа з Никодимом, які зняли з хреста тіло Ісуса і положили його до гробу (Йо. 19,38-42). Воздух, великий покровець, символізує плащаницю; менший покровець знаменує хустину, «сударь», якою була обвита голова Ісуса (Йо. 20,7), а третій покровець ? погребальні пелени. Поставлення дарів на престіл вказує на вкладення Ісусового Тіла до гробу, а обкаджування покрівця-воздуху є відображенням алоє і смирни і «Прибув також і Никодим, що давніше приходив уночі до Ісуса, і приніс смирну з алоє помішану, щось літрів із сто» (Йо. 19,39). Свічконосці, що випереджують процесію ? відображення світла нового життя, що просіяло нам із гробу Господнього в часі Воскресіння. Коли священик покладе дари на престол, накриває їх покровцем і промовляє молитву, що потверджує духовне значення: «Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив і, пахощами покривши, у гріб новий положив».

Положені і накриті дари на престолі мають свою символіку: престол із дарами ? це гріб з Христом; воздух, яким дари накриті ? камінь від входу до гробу Господнього (Мр. 15,46); зірка на дискосі символізує печать ? «…запечатавши камінь, поставили біля гробу сторожу…» (Мт. 27,66). Дари кладуть на ілитон (з грецької ??????? ? обгортка з полотна, хустина) ? це квадратна хустина, яка розкладається на престолі під час літургії, щоб кришки освячених дарів не зневажались, а можна було їх легко зібрати і спожити. Ілитон у західних літургійних обрядах Католицької Церкви називається корпорал (по-латинськи Corporale), на якому знаходяться патена (з латинської patena ? «тарілочка», «блюдце») з гостіями і чаша з вином для Євхаристії.

Далі ієрей бере кадильницю з рук диякона, кадить чесні дари тричі, мовивши: «Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай відбудуються стіни єрусалимські. Тоді уподобаєш Собі жертву правди, приношення і всепалення, тоді положать на вівтар Твій тельців». Молитва, яку проказують тричі, має символічне значення. Нею священик звертається із проханням до Господа, щоб він у доброму зберіг Сіон ? свою Церкву, за яку Він і помер. Під стінами Єрусалимськими, які повинні бути відбудовані, розуміються нові пастирі ? священики, які Йому служать.

Є також традиція, щоб після цього закривати святі ворота іконостасу і завісу ? це ознаменування того, що Христос зійшов до аду, а коло гробу стоїть сторожа. Однак, у Галичині цей обряд переважно пропускають.

(далі буде)

ч.1ч.2ч.3ч.4ч.5

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: