Введення в Храм Пресвятої Богородиці

0 2045

“Пречистий храм Спасів, прецінна світлиця і Діва;
священний скарб Божої слави, днесь вводиться в дім Господній”
(Кондак празника).

Празники на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі посідають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників показати велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її почитання і наслідування. Найбільші Богородичні празники — Різдво й Успення, показують нам і перші хвилини її існування на землі, і її відхід до вічности. Одинокий празник, який висвітлює дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, називається Введенням в храм, що його святкуємо 21 листопада. У наших богослуженнях він має назву “Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”. Празник Вве­дення відкриває нам деякі таємниці з дитячого та дівочого життя Пречистої Діви Марії, проливає світло на її батьків, її виховання у святині та приготування до найвищої гідности: бути Матір’ю Божо­го Сина. Розглянемо цей празник, звернемо увагу на три питання: його історію, богослуження та духовне значення для нас.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА

Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея “Про Різдво Пре­чистої Діви Марії”. Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як дорос­ла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.

Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з’ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяце­словах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: “Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки”. Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст. ), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: “Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ”. Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст. ), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.

На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Богослужба цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гимни цього дня дуже багаті на поетичні звороти, алегорії та алюзії. Ця глибоко догматична поезія у гарних порівняннях і символах оспівує богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться вона тут як Божий храм. Це алюзія до храму, в який її батьки приво­дять. Ось деякі вислови зі стихир і канона празника: “Ти храм Божий”, “храм освященний”, “храм, що має вмістити Сина Божо­го”, “храм усіх Царя і престол”, “храм живий святої слави Христа Бога нашого”, “найсвятіший храм святого Бога нашого”, “боговміс­тимий храм”, “храм і палата”, “храм, і палата, і живе небо”.

Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками молодень­ка, але була зріла духом: “Трилітня тілом, — сказано у третій пісні канона, — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небес­ні сили, хай прославиться піснями Богоневіста”. Вона є сповненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: “Ти пророків пропо­відь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обнов­лення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співа­ючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося” (Стихира вечірні).

Через її входження радіє храм Господній, радіють ангели й люди: “Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, благодатна. Господь з Тобою, ти маєш велику милість” (Стихира вечірні).

З нагоди небуденного торжества на честь Богоматері і свята Церква взиває всіх вірних до участи у празничній радості: “При­йдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії, — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість”.

ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимо­лену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: “Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: “Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа”.

Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.

Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: “Прийми дитину, яку Бог мені дав”.

Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його чис­ленні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті прес­толи, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: “Зрозумійте, що народові треба до спасення ревних і святих священиків”. Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.

Де шукати розв’язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священицького й монашого стану — це добрий християнський дім. “Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія”. А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п’ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.

Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні відразу від колиски заправляти своїх дітей до жертви й посвяти.

Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б в родині дух жертви та ідеал духовного покликання. Зате в нас є багато батьків, що в зародку вбивають голос покли­кання у серцях своїх дітей.

Майбутнє нашої Церкви й народу багато в чому залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам потрібні батьки, які за прикладом святого Йоакима й Анни радо благосло­вили б своїх дітей на цілопальну жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам потрібна ідейна молодь, яка за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богові, Церкві й народові. І щойно тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.

 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”.

Схожі публікації

Залишити відповідь

Youtube


Контакти

м.Золочів Львівської обл.
вул.Шашкевича, 87
padre.mykhaylo@gmail.com
+38 096 956 06 02