Літургією крок за кроком. ч.5

0 497

о.д. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №5 (233), Травень 2012р.


Під час читання Євангелія з обох сторін стоять свічконосці, які давніше посвічували ієреєві на святу книгу, щоб він міг добре бачити. Свічконосці також пригадують нам слова Ісуса Христа: «Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Йо.8,12).

Проповідь, яку священик виголошує після прочитання святого Євангелія, походить від поручення Спасителя апостолам: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не ввірує, засуджений буде…» (Мр.16,15-16). Слово проповіді — це та зброя, якою перемагали християни язичників, що приступали до Хрещення і віри Христової.

По завершенні гомілії-проповіді приходить час так званої потрійної єктенії. Вона має таку назву, бо вірні на заклик диякона відповідають тричі «Господи помилуй». Потрійну єктенію по-іншому називають приліжною, або настійливою чи сугубою. Появилась вона приблизно у XII ст., а сучасна форма вживається щойно з XV ст. Головний мотив єктенії — милість, милосердя. Відрізняється від інших, бо в ній не моляться за різноманітні потреби, а за осіб і вірних у Церкві.

Перший виголос звучить так: «Промовмо всі з усієї душі і з усієї мислі нашої, промовмо». Цими словами диякон, що голосить прохання, має на меті зворушити серця вірних, щоб вони з усією любов’ю молились до Господа. Наступний виголос чітко вказує на те, що все залежить саме від Бога, бо Він є правдивий і реальний Вседержитель — «Господи вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай і помилуй». Коли диякон співає третій виголос, то немовби весь запал душі підносить до Бога, що вказує на те, що лише Бог має необмежене милосердя, яке виливається на вірних, що з побожністю в силі Духа починають потрійно взивати «Господи помилуй»: «Помилуй нас, Боже, по великій милості Твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй». В цю хвилину священик тихо проказує молитву усильного благання: «Господи Боже наш, усильне це моління прийми від слуг Твоїх і помилуй нас з великої милости Твоєї, і щедроти Твої зішли на нас і на всіх людей Твоїх, що очікують від Тебе багатої милости». Цією молитвою священик просить за себе і за весь люд (Євр.9,7). Після цього, пригадуючи слова з Святого Писання «Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже…» (Євр.13,7), ми молимось за Церковну ієрархію, щоб вона боговгодно кермувала містичним Тілом Христовим: «Ще молимось за святішого вселенського Архиєрея нашого (ім’я), Папу Римського, і за блаженнішого Патріярха нашого (ім’я), і преосвященнішого Митрополита нашого Кир (ім’я), і за боголюбивого Єпископа нашого Кир (ім’я)…» В монастирях спогадують настоятелів: «і за всечесніших отців наших: Протоархимандрита (ім’я), Протоігумена (ім’я), й Ігумена (ім’я), за тих, що служать і послужили у святому храмі цьому, і за отців наших духовних, і всіх у Христі братів наших». Пропустити в монастирі згадування настоятелів — не тільки незначне, а канонічне порушення, за яке можна понести канонічну кару. Далі диякон закликає молитись за народ, державну владу, військо, що боронить країну: «Ще молимось за Богом бережений народ наш, і за правління і за все військо». Після цих виголосів можна додавати інші: за хворих, за навернення, за подружжя, за жертводавців, за подяку, тощо.

Тоді диякон закликає молитись за людей, що перебувають у храмі, а потім за всіх християн: «Ще молимось за тут присутніх людей, що очікують від тебе великої і багатої милости, за тих, що творять нам милостиню і за всіх православних християн». Найперше, хочу наголосити, що молимось за тих, які не змогли прийти до церкви з оправданої причини. Бо є багато осіб, які не хочуть ходити на Богослуження з лінивства чи недбалості, то їм варто знати, що Церква молиться за їх навернення. Такі християни часто говорять, що вони вірять у Бога, але не бажають ходити на Літургію і прославляти Його. Для них хочу навести слова отця доктора Габріеля Аморта: «…багато людей говорить: «Я вірю в Бога, але не є практикуючим». Кажу, що вони є трохи нерозумні. Євангелія стверджує: «Не той, хто каже «Господи, Господи!» ввійде в Царство Небесне, але той, хто чинить і показує свою віру». Я є екзорцистом уже багато років і гарантую вам, що ніколи ще не зустрічав демона, який би був невіруючим. Усі демони вірять у Бога, але жодний демон ніколи не був практикуючим…» (екзорцизм — з грецької ??????????, це процедура вигнання бісів та інших духів з одержимого за допомогою молитов та обрядів. Священик або монах, який займається з дозволу Церковної влади екзорцизмом, називається екзорцистом. Якщо немає дозволу від церковної влади, то така особа може ще більше нашкодити потерпілим).

Після виголошення прохань ієрей завершує єктенію запевненням того, що їх молитва почута многомилостивим Богом, прославленим у Пресвятій Тройці: «Бо милостивий і чоловіколюбець Бог єси і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні».

Якщо Літургія відправляється у будні за померлих, то в нашому обряді після потрійної єктенії беруться ще виголоси з єктенії за померлих, яка походить з парастасу. В заупокійній єктенії ми молимо Бога, щоб він простив усяке прогрішення померлим, подав їм вічний спочинок і небесне Царство. Кожна Служба Божа приноситься «за всіх і за все», і священик, відправляючи Літургію, кожного разу в проскомидії поминає померлих. В нашій Церкві звершують заупокійні Літургії у всі дні, крім Світлого тижня, страсних днів, неділь і свят. В неділю і свята заупокійна єктенія опускається, бо величність свята перевершує смуток. Також Церква кожної суботи поминає померлих християн, і тому суботні Літургічні тексти є заупокійні. Подібно, померлих згадуємо у так звані заупокійні або задушні дні: суботи перед М’ясопусною неділею, в суботи Великого Посту, в суботу перед Зеленими Святами. Також в середи і п’ятниці Великого Посту відправляються сорокоусти.

Перед завершенням Літургії Слова є ще моління за оглашенних. Самі терміни «катехумен» (грец. ????????????) або «оголошений» (церковно-словянською «оглашенний») — оголошені або оприлюднені в християнській спільноті люди, що не прийняли хрещення, але вже вивчають основи віри, а також бажають прийняти Святе Хрещення і виявляють ревне бажання дотримуватись християнських норм.

Цю єктенію зберегла тільки наша Греко-Католицька Церква, інші східні Церкви її не мають, не має подібної молитви ні Римо-Католицька Церква. Єктенія — залишок давньої катехуменатної практики, моління з оглашенними, благословення їх, та випровадження з храму. З VII ст. цієї практики вже не було, але єктенія залишилась. Після приліжної (потрійної) єктенії, диякон закликає самих оглашенних до молитви: «Помоліться, оглашенні, Господеві». Ця практика почалась ще в апостольські часи, потім її перенесли до своїх літургій святий Іван Золотоустий і Василій Великий. Як навчає святий Августин, Бог створив людину без людини, але спасти людину без людини не може, тому диякон взиває до оглашенних, щоб вони самі молились. По цьому диякон звертається до вірних, що вже охрещені і втаємничені у таїнства Церкви: «Вірні, за оглашенних помолімося, щоб Господь помилував їх», «Щоб просвітив їх словом істини», «Відкрив їм Євангеліє правди», «Приєднав їх до святої Своєї соборної (тобто, єдиної) і апостольської Церкви». Далі диякон безпосередньо звертається до самого Бога, виступаючи посередником між Ним і оглашенними: «Спаси, помилуй, заступи й охорони їх, Боже, твоєю благодаттю». Церква потверджує це прохання: «Господи помилуй» згідно з ученням святого апостола Павла: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних…» (Рим.15,1). По цьому проханні звертається до оглашенних, щоб визнали велич Божу: «Оглашенні, голови ваші перед Господом схиліть». Уся Церква одноголосно співає: «Тобі Господи». Коли Церква молилась за оглашенних, сам священик відчитував молитву за них, просячи ласки, опіки і спасіння. Коли закінчили всі моління, ієрей виголошує: «Щоб і вони з нами славословили пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Вірні погоджуються з цим виголосом: «Амінь».

Тоді диякон звертається до оглашенних: «Всі оглашенні, вийдіть; оглашенні вийдіть; всі оглашенні, вийдіть. Щоб ніхто з оглашенних не залишився. Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся». На ці слова вся церква вірних знову звертається до Бога «Господи помилуй». Оглашенних просять покинути храм, бо Святе Писання нас навчає: «Ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда» (Євр.5,12). Єктенію оглашенних тепер можна не вживати. Таке рішення в 1985 році прийняв Синод ієрархії Української Греко-Католицької Церкви і затвердив Апостольський Престол. Цю ухвалу потвердив також Синод єпископів УГКЦ у Крехові в 1997 році.

Після цих молінь розпочинаються дві молитви за вірних, що проказуються священиком тихо. Між ними можливі виголоси диякона з малої єктенії, але оскільки опускається єктенія за оглашенних, то ці виголоси теж опускаються.

В першій молитві священик дякує за ласку можливості звершувати Літургію, просить прощення за гріхи особисті й усіх людей, як і за те, що ми могли прикликати Бога «…в кожному часі і на всякому місці…», і щоб ми були завжди вислухані.

У другій молитві ієрей просить, щоб Бог «…очистив наші душі і тіла від усякої скверни тіла і духа…». Молиться також і за тих, що моляться з нами (правдоподібно, оглашенних), щоб їм послав «…успіх у житті, й у вірі, і в духовному розумінні…», а завершує проханням, щоб усі ми могли приступати до святих Тайн і сподобитися Небесного Царства.

(далі буде)

ч.1ч.2ч.3ч.4

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: