307. Ставлення людини до держави, як до втілення влади, у всі часи було напруженим. Тому цілком зрозуміло, що питання держави та її суті від самого початку відігравало важливу роль у християнській думці. Слово «держава» вперше було вжито на початку 16 століття для означення політичного суспільства в ренесансних державах верхньої Італії, а згодом це поняття вкоренилося у всіх європейських країнах. Старшим від нього є поняття «нація», під яким слід розуміти осілий народ з успадко­ваними традиціями — тобто носія оригінальної культурної ідеї.

308. Християнське суспільне вчення про державу включає в себе положення богословського характеру. Богословське трактування можна підсумувати в шістьох пунктах.

1. Держава не є «представником Бога на землі» (2 Тим. 1:10).

2. Теократичне тлумачення держави суперечить Біблії. Слова Господа: «Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові — що Боже» (Мт. 12:17), не слід сприймати ані як зневагу держави (бо їй треба дати те, чого вона вимагає), ані як вимогу її підпорядкування церковній єрархії.

3. Форма держави з насильницькою владою властива для поколінь від гріхопадіння до Повторного Пришестя Христа. В грядущому Царстві Божому не буде держави, так само як і не буде опертих на природному праві суспільної інституції подружжя та приватної власности.

4. Витоки примусової влади держави та судової влади беруть початок від гріхопадіння, бо гріховне людство потребувало органу наведення державного порядку стосовно правопорушників та зловмисників (пор.: Рим. 13:3–4).

5. Хоч примусова влада держави спричинена гріхом, держава бере свій початок не від володаря гріха — Сатани, а від Бога. «Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога[…]. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають» (Рим. 13:1–2).

6. Навіть якщо Біблія визнає значення і цінність держави, вона все ж таки дуже серйозно застерігає, що сама держава може виродитися у ворожу щодо Бога силу (Одкр. 13:16–17).

309. Держава є найвищою формою суспільного устрою, який бере свій початок з природного права, служить для влаштування зем­ного добробуту і тримається на праві і владі. Власними силами людина не може «розвинути до цілковитої повноти і багатства всі ті задатки, які вона має від Бога» (159). Сім'я так само в жодному разі не може вирішити всіх життєво важливих проблем. Для цього потрібні численні громадські організації. Отож, існує незліченна кількість тісно пов'язаних між собою індивідів, сімей, громад, підприємств, культурних установ тощо, багатогранні зв'язки яких повинні бути проникнуті духом права, порядку та безпеки. Для виконання цього завдання потрібна найвища на землі суспільна інституція, яка, спираючись на право і владу, як організм вищого порядку і найвищий охоронець спільного блага, якнайкраще забезпечує земні блага. Ця найвища суспільна інституція — держава — повинна створити сукупність передумов для успіш­ного розвитку окремих індивідів, малих суспільних груп і всього суспільства.

Оскільки держава закорінена в природі людини, то остаточно вона походить від Бога — Творця природи. Жити в державі заповідає людині її природа, чи точніше, Бог — Творець природи.

———————————————–

159 Пій ХІ. Енцикліка Quadragesimo anno, № 118.

Джерело: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/moral/23/