Дари Артабана (п’єса)

0 342

Дійові особи: Автор 1, Автор 2, Артабан, Єврей, Жінка, Чоловік, Дівчина

 

Частина I

Автор 1  В дні царювання Ірода, коли в бідній печері, поблизу Вифлеєму народився Спаситель світу Ісус, в Східних країнах на небі засвітилася величезна, небачена рання зоря. Вона світила яскравим світлом і повільно, але постійно рухалася в одному напрямку, туди, де була єврейська земля . Звіздарі звернули увагу на нове світило. На їхню думку, це був знак Божий, що вказував на те, що десь народився великий Цар, Визволитель людей від зла, Учитель нового праведного життя, народження Якого було передбачене в пророчих книгах… Деякі з мудреців вирішили шукати народженого Царя, щоб поклонитися Йому. Де Його знайти,- вони не знали, можливо доведеться їхати дуже довго, а дороги в цей час були небезпечні. Тож вони вирішили зібратися в відповідний час, у домовленому місці, а потім загальним караваном вирушити в дорогу, на яку вказує зірка, в пошуках великого Царя. Разом з іншими мудрецями в дорогу зібрався і великий персидський мудрець Артабан. Він продав увесь свій маєток і купив на ці гроші три дорогоцінні камені: сапфір, рубін і перлину. Величезну ціну коштували ці камені, ціле багатство було заплачене за них, зате краса їх була рідкісна… Все це Артабан думав скласти до ніг народженого Царя. До місця збору потрібно було їхати декілька днів, але Артабан не боявся спізнитись, він кожний день вправно долав необхідний відрізок шляху. В останню добу йому залишилося кілька десятків верст і він вирішив їхати усю ніч, щоб ще вдосвіта прибути до назначеного місця. Вірний кінь бадьоро ступав перед ним, а в нескінченій долині небосхилу, наче яскравий ліхтарик перед престолом Божим, світила нова зірка…

Артабан  Ось він, знак Божий! Великий Цар зійшов до нас з неба, і я незабаром, Господи, побачу Тебе! Скоріше, мій конику, прибав кроку!

Автор 2  І кінь добавляв ходи. Раптом кінь зупинився, захрипів, почав відступати назад. Артабан пильно вдивився в дорогу і майже біля самих ніг коня побачив розпростерту людину. Він швидко зіскочив з коня, підійшов до лежачого чоловіка і оглянув його. Це був єврей, обезсилений страшним приступом жахливої в цих місцях лихоманки. Його можна було прийняти за мерця, якби не слабий, ледве чутний стогін… Артабан замислився…

Артабан  Що робити? Проїхати – совість не дозволяє; залишитися з євреєм – я втрачу багато часу і запізнюся… Їду!

Автор 2  Але хворий, ніби відчуваючи, що його покидають, застогнав так важко, що цей стогін біллю відбився в серці мудреця.

Артабан  Боже великий! Ти знаєш мої думки, ти знаєш, як я лину до Тебе! Направ мене на правдиву дорогу! Чи не Твій голос любові говорить в моєму серці? Я не можу проїхати повз цього нещасного єврея, я повинен допомогти йому.

Автор 2  З цими словами він підійшов до хворого, ще раз добре оглянув його. Приніс з потоку води, освіжив його лице і запеклі уста, дістав якісь ліки і влив в рот єврея. Він розтирав йому груди і руки, давав нюхати йому щось, і так цілу годину провів біля хворого. Сонце вже високо піднялось над лісом. Єврей прийшов до тями, піднявся на ноги, і не знав, як віддячити доброму незнайомцю.

Єврей  Хто ти? Скажи, за кого я і моя сім”я до кінця наших днів будемо молитися Богу? І чому обличчя твоє сумне, яке горе непокоїть тебе?

Автор 1  Артабан з сумом розповів, хто він, куди їде, і що тепер він напевно запізнився…

Артабан Мої друзі звичайно поїхали самі, і я не знайду, не побачу бажаного Царя…

Автор 1  Обличчя єврея засвітилось радістю.

Єврей  Не сумуй, доброчинець! Я можу тобі хоч трохи відплатити за твоє добро. В моїй священній книзі сказано, що обіцяний від Бога Цар правди народиться в юдейському місті – Вифлеємі. Нехай твої друзі і поїхали, ти їдь в Вифлеєм і, якщо Месія народився – ти Його знайдеш там!

Автор 1  Єврей попрощався, ще раз подякував і пішов своєю дорогою. Артабану довелося повернутися назад, одному не було чого і думати їхати через пустелю. Треба було взяти для охорони слуг, купити верблюдів, запастись водою… Проминув тиждень. Довелось продати одного каменя, щоб спорядити караван, але Артабан не сумував, адже залишилося ще два каменя. Головне – не запізнитись до Царя! І він поспішав, поспішав зі всіх сил. Ось нарешті і Вифлеєм…

 

Частина 2

Автор 2  Втомлений, запорошений, але щасливий і веселий під”їхав Артабан до першого будинку. Господиня – молода жінка годувала грудьми дитину. Спочатку засмутилася, побачивши незнайомця, але потім заспокоїлася. Артабан засипав жінку запитаннями.

Артабан Чи були тут, у Вифлеємі, люди, що прийшли зі Сходу? До кого вони звертались і де вони тепер?

Жінка Так, були. Вони відшукали Марію з Назарету і принесли її немовлятку багаті дари. Куди вони поділись – невідомо. А в цю саму ніч покинули Вифлеєм Марія з немовлям і Йосип. Люди говорять, що вони пішли в Єгипет, що в Йосипа був сон, і що Господь повелів їм віддалитись звідси…

Автор 2 Поки жінка говорила, дитина заснула і чиста усмішка світила на цьому прекрасному личку. Артабан ще не встиг подумати, що йому робити далі, аж раптом з вулиці долинув галас, дикі вигуки, брязкіт зброї і надриваючий душу жіночий плач. Напівроздягнуті простоволосі жінки із спотвореними від жаху обличчями кудись бігли вздовж стін, несучи своїх немовлят, і благали:”Рятуйте, солдати Ірода вбивають наших дітей!” Обличчя молодої жінки побіліло, очі розширились… Притиснувши до себе сплячу крихітку, вона могла тільки промовити:

Жінка  Порятуй, порятуй мою дитину! Врятуй його і Бог врятує тебе!

Автор 2 Артабан не пам’ятаючи себе, кинувся до дверей. Там, за порогом вже стояв начальник загону, а за ним було видно звірячі обличчя воїнів з мечами, які були вкриті кров’ю невинних немовлят. Рука Артабана якось сама кинулася до грудей: він швидко дістав мішечок, вихопив з нього дорогоцінного каменя і подав начальнику загону.

Артабан  Візьми камінь і йди звідси. Залиш жінку і дитину в спокої.

Автор 2 Той, з роду не бачивши такої дорогоцінності, жадібно схопив каменя і швидко відвів своїх воїнів в друге місце, закінчувати страшну справу. Жінка впала перед Артабаном на коліна.

Жінка  Нехай благословить тебе Бог за мою дитину! Ти шукаєш Царя правди, любові і добра? Нехай Він дивиться на тебе з любов’ю, з якою я зараз дивлюся на тебе! Нехай засвітиться перед тобою Його образ!

Автор 2  Артабан підняв її на ноги, і сльози ні то радості, ні то печалі текли по його щоках.

Артабан  Боже істини, прости мене! Ради цієї жінки і її дитини я віддав призначений для Тебе камінь! Чи побачу я коли-небудь Твій образ? І тут я запізнився знову… Піду слідом за Тобою в Єгипет!

 

Частина 3

Автор 1 І довго ходив бідний мудрець, шукаючи Царя правди, але не міг Його знайти…

Артабан Господи! Скільки всюди страждань, мук, бід… Незабаром ти відкриєш Себе, полегшиш людям життя!

Автор 1  Він лікував хворих, допомагав бідним,- так як від продажу першого каменя у нього залишились великі гроші,- потішав нещасних… Останню перлину він беріг біля серця, думаючи хоча б її піднести в подарунок Царю, коли Його відшукає. Пройшло тридцять три роки, як Артабан покинув батьківщину, і почув тут пристарілий мудрець, що в Юдеї з”явився великий Божий Післанець, Який робить дивні діла, воскрешає мертвих. Радісно забилось втомлене серце Артабана…

Артабан Тепер я знайду Тебе і послужу Тобі! Скільки років я шукав Тебе?! Нарешті!

Автор 1  Артабан прийшов в Юдею. Увесь люд іде в Єрусалим на свято Пасхи. Там – і Ісус, якого так хоче побачити мудрець… З натовпами богомільців Артабан прибуває до священного міста і бачить на вулицях великий рух, всі біжать обганяючи один одного…

Артабан  Куди спішать люди?

Чоловік На Голгофу! Так називається пагорб за містом… Там сьогодні разом з двома розбійниками розпинають Ісуса з Назарету, Який Себе називав Сином Божим, Царем Юдейським!

Артабан Знову запізнився! Не дано мені бачити Тебе, Господи! Не довелось послухати Тебе! А між іншим, може ще й не пізно… Піду до Його мучителів, запропоную їм мою перлину, і може вони повернуть Йому свободу і життя…

Автор 2  Піднявся Артабан і поспішив за натовпом на Голгофу. Раптом Йому перегородив дорогу загін солдатів. Воїни тягнули вродливу дівчину до в’язниці. Вона, побачивши Артабана, впізнала по одягу в ньому перса. Схопилася за край його одягу…

Дівчина  Змилуйся наді мною! Звільни мене, я з тобою з однієї країни! Мій батько приїхав сюди по торгівельних справах, привіз мене зі собою, захворів і помер… За борги батька мене хочуть продати в рабство, приректи на ганьбу… Врятуй мене! Визволи від безчестя! Молю тебе, спаси!

Автор 2  Затремтів старий мудрець… Попередня боротьба в пальмовому лісі, коли він допоміг єврею, і в Вифлеємі, в час побивання дітей, знову загорілася в його серці… Чи зберегти камінь для Великого Царя, або віддати на допомогу нещасній? Любов і жалість до бідної невільниці взяли верх. Дістав Артабан останню перлину і віддав дівчині…

Артабан Ось, на тобі, дочко моя! Тридцять три роки я беріг цю дорогоцінність для мого Царя… Видно, я недостойний піднести Йому дар?!

Автор 2 Поки він говорив, небо затягнулось хмарами, серед дня темрява опустилась на землю, яка ніби важко здригнулась і затряслась від краю до краю… Почувся тріск, задрижали будинки, стіни похитнулись, дощем посипалось каміння… Важка черепиця зірвалася з даху і розбила голову старому. Він впав на землю і лежав блідий, стікаючи кров’ю… Дівчина нахилилася до нього, щоб допомогти. Артабан заворушив губами і почав щось шепотіти. Очі його відкрились, засвітились радістю, і по лиці розлилась невинна усмішка. Здавалось, помираючий бачить перед собою когось Невидимого і розмовляє з Ним… Дівчина нахилилась ближче до нього і почула, як він пошепки, з зупинками говорив:

Артабан Господи, коли ж я бачив Тебе голодним і нагодував? Коли бачив спрагненим і напоїв? Коли я прийняв Тебе подорожнім, вдягнув нагого Тебе? Тридцять три роки, блукаючи з країни в країну, я шукав, і ні разу не бачив Твого лиця, не міг послужити Тобі, моєму Цареві на землі!

Автор 1  Старець замовк, груди його тихо підіймались… Крізь хмари пробивався промінь сонця і осяяв лице мудреця. Подув тихий вітерець, торкаючи волосся помираючого… Разом з цим вітром, наче на крилах його, звідкись з висоти донісся лагідний голос:

Голос  Істинно кажу тобі – все, що ти робив для людей, зробив Мені!

Автор 1  Обличчя Артабана перемінилось, він полегшено зітхнув і навіки спочив. Нарешті Артабан знайшов Спасителя, нарешті були прийняті його дари…

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: