Дивний конкурс

0 87
… І незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було,
щоб знівечити те, що було, щоб жодне тіло не величалося перед Богом.

 

Тієї ночі солодощі в кондитерській крамниці “Під Максом” мали справжній бал. Усі були у своєму найліпшому вбрані. Увагу привертали фруктові пироги, торти, пампушки, пиріжки й тістечка, а також усе, що мало хоча б щонайменшу вартість у світі кондитерських виробів. І як це часто буває на таких зустрічах, кожен намагався перевершити іншого своїм виглядом.

У певний момент організаторка цього бенкету — товста Шоколадна Паличка, схильна надто серйозно сприймати себе, оголосила, що за мить розпочнеться особливий конкурс.

— Так, пані й панове,— розпочала вона,— для того, щоби підвищити культурний і духовний рівень нашої зустрічі… У цей момент група неотесаних солодких булочок вибухнула нестримним сміхом у відповідь на помпезний стиль промови Шоколадної Палички.

— Ми, члени організаційного комітету, подумали, що добре було би цієї ночі провести для гостей інтелектуальний турнір. А оскільки останнім часом стали популярними релігійні теми, то ми вирішили, що найвідповіднішою темою інтелектуального турніру могло би бути запитання: “Чому Бог мене створив?” (звісно внаслідок прохань натхненного кухаря). Цього разу вишукане тістечко, яке по-французьки називають Vol-au-vent, поблажливо захихотіло, почувши таке дотепне формулювання.

— Кожен учасник змагань повинен буде продемонструвати свої інтелектуальні здібності,— продовжувала Шоколадна Паличка,— а для цього йому доведеться переконати гостей у тому, що його релігійна роль у плані спасіння важливіша за своїм значенням від ролі всіх присутніх тут. Тобто кожен муситиме продемонструвати, що Бог мав вищу й далекосяжнішу мету, створюючи саме його, а не інших членів кондитерської спільноти. Чи все зрозуміло, пані й панове?

Всі гості словом або жестом дали знати, що дуже добре зрозуміли правила гри.

— Якщо так,— додала на закінчення Шоколадна Паличка,— то оголошую конкурс відкритим. Хто першим хоче взяти слово й, скористатися нагодою, розповісти, чому на його думку, Бог створив його та в якому сенсі його існування з релігійного погляду важливішим, ніж будь-кого іншого зі світу кондитерських виробів?

За хвилю, після того, як затихли вигуки й коментарі з приводу несподіваного перебігу зустрічі, на сцену вийшов Ангел – тістечко з формами і розпочав турнір. Одразу ж розмови стихли, й усі спрямували свої погляди на солодкого Ангела. А він почав вагатися, немов його терзали різні почуття.

— Дорогі солодощі,— сказав він,— усі ми знаємо про ті спустошення у світі, які від незапам’ятних часів спричиняв матеріалізм.

Далі Ангел широко розвинув цю тезу й проілюстрував її прикладами.

— Через те, що люди надмірно турбуються матеріальним справами,— продовжував Ангел,— Бог вирішив піднести людський розум до вершини духовного життя. Для цього Він створив мене. Як ви добре знаєте, я дуже легкий, пухнастий і білий. Мене не зробили з важкого травного жиру чи жовтків. Усе в моїй субстанції вказує на летючі властивості духа: прозорість, легкість, свободу. Чи ж відтак не я є з-поміж солодощів найсильнішою зброєю Бога в Його постійній боротьбі проти пасток матеріалізму?

Публіка зустріла цей виступ оплесками сповненими щирої поваги. Ангел, безперечно, був дуже переконливим, і багато солодощів схилялися до думки, що жоден із наступних учасників не перевершить його в красномовстві. Хто ж із кондитерських виробів міг би мати важливішу функцію в плані спасіння, ніж той хто підносив людський розум до вершин духовного життя?

Наступним учасником змагань був Пампух, який завжди говорив по-діловому й конкретно. Він розпочав виступати без жодного вступу.

— У людському серці є порожнина,— промовив до притихлих слухачів,— і зроблено це задумом Божим. Згідно з Його споконвічним планом спасіння, люди не можуть насититися тимчасовим: грошима, владою, приємностями, почуттям безпеки чи приятелями. Та порожнина має залишатися вільною. Для одних вона може стати джерелом страху або нудьги, якщо залишиться бездонною прірвою, для інших джерелом тривалої радости, якщо її заповнить Бог. Одно слово, людина схожа на пампушок. Пампух – це не пампух, якщо він не порожній усередині. Хтось міг би також сказати, що пампушок не реалізував себе, якщо дозволив, щоби порожнеча залишилася заячою прірвою. Натомість він виконає своє призначення, якщо його вхопить голодна дитина й заповнить цю порожнечу своїм пальцем.

Усі слухали з хвилюванням, здивованні, що Пампух здатний на такі глибокі роздуми.

— А отже,— продовжував промовець,— Бог створив мене, щоби нагадати людям про їхнє основне покликання. Так, пані й панове, кажу це з гордістю й, оцінивши всі “за” і “проти”, моє покликання як пампуха перевищує місію кожного з вас, бо є нічим іншим, як образом найглибшої туги людини за тим, що одного дня її заповнить палець Божий.

Після цього сильного виступу залунали бурхливі оплески. Багато прихильників Ангела під впливом такої переконливої аргументації змінили думку й перейшли на бік Пампуха. Дійсно, який ще вид солодощів міг би похвалитися важливішою роллю, ніж ця, в якій втілилося фундаментальне покликання людини?

Третім учасником змагань був Дамський Пальчик, який вирізнявся лагідною мовою. Він одраз прихилив на свій бік серця присутніх делікатністю й скромністю.

— Я ніколи, з огляду на досвід двох моїх попередників, не насмілився би взяти слово,— промовив він дзвінким голосом,— якби мав говорити лише від свого імени. Однак це не так. Як Дамський Пальчик я переставляю сьогодні Нашу Пані, як Її всі називають. Я упевнений що ніхто не піддасть сумніву Її головну роль в історії спасіння. Безперечно,— солодко усміхнувся Дамський Пальчик до слухачів,— можна нагадати загальновідому істину, що відколи існував Божий план, “Вона встромила палець у кожний фруктовий пиріг”. Як Божа Мати Вона почала передавати світові Божу благодать. Чи ж може бути більше покликання? А все це відображається на мені – Дамському Пальчикові.

Він зробив паузу, і на мить немовби відчув докори сумління через брак покори:

— Без сумніву, скажете, що мій звичайнісінький вигляд ледве чи пасує до такого високого покликання. Я згоден із вами. Однак факт залишається фактом: Бог створив мене, щоби підтримувати в людських серцях відповідну побожність до Нашої Пані, найбільшої зі всіх створінь, які коли-небудь існували.

І знову залунали гарячі оплески як нагорода за ці слова, і всі присутні зрозуміли, що вже тепер дуже важко було б вибрати з-поміж Ангела, Пампушка й Дамського Пальчика та вирішити, хто з них виконує найвеличнішу місію. Однак їхня невизначеність з часом мала ще більше посилитися, адже до кінця змагань ще далеко, а чергові суперечки були такі ж сильні, як перші три, якщо не ліпші. Відтак слухачі мали ще оцінити ґрунтовність тверджень галяретки, вершків, булочок, коржика, еклера, бабки та багатьох інших мешканців кулінарної крамниці “Під Максом”.

Минуло багато часу. Виступили всі, крім мовчазної постаті, яка скромно трималася осторонь. Це була звичайна буханка хліба. Коли колеги зауважили, що з-поміж усіх зібраних тільки вона не брала слова, наполягли, щоби виступила.

Неохоче, що було дуже помітно, Хлібина погодилася на їхні вмовляння.

— Чому Бог створив мене? – запитала замислено. – Що ж, думаю, що в Його планах було створити дуже звичайне й просте, що можна було би легко спекти й дешево купити. У цю мить Хлібина усміхнулася, з подивом дивлячись на своїх слухачів.

— Однак,— продовжувала, коли Бог визначився, ви всі вже були, такі пишні зі своїми смачними прикрасами. Ви були занадто гарні й незвичайні для Його задуму. Відтак Він створив мене, найменший і найнезначніший кондитерський виріб з-поміж усіх, щоби я ставав тілом Його Сина під час Євхаристії. – Потім, немов перепрошуючи, додав. – Безперечно, якщо Бог замислив би щось ще звичайніше й простіше, то створив би дещо інше.

Хлібина зійшла вниз, не наголошуючи, як це робили інші, на своїй винятково важливій ролі в історії спасіння. Зрештою, і не мусила його робити. Всі присутні й без цього зрозуміли, що її функція була, без сумніву, найважливішою за всі можливі. Запанувала гнітюча тиша, бо всім учасникам змагань стало соромно, що звичайний хліб виявися найліпшим. Однак незважаючи на свої почуття, привітали Хлібину щирими оплесками й, вигукуючи привітання вручили їй першу нагороду. Врешті, солодощі теж мають своє розуміння fair play (чесної гри).

Однак, відчуваючи загальне збентеження Шоколадна Паличка швиденько перейшла до наступного пункту програми. Вона не була до кінця впевнена, чи врешті-решт, ці змагання були доброю ідеєю, але мала надію, що продовження вечора дозволить швидко забути про турнір красномовства.

— У всякому разі,— прошепотіли вершки, які любили попліткувати, своєму сусідові,— хліб завжди є хлібом, без огляду на те, чи їдять його під час Тайної Вечері, чи ні.

Вершки висловили думки багатьох інших солодощів, які потаємно тішилися, що є більшим, аніж звичайний хліб, попри те, євхаристійний він чи ні.

Так вони собі думали. Що ж, не треба цьому дивуватися, адже ми всі знаємо, що солодощі загалом – марнославні. А якою була б їхня зарозумілість, якби Ісус обрав когось із них своїм тілом! Вибір хліба справді був мудрим.

У цій Історії – наука для всіх нас. Якщо коли-небудь нам випаде відіграти значну роль в історії спасіння, то це буде можливо тому, що ми є звичайним і простим матеріалом, нічим не ліпшим від звичайного хліба. Ця думка отвережує. Чи не так?

 

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: